1. Суть операцій міжнародної оренди

У міжнародній комерційній практиці застосовуються різні види орендних операцій. Оренда (1еаsе) — це тимчасове користування майном на умовах, встановлюваних у договорі між власником майна й особою, на користь якої воно передається (орендарем).

Орендні операції одержали поширення на початку 60-х років і є порівняно новим видом зовнішньоторговельної діяльності. Суть оренди полягає в наданні орендодавцем клієнту-орендарю якого-небудь товару (найчастіше це машини й устаткування) у виняткове користування на точно встановлений термін за визначену винагороду на основі орендного контракту. Орендар може одержати товар зі складу орендодавця чи замовити товар у будь-якого обраного ним виробника за рахунок орендодавця.

Оренда надає орендарю лише право на тимчасове використання товару; право власності на переданий товар залишається за орендодавцем. Це і складає предмет контракту. У контракті на оренду фіксується система взаємин, права та обов'язки сторін, взаємна відповідальність за виконання умов і зобов'язань.

У практичній діяльності застосовуються три основних види оренди:

• довгострокова (на термін від трьох до п'яти років, іноді до 15— 20 років), що одержала назву лізинг (leasing);

• середньострокова (на термін від одного року до двох-трьох років) називана хайринг (hiring);

• короткострокова (від декількох годин до року), що називають рентинг (renting).

У більшості випадків об'єктом орендних операцій є дороге, часто унікальне устаткування. Орендуються літаки й авіаційні двигуни, підйомно-транспортне і дорожньо-будівельне устаткування, судна і морські бурові платформи, вагони, обчислювальна техніка і багато чого іншого.

Орендні операції дають можливість орендарю (орендарями часто виступають дрібні і середні фірми) застрахувати свої інтереси у зв’язку з швидким моральним старінням устаткування. Орендарі одержують сучасне устаткування, не роблячи попередніх великих витрат. Первісний внесок перелічується звичайно вже після одержання устаткування, тому в орендаря є можливість, експлуатуючи устаткування, спочатку виробляти продукцію, цю продукцію реалізувати і вже потім розплачуватися з орендодавцем.

2. .Лізинг

Економічна сутність лізингу полягає в тому, що лізингоотримувач бере в довгострокову оренду конкретне майно і з доручення орендодавця зобов'язується виконати за допомогою цього майна визначені роботи і не виконувати робіт, не обговорених умовами контракту. Лізингодавець є повним власником об'єкта лізингу. Він може погоджуватися на запропоновані лізингоотримувачем умови модернізації устаткування під час його експлуатації.

Лізингоотримувач за умовами контракту звичайно приймає на себе обов'язки, зв'язані з правом власності, з ризиком випадкової загибелі майна, з технічним обслуговуванням і т.д. На період дії контракту він має виключне право користування об'єктом лізингу.

Лізинг поєднує в собі риси кредитної й орендної операцій, але не тотожний їм. На відміну від кредиту після закінчення терміну лізингу і виплати всієї обумовленої договором суми об'єкт лізингу залишається власністю лізингодавця (якщо договором не передбачається викуп об'єкта лізингу по залишковій чи вартості передача у власність лізингоотримувача). На відміну від традиційної оренди в лізингу безпосередньо задіяні три учасники: лізингодавець, лізингоотримувач і продавець, яким звичайно є підприємство — виробник необхідного майна.

Лізинг — порівняно нова форма інвестиційної діяльності. Вважають, що перші лізингові угоди були укладені в 1877 р. американською компанією "Bell Telephone Company", що прийняла рішення не продавати телефонів, а давати їх в оренду.

Учасниками сучасної лізингової угоди є:

1. лізингодавець — організація, що купує майно і передає його в тимчасове користування за визначену плату;

2. лізингоотримувач — підприємство, зацікавлене у використанні і, можливо, надалі придбанні орендованого майна;

3. продавець, у якості якого виступає підприємство — виробник необхідного майна;

4. банки (чи інші кредитні установи), що надають кредити лізингодавцю для придбання устаткування;

5. страхові компанії, що здійснюють страхування майна лізингодавця.

Основними видами лізингу вважаються фінансовий і операційний. Критерієм для їхнього розмежування є термін служби устаткування.

1. Фінансовий лізинг (financial leasing) передбачає протягом періоду дії контракту виплату орендарем сум, що покрили б повну вартість амортизації устаткування чи більшу її частину, а також прибуток орендодавця.

По закінченні терміну дії контракту орендар повинен повернути об'єкт оренди орендодавцю, а також він має право укласти новий контракт на оренду даного майна чи зробити викуп предмету лізингу по залишковій вартості.

Різновидом фінансового лізингу є поворотний лізинг. При цьому власник устаткування продає його лізингової компанії й одночасно укладає з нею договір лізингу на устаткування, виступаючи в ролі користувача. Таким чином, початковий власник одержує від лізингової компанії повну вартість устаткування, зберігаючи за собою право володіння і лише періодично виплачуючи платежі за користування устаткуванням.

Якщо лізинговій компанії не вистачає власних коштів для здійснення великомасштабної фінансової оренди, вона залучає позикові засоби. Цей різновид фінансового лізингу одержав назву лізинг із додатковим залученням коштів. По суті цей вид лізингу означає об'єднання декількох фінансових установ для фінансування великої операції по лізингу, що не під силу кожному з цих установ окремо.

Невід'ємним елементом фінансового лізингу є страхування устаткування забезпечене, як правило, лізингоотримувачем.

2. Операційний лізинг (operation leasing) характеризується тим, що устаткування використовується протягом значно меншого часу, чим термін економічної служби устаткування. Щоб відшкодувати вартість устаткування, лізингова компанія здає його в тимчасове користування кілька разів і звичайно різним користувачам. Ремонт, технічне обслуговування, страхування при операційному лізингу забезпечує лізингова компанія. Об'єкти операційного лізингу — звичайне устаткування з високими темпами морального старіння.

У залежності від конкретних умов укладення угоди можуть виділятися інші різновиди лізингу.

Лізинг на податковій основі припускає в якості основної чи додаткової мети угоди максимізацію податкових пільг, що отримує лізингодавець і/чи лізингоотримувач.

Лізинг із постачанням давальницької сировини припускає постачання лізингодавцем не тільки устаткування, але і необхідної давальницької сировини

Компенсаційний лізинг припускає, що частина орендної плати забезпечується постачаннями продукції, випущеної на узятому в лізинг устаткуванні.

Груповий лізинг припускає участь декількох компаній у ролі лізингодавачів. Використовується при здачі в оренду великих об'єктів (бурового, залізничного устаткування) і вимагає, як правило, залучення позикових засобів.

Лізингова лінія (leas-line) — угода, аналогічна банківській кредитної лінії і дозволяє лізингоотримувачу орендувати додаткове обладнання без заключення щораз нового контракту. Робота в режимі лізингової лінії можлива при наявності тісних тривалих зв'язків між лізингодавачем і лізингоотримувачем.

Міжнародний лізинг характеризується тим, що лізингодавач і лізингоотримувач, лізингодавач і продавець чи же всі три учасники угоди знаходяться в різних країнах. Приведена вище класифікація лізингових операцій використовується й у міжнародному лізингу. Але тільки в міжнародному лізингу виділяють:

• експортний лізинг — лізингодавач купує устаткування в національної фірми, а потім надає його закордонному орендарю;

• імпортний лізинг — лізингодавач купує устаткування в закордонної фірми, а потім надає його вітчизняному лізингоотримувачу.

За правилами МВФ лізингові зобов'язання не враховуються при визначенні величини зовнішньої заборгованості країни, тому міжнародний лізинг активно підтримується урядами як розвинутих, так і країн, що розвиваються.

При фінансуємій оренді лізингоотримувач має визначені переваги в порівнянні з фінансуванням у формі банківського кредитування:

• лізингоотримувачу надається фінансування на повну вартість орендованого устаткування, тоді як кредити покривають лише 80 — 85% угоди. Сума платежу твердо фіксується в договорі, що дає можливість заздалегідь Вигоди фінансуємої оренди для лізингодавача можуть бути підсумовані в такий спосіб:

• розширення кола споживачів за рахунок тих компаній, що не мають достатньо засобів для покупки устаткування; не мають потреби в устаткуванні на тривалий термін; побоюються покупки нової, не відомої їм техніки;

• налагодження довгострокових зв'язків з лізингоотримувачами, стабільність в одержанні від них платежів;

• лізингові платежі в більшості країн не підлягають прямому оподатковуванню; оскільки лізингові платежі включаються в загальні витрати, вони звільняються від сплати прямих податків, а власне майно — від податків на відсотки по позиках, отриманим для придбання цього майна. З огляду на ці пільги, лізингодавач має можливість істотно знизити орендні ставки (оренда може бути в півтора разу дешевше звичайного кредиту), що дозволяє розширювати коло лізингоотримувачів.

Недоліки лізингу:

• лізингоотримувач обмежений у розпорядженні майном, отриманим в оренду;

• реальна ринкова ціна устаткування по закінченні терміну лізингу може бути нижче, ніж обговорена в угоді залишкова вартість;

• сумарна вартість лізингу в деяких ситуаціях може бути більшою, ніж вартість банківської позички;

• в умовах інфляції лізингові операції, що мають довгостроковий характер, можуть виявитися невигідними для лізингодавця.