32. Батуринський переворот 1672 року.

ніч на 13 березня 1672 року в гетьманській столиці Батурині відбувся державний переворот. Козацькі старшини-змовники з московськими стрільцями ввірвалися до резиденції лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного. Той не сподівався нападу, тож застали його "в замку батуринском на ложу", пише козацький літописець Самовидець. Серед заколотників -  генеральний писар Карпо Мокрієвич, генеральний суддя Іван Самойлович, відставний полковник переяславський Родіон Дмитрашко-Райча. Заодно з ними був начальник московської залоги в Батурині стрілецький голова Григорій Неєлов.

"Около гетманского двора тайно расставили стрельцов на сторожу, потом, собравшись с ружьем, вошли к нему в хоромы тайно же, а он в ту пору спал, - цитує покази Карпа Мокрієвича московським слідчим про події тієї ночі російський історик Володимир Соловйов. - Полковник Дмитрашка первый вошел к нему в спальню и в темноте стал спрашивать, где тут Демка? Тот проснулся, вскочил с постели и стал было обороняться, но тут мы все вошли, взяли его силою и отвели на двор к Григорью Неелову. Здесь, у Григорья в избе, Демка рвался к ружью, хотел с нами биться, но я до ружья его не допустя, поранил его в плечо из пистолета. От этой раны Демка сел: тут мы его сковали".

Закутого в кайдани Дем'яна Многогрішного відразу ж таємно "уложивши в воз і накривши шкурою, повезли на Москву, боячися, жеби оного не отнято, бо мал войска своего затягового по станціях, также й полковники немало по усіх городах приятелі його були", - продовжує Самовидець. Та невдовзі почали хапати і цих прихильників. Арештували й гетьманового брата - чернігівського полковника

33. Гетьманування Івана Самойловича. Іва́н Самойло́вич (початок 1630-х рр. — 1690) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1672—1687). Представник роду Самойловичів Брав участь у повстанні 1668 р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного. У 1668—1669 рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 1669—1672 — генеральний суддя. Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого проводив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 р. була підпорядкована Московському патріархові. внутрішній політиці Іван Самойлович започаткував виділення з козацької старшини т. зв. значкового (знатного, значного) військового товариства, яке стало прообразом українського (“малоросійського”) дворянства. Намагався об’єднати Правобережжя та Лівобережжя, 1674 навіть обраний гетьманом “обох сторін Дніпра”. У результаті вторгнення військ Туреччини втратив контроль над Правобережжям. За гетьманування Самойловича українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, була підпорядкована Московському патріархату. Мріяв створити Українське/Руське князівство і зробити гетьманську владу спадковою.

34. Постать Івана Сірка в історії України

Іван Сірко́ (* 1605 (1610) — † 1680) — подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях.^[1] Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником. що Сірко брав участь у Тридцятирічній війні Брав участь у війнах Б. Хмельницького з Польщею, але найбільше й успішно воював проти татар і турків.

В історичних документах зафіксована участь Івана Сірка у визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої, зокрема в битві під Жванцем 1653 р.

1654 року Іван Сірко, разом з полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком, та іншими, виступає проти підписання Переяславської угоди, і, як більшість запорожців, відмовляється від присяги московському царю Олексію Михайловичу.

У другій половині 50-х років — Вінницький полковник. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над московським військом під Конотопом 1659 року, Сірко на чолі запорожців завдає поразки союзникам гетьманців — кримським татарам під Аккерманом і плюндрує степовий Крим. А вже за кілька місяців він несподівано відмовляється ставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія Хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року.

Запорозькі козаки взяли участь у відсічі другого так званого Чигиринського походу стотисячного турецько-татарського війська, яке взяло в облогу Чигирин.

35. Обрання Івана Мазепи на гетьманство.

Іва́н Мазе́па (20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687—1704)^[1] і всій Наддніпрянській Україні(1704—1709)^[2]. Князь Священної Римської Імперії (1707—1709). Та своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний військовим осавулом.

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи по­трапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у та­ких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.

Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, «Коломацьких статей». В основу яких покладено «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.