36. Постать Петра Іваненка(Петрика) в історії України.
Пе́тро Іване́нко (Петрик) (Петро Іванович Сулима) — політичний діяч кінця XVII — початку XVIII ст., гетьман Ханської України.
Рік народження невідомий. Родом, очевидно, з Нового Санжарова на Полтавщині або з Полтави, бо там жили його родині, чи з Полтави. Родичався із полтавським полковником Ф.Жученком, І.Іскрою та генеральним писарем В.Кочубеєм; є версія, що він — син 4-ї дочки Ф.Жученка, сестри жінок І.Іскри та В.Кочубея; інша версія: дружина Петрика — Жученкова онука.
Рано осиротів, жив у школі, згодом навчався в Київській колегії.
Служив канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії І.Мазепи (1691). В 1691 р. подався на Запоріжжя, де став військовим писарем. Існує версія, що Петра Іваненка звали Петриком із подачі Івана Мазепи, який цим хотів принизити свого опонента.
23 квітня 1692 року у супроводі 60 козаків рушив до Казикермену, де 26 травня уклав Вічний мир між Україною та Кримом (Вічний мир із ясновельможним його милістю ханом і з усією державою Кримською видільного Київського та Чернігівського князівства і всього Запорозького городового війська і народу Малоросійського). Ця угода оголошувала Україну «видільною» (незалежною) державою. Після цього Петрик оголосив антиросійське повстання, видавши в липні 1692 р. свої універсали, та з Казикермену переїхав до Перекопу.
В липні 1692 обраний гетьманом України, розпочав боротьбу за допомогою кримського війська проти Москви та Мазепи (походи 1692, 1693, 1694, 1696 рр.).
Обложену Новобогородицьку фортецю взяти йому не пощастило, з орільських сотень йому піддалося два міста: Китайгород і Царичанка.
Повторну акцію Петрик здійснив у січні 1693 р., пішовши на землі Полтавського полку з татарами; ходив у походи ще 1694 і 1696 р., але успіху не мав.Таким чином, підняти національно-визвольного повстання Петрик не зумів, козаків при собі мав небагато (бл. 500) і міг вести тільки локальні дії.1696—1709 (1712?) (з перервами) — гетьман так званої Ханської України (частина Південної України між Південним Бугом і Дністром), яка належала до Кримського ханства.Петрик був одним із поборників незалежності Козацької держави.
37. Полтавська
битва в історії України.
Полта́вська би́тва 8
липня (27
червня) 1709 —
одна з вирішальних битв Великої
Північної війни,
розгром росіянами шведських військ
Карла
XII біля Полтави
Петро
І
Олександр
Меншиков
Борис
Шереметєв
Іван
Скоропадський
Семен
Палій
Павло
Полуботок
Данило
Апостол
38. Гетьман Павло Полуботок. Павло́ Полубо́ток (1660 (?) — 29 грудня 1724) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1722—1724). Представник козацького роду Полуботків. Син Леонтія Полуботка. Чернігівський полковник. Один з лідерів автономістської партії. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур 1708 року, в ході Північної війни, Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. 6 листопада того ж року на Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через побоювання Петра І: 1722 року Павло Полуботок був призначений наказним гетьманом 10-тисячного[2][9] козацького загону, який за указом Петра І, працював на будівництві Ладозького каналу. Будівництво було непопулярним серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність[10].
В першій половині 1722 року, Полуботок виконував обов'язки наказного гетьмана Війська Запорозького за відсутності Івана Скоропадського. Після смерті останнього, 4 липня 1722 року, козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів[2].
Реформа судочинства:
19 серпня 1722 року Полуботок видав універсал, який
1) забороняв зловживання світських і духовних можновладців щодо осіб козацького стану
Фінансова реформа:
Подання Сенату Російської Імперії колективних клопотань та чолобитних від імені старшини, козаків і посполитих з вимогою скасувати фінасове підпорядкування Гетьманщині Малоросійській колегії.
Саботаж фінансові розпорядження Малоросійської колегії.
Соціальні
Гальмування інкорпораційної реформи восени 1722 року за відсутності Петра І.
Скасування через Сенат постанов Вельямінова.