46. Участь українського козацтва в освоєнні Слобожанщини та Кубані.

Слободские казацкие полки — военно-территориальные казачьи формирования Царства Русского и Российской Империи на территории Слободской Украины (Слобожанщины) в XVII—XVIII веках. Основных полков было пять:

• Харьковский слободской казацкий полк,

• Сумский слободской казачий полк,

• Ахтырский слободской казачий полк,

• Изюмский слободской казачий полк,

• Острогожский слободской казачий полк;

• Вновь массовая эмиграция малороссов в данную местность продолжилась с 1651 года, со времени неудачного оборота восстания Хмельницкого и продолжилась затем ещё некоторое время из правобережной Малороссии, опустошаемое бесконечными набегами и походами. Благодаря этой эмиграции, к югу от старой черты московского государства начала обустраиваться новая линия из городов и местечек.

• В 1652 году был построен Острогожск, в котором поселилась значительная партия выходцев-малороссов, приведённая сюда после берестечского поражения Ив. Ник. Дзинсковским по «зазывной грамоте» воронежского воеводы Арсеньева. Тут же появился первый слободской казацкий полк получивший название Острогожский

47. Крим у складі Катеринославського генерал-губернаторства.

48. Українські землі в складі Австрійської імперії. До Австрійської імперії входили чотири самостійні територіальні угруповання українських земель:

Галичина — південно-східна частина колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 p.;

Буковина, яка згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією 1775 р. увійшла до Австрійської імперії;

землі, заселені поляками, які були включені до Австрійської імперії в 1795 р. після третього поділу Польщі;

Закарпаття, розташоване на західних схилах Карпатських гір, з ХУП ст. входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно залишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.

49. Українська література в добу Гетьманщини.

50. Українська музика в добу Гетьманщини.

Служба полкових музикантів прирів-нювалася до військової, тому вони й називалися полкові військові музиканти. До складу полкової військової музики середини XVII - першої половини XVIII ст. належали: трубачі (трембачи або тренбачи), які грали на трубах; сурмачі (грали на сурмах), довбиш (литаврщик) та виконавці, які грали на пищалках. У середині XVIII ст. (за матеріалами Румян-цевського опису 1766 р.) до складу полко-вої військової музики входили трубачі, валторністи та гобоїсти [8, c. 84]. Полко-вих музикантів очолював старший музи-кант ("атаман трубецкой"), який теж був виконавцем, найчастіше - трембачем (на-приклад Андрій Палеєнко, Максим Якуб-ський, Яків Смеловський). Як пишуть П. Житецький та Д. Багалій, до складу полкової музики XVII-XVIII ст. належав особливий тип військових кобзарів, бан-дуристів та трубачів. Декілька таких вико-навців згадуються в архівному документі Полтавської міської книги 1711 року: Семенов "слепий трубач" та бандурист "Данилова син слепий", які належали до військових музикантів Полтавського полку [9, с. 296]. Найчастіше, бандурис-тами та кобзарями ставали ті козаки, що втрачали зір у боях або полоні. Вони були музично чи поетично обдаровані, мали блискучу пам'ять. Кобзарі користувалися надзвичайною пошаною у війську і серед народу. Як зауважив Д. Багалій, сліпих виконавців (бандуристів, кобзарів, тру-бачів) офіційно приймали у полкову служ-бу "в качестве музыкантов и выдавали им жалование наравне со зрячими".