2. Види міжнародних комерційних операцій

Види міжнародних комерційних операцій:основні та забезпечуючі.

До основних комерційних операцій відносять:

1. операції по обміну товарами в матеріальній формі; Експортно-імпортні операції оформляються контрактом купівлі-продажу, який у свою чергу складаються з двох часток: уніфікованої і такої, що узгоджується. При даних комерційних операціях має бути збалансована структура міжнародної операції.

2. операції по обміну науково-технічними знаннями; Ці операції оформляються як правило ліцензійними угодами, але дані операції також можуть оформлятися і контрактами на додаток до ліцензійних угод. Дані операції включають передачу технологій ( запатентованих і незапатентованих ), а також передачу устаткування.

3. операції по обміну технічними послугами; Передбачають надання на основі договору на інжиніринг однією стороною, що іменується консультантом, іншій стороні, що іменується замовником, комплексу або окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкту в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, удосконаленням наявних виробничих процесів аж до впровадження виробів у виробництво.

4. орендні операції; Оформляються договором оренди або договором лізингу. Орендні операції підрозділяються на три види залежно від термінів оренди: (1) короткострокова оренда - рентинг ( від англ. - torent ); (2) середньострокова оренда - хайринг ( від англ. - tohire ); (3) довгострокова оренда - лізинг.

5. операції по міжнародному туризму; Це вид діяльності, направлений на надання різних туристських і товарів туристського попиту з метою сприяння задоволенню широкого круга культурних і духовних потреб іноземного туриста. Міжнародний туризм включає осіб, що виїжджають за кордон, не займаються там оплачуваною діяльністю.

6. операції по наданню консультаційних послуг у сфері інформації, управління і т.п.

7. операції по виробничо-технічній співпраці,мають комплексний характер. Це означає, що всі види зв'язків взаємодіють між собою, що виявляється в тому, що міжнародний обмін, особливо обмін технічно складною продукцією, доповнюється науково-технічною співпрацею на стадії розробки продукту; виробничою співпрацею і кооперацією в безпосередньому виробництві; наданням технічних послуг на стадії монтажу і пуску об'єкту в експлуатацію; технічним обслуговуванням в період його експлуатації.

Забезпечуючі операціїпов'язані з доставкою товару від продавця до покупця (транспортні, транспортно-експедиторські, страхування, фрахтування, стівідорні роботи, складські, по веденню міжнародних розрахунків ). Вони також називаються операціями руху товару. Інколи доля цих операцій припадає на частку близько 40-50% вартості контракту.

3. Методи здійснення міжнародних комерційних операцій

Прямий метод здійснення зовнішньоторгових операцій.

Суть прямого методу полягає в тому, що виробник товару продає його кінцевому споживачу напряму, без залучення посередників. Тобто на ринку виступають два суб’єкти: виробник та споживач товару.

Сфера використання:

• при торгівлі сировиною, запчастинами, комплектуючими та матеріалами;

• при торгівлі товарами промислового призначення, дорогим та габаритним обладнанням, машинами, устаткуванням;

• при експорті стандартного обладнання через закордонні філії;

• при торгівлі наукоємними товарами;

• при продажах через власну збутову мережу;

• при державних продажах та закупках;

• при торгівлі товарами значної вартості.

Переваги прямого методу:

• дозволяє скоротити час проходження товару до кінцевого споживача;

• пришвидшує капіталооборот виробника;

• дозволяє продавати товар по мінімально допустимих цінах для виробника;

• дозволяє швидко реагувати на зміну кон’юнктури ринку;

• забезпечує тісний зв’язок виробника з ринком збуту;

• дозволяє врахувати особливі побажання покупця при виготовленні окремої партії товару;

• як правило, здійснюється на основі довготривалих угод, що забезпечує виробнику постійний канал збуту, а споживачу – джерело надходжень.

Недоліком прямого методу є те, що він вимагає від виробника додаткових витрат часу та капіталу на проведення маркетингових досліджень ринку, пошук нових ринків збуту та організацію власної збутової мережі.

Непрямий метод здійснення зовнішньоторгових операцій.

Суть непрямого методу полягає в тому, що виробник товару продає його через торгово-посередницьку ланку, використовуючи при цьому торгові фірми або торги, чи біржі. На ринку виступає три сторони: виробник, посередницька ланка і споживач.

Сфера використання:

• дрібними та середніми фірмами-виробниками;

• при відсутності власної збутової мережі;

• при торгівлі товарами масового виробництва та широкого вжитку;

• на ринках з малою ємкістю купівельного попиту;

• на важкодоступних ринках та ринках, які монополізовані державою чи торговою фірмою.

Переваги непрямого методу:

• звільняє виробника від проблем, пов’язаних із збутом товару;

• пришвидшує капіталооборот товаровиробника;

• торговий посередник може забезпечувати вищу ефективність процесу реалізації (краще знає умови місцевого ринку, має на ньому стійкі ділові зв’язки, що забезпечує успіх рекламних кампаній, презентацій, спрощує процедуру документального оформлення ввозу та реалізації товарів.

Недоліки непрямого методу:

• виробник фактично позбавляється зв’язків із ринком збуту та споживачами;

• збільшується час реалізації;підвищується ціна реалізації;

• успіх продажу в значній мірі залежить від добросовісності та роботи посередника.