12. Групові норми, їх регулятивна роль

Групові норми та цінності виконують регулятивну функцію у взаємодії членів групи.

Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Іноді групові норми усвідомлюються після їх порушення. Такими нормами найчастіше бувають так звані імпліцитні (англ. implicit — невисловлений, зовнішньо не виявлений), тобто неофіційні правила, котрих дотримуються у групі. Правила поведінки можуть бути і чітко визначені, формально затверджені. їх називають експліцитними (лат. explicitus — розплутаний, упорядкований) правилами.

Норми є координуючими елементами, основою соціального контролю у групі, сприяють її виживанню.

Соціальний контроль — нормативне регулювання поведінки людей системою засобів впливу суспільства та соціальних груп задля збереження цілісності й стійкості останніх, забезпечення їх позитивного розвитку.

У кризові періоди система соціального контролю може розбалансуватися, допускати відхилення від соціальних вимог у поведінці індивідів, груп.

Норми спираються на групові цінності. Тобто різні правила формулюються лише на підставі відпрацювання певного ставлення до навколишнього світу, соціальної реальності, яке зумовлене місцем групи у соціальному середовищі, її досвідом в організації і здійсненні діяльності. Різні соціальні групи мають неоднакові цінності, та й члени однієї групи можуть різнитися цінностями, які сповідують. Тому норми спираються на групові цінності, зміст яких включає як загальнозначущі цінності, так і специфічні, вироблені окремою групою. Щоб зрозуміти взаємини всередині групи, а також між групою та індивідом, необхідно з'ясувати, які норми групи людина приймає, а які відкидає і чому. Не менш важливо знати, наскільки прийнятними для кожного в групі є її норми і цінності, як співвідносяться соціальні та індивідуальні норми і цінності.

13. Поняття спілкування у соціальній психології

Оскільки людина є істотою соціальною, то і її пізнавальна діяльність реалізується в соціальному контексті. Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти. Спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера. У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життє­діяльності. Структурними складовими процесу спілкування є: перцептивна та комунікативна сторони спілкування. Спілкування можна розглядати на різних рівнях (Ломова):1)макрорівень (людина спілкується з іншими людьми відповідно до традицій, звичаїв, суспільних стосунків, що склалися); 2) мезарівень (спілкування відбувається в межах змістової теми); 3) мікрорівень (це акт контакту: запитання — відповідь). Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е. Берн виокремлює такі рівні спілкування, або способи структурування часу: ритуали (норми спілкування), проводження часу (розваги), ігри, близькість і діяльність. Кожен з цих рівнів має свої засоби спілкування. Задоволення від спілкування позначається на психологічному комфорті учасників комунікативного процесу, а постійне незадоволення соціальними контактами, міжособистісними стосунками породжує поганий настрій, депресії, зниження активності, погіршення здоров’я, утруднює досягнення поставлених цілей. Паралельно з потребою у спілкуванні існує потреба в усамітненні – перебуванні у самостійності ізольовано, без спілкування з ким-небудь. Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Його СП специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб’єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об’єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У міжособистісних контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність та несумісність. СП вивчає не лише форму та способи спілкування, а й його зміст. Зміст спілкування – це те, з приводу чого людина вступає в міжособистісні відносини. 1. Спілкування - взаємовплив (у процесі взаємодії, діалогу). 2. Спілкування - діяльність (включення СП досвіду в практику спілкування, реалізація діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є учасником, унікальною і неповторною індивідуальністю, суб’єктом діяльності). 3.Спілкування – обмін інформацією. 4. Спілкування – сприймання людьми одне одного (перцептивно-рефлексивні, емоційно-емпатійні можливості особистості). 5. Спілкування – міжособистісні відносини (розвиток статусно-рольових та статево-рольвих характеристик індивіда, прояв СП стереотипів його поведінки, складових певного СП типу). Також дослідники виділяють спілкування – обмін нормами, спілкування – обмін цінностями, спілкування – соціальна поведінка тощо. Загальні функції спілкування: 1)інформаційно-комунікативна (обмін інформацією), 2)регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії), 3)афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Цілі спілкування: 1)контактна (встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання зв’язку під час взаємодії), 2)інформаційна (полягає в обміні повідомленнями: думками, інформацією, рішеннями, задумами), 3)спонукальна (стимулювання активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій), 4)координаційна (взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності), 5)розуміння (адекватне сприймання і розуміння сутності повідомлення, а також партнерами один одного), 6)емотивна (стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів), 7)встановлення відносин (усвідомлення і фіксування індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язках), 8)здійснення впливу (зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера).