95. Механізм диверсифікації фінансових ризиків підприємства.

Особливим напрямом упр-ня фін ризиками, прийнятих суб’єктом госп-ня на утримання, є диверсифікація ризиків – фін-матем модель оптимізації прийняття упр-ких фін рішень з метою зм-ня сукупного фін ризику за рах його усереднення між складовими, що х-ться різним рівнем специ ризику. Загалом під диверсифікацією необх розуміти специ фін-матем технологію обґрунтування упр-ких фін рішень щодо розподілу сукупного ризику суб’єкта госп-ня шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику.

Диверсифікація – один із способів зниження ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо. Нейтралізація фін ризиків на осн диверсифікації тісно пов’язана із портфельним аналізом, при цьому вона може використовуватися як для диверсифікації фін ризиків, що пов’язані з конкретними активами, так і ризиків, носіями яких є госп операції. Отже, можна говорити про такі форми диверсифікації: *диверсифікація активів; *диверсифікація джерел капіталу; *диверсифікація продукції; *диверсифікація боргових зобов’язань; *диверсифікація фін вкладень та ін. Законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб’єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в ряді інших випадків. Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найліквіднішими, безпечнішими і прибутковішими категоріями, наприклад: кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); нерухоме майно; цінні папери, що передбачають одержання прибутків; цінні папери, емітуються державою; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси. При розробці політики диверсифікації активів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену сум коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також слід диверсифікувати.

У сучасній практиці корпоративних фін-сів викор-ся два осн критерії диверсифікації: 1)максимізації рентабельності за фіксованого максимального рівня фін ризику; 2)мінімізація рівня фін ризику за фіксованого мінімального рівня рентабельності.

96. Кількісні показники оцінки фін ризиків.

На практиці для визначення міри ризику використовуються різноманітні показники, які, в основному, представлені статистичними величинами, такими як дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти варіації, коваріації та кореляції. Ці хар-ки цінного паперу показують, в якій мірі та з якою ймовірністю його фактична дохідність відрізнятиметься від очікуваної. Основні показники ризикованості:

1. Коефіцієнт бета . Для окремого цінного паперу  розраховують як відношення коваріації дохідності паперу та ринку в цілому до дисперсії дохідності ринку:

=cov(P,R) / ²(R) де  - бета цінних паперів, cov(P,R) – коваріація ціни цінного паперу Р та ринку R; ²(R) – дисперсія ринку.

2.Стандартне відхилення показує, наскільки широким є розрив між значенням конкретного спостереження та середнім значенням ряду і обчислюється за формулою:

де Рi – значення доходу за цінним паперомв і-му спостереженні; Р – середнє значення ряду; n – кількість спостережень. Квадрат стандартного відхилення називається дисперсією.

3. Дохідність портфелю є адитивною величиною і дорівнює сумі доходів, що їх генерують окремі цінні папери . Середня ставка доходності портфеля (d_p) визанчається як середньозважена величина доходності фін інструментів, що входять до його складу:

де d_i - дохідність і-того виду цінних паперів ;W_i - обсяг цінних паперів і-то виду в портфелі; n – кількість видів цінних паперів у портфелі.

4. К-т варіації – статистичний оціночний п-к, що хар-є відношення середньоквадратичного відхилення до середнього значення досліджуємого п-ка. Він виражає ступінь коливання вивчаємого п-ка: КВ=  *100/СП, де  - середньокв-не відх-ня , СП – середнє значення групи досліджуємих однотипних п-ків.