Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
мовознавство.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
69.12 Кб
Скачать

25Правила нормативної літературної вимови вивчаються у спеціальному розділі мовознавчої науки української мови, який називаєть­ся орфоепією (від гр. orthos - прямий, правильний, рів­ний і epos - слово, мова).

Транскрипція — спеціальна система письма, яку викорис­товують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два ос­новні види транскрипції: фонетична й фонематична.

Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше передати вимову звуків з усіма її відтінками. За основу фо­нетичної транскрипції береться якийсь існуючий алфавіт, до нього для тих звуків чи "їхніх відтінків, шо не відображаються у звичайному алфавіті, додаються діакритичні знаки, перевернуті букви, лігатури, букви з інших алфавітів.

Фонетична транскрипція застосовується в діалектологічних записах, у підручниках із фонетики, у словниках інозем­них мов, де орфографія дуже розходиться з вимовою і є

непослідовною, як, наприклад, в англійській мові.

У фонетичній транскрипції, крім відповідних букв, застосовують ще різні символи, якими позначають: 1) основ­ний наголос ('): [голос]; 2) побічний наголос ('): [наголос];

3) м'якість ('): [т'ін']; 4) пом'якшення ('): [ч'ітк'іший];

5) довготу (:): [в'ід:йча]; 6) відтінок звука: [веилиечиенй] тощо.

Фонематична транскрипція передає фонемний склад слів. Вона застосовується в записах прикладів і парадигм грамтики, де важлива структура слова, а не його вимова. Принцип такої транскрипції: кожна фонема, незалежно від її  фактичного звучання, позначається тим самим знаком. . 

Транслітерація — це якомога точніше передавання пере­важно власних назв однієї мови графічними засобами іншої. Труднощі транслітерації полягають у тому, шо, по-перше, фонологічні системи різних мов не відповідають одна одній і, по-друге, у кожній мові своя графіка, свої правила читання окремих букв і буквосполучень. Якщо, наприклад, в англій­ській мові розрізняються дві фонеми — w і v, то в українській є лише одна — в. 1 навпаки, якщо в українській мові розріз­няють фонеми т і т', н і н', и та і, то в англійській їм відпов­ідає лише одна — t, n, і. Для англійської мови, власне, немає різниш, тин це чи тінь, для української — це суттєва різниця.

Буває також, що в мові, з якої транскрибується назва, те саме слово в різних формах має різну фонетичну оболонку. Наприк­лад, у латинській мові в називному відмінку Rubico «Рубікон», у родовому — Rubiconis; у російській мові в називному відмінку — Петр |п'отр], у родовому — Петра [п'етра]; в українській мові в називному відмінку Київ [кийіу], а в родовому — Києва [кийева]. У такому разі як основну для транслітерації, як правило, обира­ють початкову форму, але не завжди. Під час транслітерації пе­ревагу слід надавати звучанню, а не написанню.

Отже, транслітерація завжди великою мірою умовна й приблизна.

26Розділ фонетики, який вивчає соціальну функцію звуків, називається фонологією. Основна одиниця фонології — це звукотип, або фонема, — найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку, яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень. 

фонема — мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем

Функції фонеми

Зазвичай виділяють:

  • конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

  • ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

  • дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Звук - це мінімальна, що не членується одиниця мовного потоку, сприймана вухом. Буква є графічним позначенням звуку на листі, тобто деякою сукупністю ліній, малюнком

На відміну від інших язикових одиниць (морфеми, слова, словосполучення, речення) звук сам по собі не має значення.

27Розрізняють диференційні й нейтральні (інтегральні) ознаки фонеми.

Ознаки фонеми, якими вона протиставляється іншим фонемам, називаються

диференційними (розрізнювальними). Ознаки, які входять до складу фонеми,

але не відрізняють її від інших фонем, називаються нейтральними.

Позиції фонем бувають сильні й слабкі. [8, с. 76] У сильній позиції всі диференційні ознаки фонеми чуються виразно, у слабкій — фонема втрачає якусь диференційну ознаку або зовсім не чується.

Наприклад, фонема є під наголосом перебуває в сильній позиції, не під наголосом — у слабкій

Cильними позиціями називають такі відрізки звучання, в яких протиставлення і розрізнення слів досягає найбільшої міри. Слабкими вважають такі позиції, де протиставлення є неповним або зовсім зникає.

ФОНОЛОГІЧНА СИСТЕМА — сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв’язках. Ф. с. функціонує за властивими їй закономірностями і може мати деякі специф. особливості навіть у близькоспорідн. мовах. У складі Ф. с. укр. мови налічується 38 фонем;

У Ф. с. укр. мови немає голосних фонем серед. ряду, а фонем високого підняття — три — і, е, и

28 Письмо, порівняно зі звуковим мовленням, є додатковим засобом спілкування. Письмо виникло в глибокій давнині через необхідність передавати думки та історичний досвід іншому племені та потомкам. Найдавнішими його видами є послання та надмогильні надписи. З розвитком людського суспільства письмо розвивалось та вдосконалювалось, виникали нові його види та розширювалися функції. Значення письма в історії суспільства. Виникнення та існування  письма як особливого засобу спілкування має надзвичайне значення: письмо допомогло людям подолати простір і час, зберегти людський досвід, передаючи його від покоління до покоління, від народу до народу. Сучасні види письма виникли в результаті неоднократних пошуків та тривалого вдосконалення початково створених видів. Найпершими засобами утримання в пам’яті певної інформації були предмети природи. Сюди належать мисливські попереджувальні знаки та символіка самих предметів, уміння читати по слідах. До сучасного письма людство йшло поволі й важко.

Найперше виникло так зване предметне «письмо». Його, щоправда, й письмом назвати не можна, бо ним були:

а) природні предмети, які використовувалися для передаван­ня повідомлень (зламана гілка, покладений певним чином камінь, подарована квітка). Реліктом давнього пред­метного письма в Україні є звичай зустрічати гостей хлі-бом-сіллю, вручати небажаному женихові гарбуза тошо;

б) впорядкована система певних предметів: нанизані в певному порядку черепашки різного кольору (ірокезьке «письмо» вампум); різнокольорові шнурки з вузлами, нав'язані на паличку в певному порядку й по-різному переплетені (інкське «письмо» кіпу). в) зарубки на дереві, що використовувалися найчастіше для обліку днів, для складання боргових зобов'язань.

Піктографія. Найдавнішим гра­фічним письмом були малюнки — піктограми. У піктографіч­ному письмі інформація передається в малюнках. Малюнків не можна читати, їх можна лише тлумачити. Вони передають зміст повідомлення, але не відображають його мовної форми. Ідеографія. Малюнки поступово

перетворювалися на умовні знаки, символи, набували перенос­ного значення. Піктограми ставали ідеограмами (позначками для понять, думок). 

У надрах ідеографічного пись­ма поступово зароджувалося звукове письмо. Імена фараонів єгиптяни позначали ієрогліфами, у яких вимовлялися лише перші звуки, і з цих звуків складалося ім'я. Складове письмо передає цілі склади, тобто кожен значок позначає склад. Консонантне письмо передає лише приголосні звуки (звідси і його назва). Греки, запозичивши у фінікійців їхнє консонантне пись­мо, додали до нього букви на позначення голосних звуків. Так ви­никло звуко-буквене письмо.

Графіка — це сукупність усіх за­собів певної писемності: букви, надрядкові знаки, позначення цифр, пунктуація, різні прийоми скорочення слів, пробіли між словами, відступи при абзацах, шрифтові виділення.