16. Види органів державного управління

Державне управління — складова політичного управління і одночасно поєднує політичні та адміністративні засоби. Державне управління — це управління суспільством і окремими його елементами (групами, організаціями, інститутами) у різних суспільних сферах з метою забезпечення реалізації основних суспільних і державних цілей. У широкому розумінні поняття державного управління поширюється на всі три гілки влади — виконавчу, законодавчу і судову, а у вузькому — тільки на виконавчу. В даному випадку розглядатимемо управління у вузькому значенні як політико-адміністративну діяльність. При цьому треба підкреслити, що без управління як діяльності не можливе функціонування будь-якої гілки влади. Скажімо, парламентська діяльність передбачає управління законодавчим процесом, організацію роботи апарату законодавчого органу, процедури контролю за виконавчою владою. Хоч парламент не здійснює безпосередньо управління суспільством і управлінський процес здебільшого торкається внутрішньої парламентської діяльності, однак законодавчий орган впливає на всі державно-управлінські акти через такі засоби: бере участь разом із главою держави у формуванні органів виконавчої влади і несе відповідальність за їхні дії через партійну більшість або партійну коаліцію; створює законодавчу базу для регулювання суспільних процесів в цілому і визначення правового статусу органів державного управління зокрема; здійснює парламентський контроль за адміністративно-виконавчими органами. У системі судової влади управління здійснюється на рівні підбору кадрів для судових органів, організації судового процесу, процедур розгляду апеляційних і касаційних скарг, контролю за виконання судових рішень і вироків. Судова система влади меншою мірою, ніж парламентська, здійснює державне управління суспільством, однак вагомо впливає на його ефективність. Це пояснюється тим, що коли в суспільстві через механізми судової системи створені умови для надійного захисту прав громадян, тоді органи влади змушені дбати не про привілеї бюрократії (як це прийнято у слаборозвинутих країнах), а про суспільні інтереси, опираючись на сучасну цивілізовану систему державного управління.

17. Система органів державного управління

Сукупність органів державного управління і їх підрозділів утворюють організаційну структуру - схему розподілу між ними функцій і повноважень, систему взаємовідносин, урегульовану нормами права.

Структура органів державного управління встановлюється Конституцією України і деталізується в окремих законах і актах державного управління. Вона постійно розвивається і удосконалюється відповідно до зміни завдань і функцій держави, розвитку демократичних процесів у суспільстві.

За Конституцією України, прийнятою на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, влада в країні представлена трьома гілками: законодавчою, виконавчою і судовою (в Японії - власне адміністративною, дипломатичною і судовою).

Єдиним органом законодавчої влади в країні є парламент - Верховна Рада України у складі чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів (проведеним у 2000 році Референдумом чисельність народних депутатів передбачено скоротити до 300 осіб), які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права. До основних повноважень Верховної Ради України належать: внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму і прийняття законів, затвердження Державного бюджету країни, визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку та ін.