19. Віленське перемир"я 1656 року.

Віленське перемир'я 1656 — перемир'я, укладене 24 жовтня 1656 у м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою. Московсько-польський мир порушував Переяславську угоду. Москва ставала союзницею Польщі. Крім того московсько-польський союз був спрямований проти нового союзника України — Короля шведського Карла Густава.

Віленський мир викликав обурення Б. Хмельницького та козацької старшини. На Раді, скликаній у Чигирині козацькій Раді, всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну: «присягали собі, а не чужим монархам».

Сам Б. Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити «польське питання». До неї входили Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Молдавія, Валахія і Литва. Згідно з планами учасників коаліції Польща мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Ли

20. Підготовка українсько-шведсько-угорського союзу в 1656-1657 роках.

21. Постать Юрія Немирича в історії України.

Юрій Немирич (* 1612, Овруч, Житомирська область — † 1659) — український магнат, воєначальник, державний діяч і дипломат доби Хмельниччини. Автор проекту Гадяцького договору.На початку Хмельниччини воював проти Хмельницького як генеральний полковник Київського воєводства. Будучи прихильником семигородського князя Ракочія, у 1655 році перейшов на бік шведського короля Карла X Густава.Гучні перемоги козаків змусили Немирича, як і лідера православної антикозацької «партії» Адама Киселя, шукати компромісу з Хмельницьким. 1657 року Юрій Немирич переїхав до Чигирина, під протекцію гетьмана, де прийняв релігію своїх предків — «руську віру».Знатність і багатство гарантували Немиричу блискучу кар'єру в гетьманській старшині. Відразу (по прибутті до Чигирина) дістав чин полковника. В якості дипломата проводив переговори зі Швецією, які закінчилися Корсунською угодою 1657 року, що визнавала незалежність України.Після смерті Хмельницького, завдяки фундаментальній освіченості, став Генеральним писарем — правою рукою гетьмана Івана Виговського. Від Виговського одержав підтвердження на лівобережні маєтності. Часи Виговського-Немирича були зенітом утвердження Гетьманщини, піком її бойової та політичної слави.Один із творців концепції Великого Князівства Руського, очолював українську делегацію на сейм 1659 року (для ратифікації Гадяцького договору, автором проекту якого був). Учасник Конотопської битви 1659 року.

22. Проект нового московсько-українського договору після смерті Богдана Хмельницького.

23. Гадяцький трактат 1658 року.

Га́дяцький до́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; пол. ugoda hadziacka) — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією. основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої.

За умовами Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів

Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території.

24. Конотопська битва в історії України. Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня — 29 червня / 7 липня — 9 липня 1659 року) — битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного боку і московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області.

Звістка про поразку під Конотопом дійшла врешті-решт і до Москви. Російський історик XIX сторіччя С. М. Соловйов описує реакцію царя на сумну звістку таким чином:

«

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо!

Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення, і це примусило хана з ордою залишити Виговського та вертатися в Крим. Громадянська війна спалахнула з новою силою. Хоч Гадяцький договір з поляками був вигідний для України, ідея союзу з поляками не знайшла підтримки серед більшості козацтва та народних мас. До того ж Виговський нехтував інтересами широкого загалу українського суспільства і спирався переважно на козацьку верхівку, яка постійно його зраджувала перед погрозами або обіцянками з боку Москви чи Варшави.

Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії.

25. Постать Мартина Пушкаря в історії України.

26. Переяславський договір 1659 року.

Перея́славські статті́ (рос. Переяславские статьи) — козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі. Статті означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою і суттєво звужували автономію козацької України у складі Московсь­кої держави. Підписані гетьманом Юрієм Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким. Після скинення Івана Виговського молодий новообраний гетьман Юрій Хмельницький вислав посольство до московського воєводи Олексія Трубецького. Посольство, очолюване Петром Дорошенком, привезло проект договору, в яких визначалися принципи союзу з Московією. Цей проект отримав назву Жердівські статті. Вони базувалися на Березневих статтях 1654 року з певними модифікаціями. Зокрема, козацька сторона пропонувала:

• скасувати московські гарнізони в українських містах, окрім Києва, як при Богдані Хмельницькому.

• підпорядкувати гетьманові усі московські війська, що надсилалися в Україну.

• заборонити контакти московського уряду зі старшиною, оминаючи гетьмана.

• допустити у всіх зовнішніх переговорах, дотичних інтересів Війська Запорозького, були присутні козацькі посли з правом голосу.

• Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя.

• Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московських урядом.

• Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами.

• Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу.

• Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя.

• Заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя.

• Розквартирування московських гарнізонів і воєвод в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення.

• Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрому царський уряд вважав зрадником.