2)Опалення і кондиціонування.

Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень у холодну пору року. До основних елементів систем опалення належать: джерело тепла, теплопроводи, нагрівні прилади (радіатори). Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.

Системи опалення поділяються на місцеві та центральні. До місцевого опалення належить пічне та повітряне. Воно застосовується приміщеннях житлових та побутових, а також виробничих невеликих за площею.

До систем центрального опалення належать: водяне, парове, панельне, повітряне і комбіноване.

При виборі систем опалення підприємства, що проектується чи реконструюється необхідно враховувати санітарно-гігієнічні, виробничі, експлуатаційні та економічні чинники.

Кондиціювання - це комплекс систем, які призначені для створення в приміщеннях мікрокліматичних умов, оптимальних для життєдіяльності людей.

Він поєднує в собі всі системи обробки та покращення якості внутрішнього повітря приміщень (вентиляцію, охолодження, очищення, зволоження, осушення тощо). Системи кондиціювання можуть поєднувати в собі як декілька функцій одночасно, так і кожну окремо.

3)Призначення, будова і приведення в дію вуглекислотних вогнегасників. _ Промисловість випускає вуглекислотні вогнегасники в ручному (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8) та транспортному варіантах. Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до - 70ºC. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об’єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випарюванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4м, час дії – 30…60 сек. Під час гасіння електроустаткування, що є під напругою, необхідно, щоб відстань від електрообладнання до вогнегасника була не менша ніж один метр. Струмінь вогнегасного порошку (вуглекислоти) слід спрямовувати безпосередньо в полум’я. До початку гасіння знеструмити електроустаткування.

Білет13

1)Вплив шкідливих речовин на організм людини

У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в повітря і становити небезпеку здоров'ю людей. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами в організм людини. За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на: кров'яні отрути, які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду та ін.); нервові отрути, які викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нерпових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн та ін.); подразнюючі отрути, що вражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси азоту, ароматичні вуглеводні та ін.); ті, що пропалюють та подразнюють шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотири хлористий вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.). Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричинюють порушення здоров’я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалостіЗа величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

– 1-й – речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон);

– 2-й – речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор

2)Технічні засоби захисту електроустановок. Безпека виробничого устаткування — це властивість виробничого устаткування відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу (демонтажу) і експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією.

Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначені ГОСТ 12. 2.003-91. При проектуванні устаткування необхідно врахувати умови його експлуатації з тим, щоб при дії на нього вологи, сонячної радіації, механічних коливань, високих і низьких температур і тисків устаткування не ставало небезпечним.

Елементи з якими буде контактувати людина не повинні мати гострих кутів, країв, гарячих чи переохолоджених поверхонь. Все устаткування повинно бути забезпечене технічними засобами захисту, які поділяються на певні групи.

Блокувальні пристрої — миттєво зупиняють дію небезпечного виробничого фактора.

Огородження — попереджують попадання постороннього предмета в небезпечну зону. Вони можуть бути стаціонарні, відкидні, розсувні, знімні.

Сигналізація — попереджує про виникнення небезпеки, але не може зупинити її дії. Сигналізація може бути звукова і світлова і комбінована.