4. План і профіль дороги

План дороги – це з’єднання її прямих відрізків кривими. На зображенні траси дороги в плані показують розміщення дороги по відношенню до населених пунктів, елементів рельєфу і ситуації місцевості, а також криві і прямі ділянки.

Для прямих ділянок визначають азимут і довжину (в м або км), для криволінійних визначають радіус повороту, кут повороту, довжину кривої лінії.

Ступінь звивистості дороги характеризується коефіцієнтом розвитку траси – відношення фактичної довжини дороги до довжини прямої що з’єднує її кінці.

Відхилення від прямолінійного плану у вигляді кривих з’єднань буде тим більше чим більше розчленування рельєфу, зустріч з пониззями, заболочення і т.д.

Чим складніші геоморфологічні умови тим більша звивистість.

Радіуси кривизни в горах в загальному невеликі, а на рівнинах може досягати кількох кілометрів.

Поздовжній профіль дороги

Визначається крутістю полотна дороги або його ухилом і вимірюється падінням в м на км, і кутами нахилу у градусах, хоча більше використовується %

Для врахування кутів нахилу складають морфометричні карти, також вивчаються довжина і поперечний профіль схилів.

При вдалому виборі профілю і плану дороги говорять про її вписування в рельєф. Від рельєфу залежить вибір напряму траси дороги які носять назву трасувальних ходів, серед них розрізняють долинний, косогірний або схилів, вододільний і поперечно-вододільний.

5.Типи трасувальних ходів.

При вдалому виборі профілю і плану дороги говорять про її вписування у рельєф. Від рельєфу залежить вибір напряму траси дороги, що носить назву трасувальних ходів. Серед них розрізняють: долинний, косогірний (схиловий), вододільний і поперечновододільний.

Долинний трасувальний хід приурочений до закладення дороги. Тут необхідно повторювати вигини русла, створювати мости через протоки. Всі особливості траси залежать від морфологічного типу долин. Сприятливими для будови доріг є долини з широкою заплавою, з слабомеандруючим руслом, а також каньйони зі структурними уступами. Найлегше розміщувати дорогу на першій або другій надзаплавній терасі – вони менш порізані ніж вищі тераси і не затоплюються, на відміну від заплав.

Вододільний трасувальний хід. Тут оцінюється тип вододілу (акумулятивні рівнини різного генезису, структурні поверхні). Особливу увагу тут приділяють характеру антропогенного покриву, ознакам наявності тих чи інших фіз.-геогр. процесів. На широких вододілах траса прокладається довгими ходами. Тут застосовуються невеликі насипи, обєм робіт невеликий. Одним з найважливіших завдань є спостереження за гравітаційними процесами.

Схиловий трасувальний хід застосовується при переході траси з вододілу до долини річки, до берега озер чи моря. Тут особливо важливе значення має вивчення схилів, гравітаційних процесів в їхніх межах. При терасуванні схилів визначають генезис уступів, їх звязок з літологією порід. Вивчення мікроформ рельєфу схилів дає можливість робити висновок про характер текучих схилових процесів.

Поперечно-вододільний трасувальний хід продовжує схиловий, коли підйом по схилу завершується перетином вододілу або виїмкою і тунелем. Завдання геоморфолога – вказати місце найкоротшого перетину хребта тунелем, визначити лавино- і селенебезпечні райони, зони поширення обвалів та осипів, а також можливість карсту на трасі тунелю (аерофотогеоморфологічні методи).