2. Культурні права і свободи особи в Україні

Культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина — це суб'єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. До культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і свободи, як право на освіту, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, право на свободу світогляду і віросповідання. Але в Конституції ці права і свободи закріплені серед громадянських чи політичних прав і свобод, хоча за своїм змістом вони є переважно культурними (духовними) правами і свободами.

Право на освіту --Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. -- гарантується захистом інтелектуальної власності громадян, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема, забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої діяльності, за винятками, встановленими законом.

Право на свободу думки і слова, тобто на вільне вираження своїх поглядів і переконань, вперше в Конституції закріплено право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Право на свободу світогляду і віросповідання==Свобода сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, хоча це і не заперечення існування національної релігії.

3. Юридичні властивості конституції – це:

1. формальні й матеріальні ознаки, які відрізняють конституцію від усіх інших правових актів

2. система юридичних показників, які визначає Конституційний Суд у процесі конституційного судочинства

3. властивості конституції, які поєднують конституцію з іншими правовими актами

4. ознаки конституції, які забезпечують її верховенство

4. Розкрийте поняття «конституційний лад».

Конституційний лад — система соціальних, економічних і політико-правових відносин, які встановлюються і охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави.

Варіант 4.

1. Конституційно-правові засади адвокатури в Україні.

Адвокатура -- це правова інституція, яка виконує важливу суспільну функцію, що полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів громадян.

Правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, ЗАКОН УКРАЇНИПро адвокатуру та адвокатську діяльність, інші законодавчі акти України.

В Україні право на захист є конституційним принципом. Роль адвокатури в забезпеченні цього права та її основні завдання викладені в розд. II Конституції України, присвяченому правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина.

Конкретно конституційний статус адвокатури визначено у ст. 59 Конституції України: "Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".

Забезпечуючи захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, адвокатура своєю діяльністю сприяє утворенню правової держави, оскільки згідно з Конституцією України права та свободи людини і їх гарантія визначають зміст та спрямованість діяльності держави.

1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з конституційним статусом адвокатури до її завдань належать:

захист прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

представництво інтересів громадян і юридичних осіб як у відносинах з державою, так і між собою;

представництво в судах та інших державних і правоохоронних органах інтересів фізичних та юридичних осіб; подання фізичним і юридичним особам, державним і громадським установам (об'єднанням) юридичної допомоги; підвищення рівня інформованості населення у правовій галузі

2. Види референдумів.Референдум - це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодер-жавного і місцевого значення.

Враховуючи світовий і національний політичний досвід та теоретичні здобутки науки конституційного пра-ва, Конституція, а також Закон "Про всеукраїнський тамісцеві референдуми", передбачають наступні види ре-ферендумів.

За територіальною ознакою референдуми поділяються на:

1) всеукраїнський; призначається Верхов-ною Радою або Президентом відповідно до їх повнова-жень.

2) місцевий, причому останній має два підвиди: призначають відповідні ради з питань, що належать до їх компетенції.

а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим;

б) референдум, що провадиться у межах інших ад-міністративно-територіальних одиниць.

Залежно від предмету розрізняють наступні референ-думи:

1) обов'язкові; коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань.

2) факультативні. - це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов'язкове. При-значення референдуму в такому разі залежить від рі-шення органів, що компетентні призначати референду-ми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством.

За змістом предмету всеукраїнські референдуми:

- конституційні, коли шляхом референдуму вирі-шується питання прийняття, затвердження або зміни Конституції;

- законодавчі, коли народним голосуванням вирі-шуються питання, пов'язані з прийняттям, затверджен-ням, зміною законів.

Якщо референдум проводиться з одного і того са-мого питання кілька разів, то за часом треба розріз-няти:

1) повторний референдум з означеного питання про-водиться у такому разі, якщо під час проведення все-українського або місцевого референдуму були допущені грубі порушення законодавства про референдуми

2) новий (всеукраїнський) референдум

3. Чи можливе укладення міжнародних договорів, що суперечать Конституції України?

1. можливе

2. можливе лише після внесення відповідних змін у Конституцію

3. неможливе

4. неможливе, крім Конвенцій ООН

4. Розкрийте поняття «народна законодавча ініціатива».

Народна законодавча ініціатива - це право певної групи виборців запропонувати проект закону, який підлягає обов’язковому розгляду парламентом.

Варіант 5.

1. Загальна характеристика мажоритарної виборчої системи.

При мажоритарній системі обраним є той кандидат, який набрав встановлене більшість голосів. Мажоритарна система передбачає, що для обрання кандидат повинен отримати більшість голосів виборців даного округу або країни в цілому (якщо мова йде про вибори президента). Вона може застосовуватися в одномандатних округах, тоді кожна партія виставляє тільки одного кандидата, і виборець голосує за кандидата тієї чи іншої партії. Якщо система більшості застосовується у багатомандатних округах, партія виставляє відразу цілий список своїх кандидатів, і виборець голосує не за окремих кандидатів, а за партійний список в цілому. Партійний список, що зібрав більшість голосів, забирає всі мандати по даному округу.

Мажоритарна система передбачає розподіл мандатів таким чином, що кандидат чи політична партія, що отримала в даному виборчому окрузі більшість голосів, отримує мандат чи всі мандати від даного округу. Мажоритарна виборча система не в змозі адекватно відобразити дійсну розстановку політичних сил на виборах, оскільки її основне призначення полягає в забезпеченні стабільності існуючої системи. У залежності від того, якого більшості вимагає закон, мажоритарна система може бути трьох видів:

Ÿ відносної більшості;

Ÿ абсолютної більшості;

Ÿ кваліфікованої більшості.

За мажоритарною системою відносної більшості депутатом вважається той, хто на виборах отримав більше голосів, ніж будь-який з його суперників.

Мажоритарна система абсолютної більшості вимагає для обрання абсолютна більшість голосів, тобто більше половини (50% + 1 голос).

При здійсненні виборів за мажоритарною системою кваліфікованої більшості депутатом вважається той, хто на виборах отримав більшість голосів, встановлене законом, але обов'язково перевищує абсолютну (2 / 3 голосів, 75%, 90% голосів і т.д.).