10. Основні функції людини і суспільства в життєдіяльності людини і суспільства

Чел-к пытается найти ответ на наиб. общие и глуб. вопр.: что предст. собой окр. мир и каково место и предназн. ч-ка в мире? Что лежит в основе всего существ-го: матер./дух.? Подчинен ли мир к-л законам? Может ли ч-к познать окр. мир, что предст. собой это познание? В чем смысл жизни, ее цель? Такие вопр. наз. мировоззренч. Ч-к может опир. на жиз. опыт и здрав. смысл, на веру в сверхъест. или на науч. знания. Проблемы ф.: начальн. пер-д хар-тся космоцентризмом - стремл. понять мир как целое, его происх. и сущность. След. пер-д.: антропоцентризм - пробл. чел-ка, этики, общ. устр-ва; средневек.: теоцентризм - прир. и чел-к как творение Бога; Нов. время: пробл. познания, науч. методов, общ. устр-ва. Чел-к пытается найти ответ на наиб. общие и глуб. вопр.: что предст. собой окр. мир и каково место и предназн. ч-ка в мире? Что лежит в основе всего существ-го: матер./дух.? Подчинен ли мир к-л законам? Может ли ч-к познать окр. мир, что предст. собой это познание? В чем смысл жизни, ее цель? Такие вопр. наз. мировоззренч. Центр. мировоззр. пробл. - отнош. мышления к бытию/чел-ка к миру/сознания к материи/духа к прир./психич. и физич./идеальн. и матер., что явл. первичным - формир. ОВФ, т.к. через отн-е ч-ка, его мышл-я, созн-я, дух., псих. деят-сти осозн-ся место ч-ка в мире, его предназн-е, смысл сущ-я. Все функции философии можно разделить на:

-ИНДИВИДУАЛЬНЫЕ – логическая, обобщающе-синтезирующая, саморепрезентирующая,аксиологическая, обучающяя, оценочная, личностно-формирующая, стимулирующая, систематизирующая и т.д.;

-СОЦИАЛЬНЫЕ – идеологическая, гносеологическая, познавательно-исследовательская,критическая,интегрирующая, прогностическая, эстетическая, информационно-образовательная, методологическая, игровая и т.д.;

Отдельно к обоим типам функций можно присоединить мировоззренческую функцию, так как она по сути может относится как к человеческому(индивидуальному) мировоззрению, так и к обществееному(социальному) мировоззрению.

Предст. мир как целое - мировоззр-я F ф. В отл. от других наук ф. искл. подробности, выдел. только наиб. общие св-ва и связи. Гносеол. F состоит в изуч. отн-я “мир-ч-к”. Теория познания рассм. как отн-е объ. и субъ-та познания, выявл. связь чувств. и рац-го, иссл. пробл. истины и др. гносеол. вопр. Каждый ф. концепция явл. взгл. на мир., предст. собой метод позн-я. Ф. разраб. всеобщ., обоснов. частные и общенауч. методы позн-я - выполн. методологич. F. Ф. обощ. выводы спец. науук, объед. их на осн. своих ф-й и методов поз-я - выполн. интегрир. F, распростр. ее и на др. обл. дух. культуры, вкл. полит., правов., моральн., эстет., религ./атеист. формы общ. созн-я. Ф. система не только выдвиг. и обосн. положения, но и интерпр. их, дает оценку, формир. сист. ценностей - аксиологич. F. Подверг. критич. оценке то, что не соотв. ф. системе - выступ. в критич. F.

8.Методи філософського пізнання світу та методи викладання філософського знання.

У наш час відбувається небачений прогрес знання, що, з одного боку, призвів до відкриття і накопичення множини нових фактів, зведень із різноманітних галузей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їхньої систематизації. З іншого боку, прогрес знання породжує складності його освоєння, виявляє неефективність ряду методів використовуваних у науці і практиці. Крім того, проникнення в глибини Всесвіту і субатомний світ, якісно відмінне від світу сумірного з вже визначеними поняттями й уявленнями, викликало у свідомості окремих вчених сумнів у загальній фундаментальності законів існування і розвитку матерії. Нарешті, сам процес пізнання, що набуває форму більш перетворюючої діяльності, загострює питання про роль людини як суб'єкта в розвитку природи, про сутність взаємодії людини і природи, і в зв'язку з цим, про виробку нового розуміння законів розвитку природи і їхньої дії.

Річ в тім, що перетворююча діяльність людини змінює умови розвитку природних систем, і тим самим сприяє виникненню нових законів, тенденцій їх спрямування.

У ряді досліджень в галузі методології особливе місце займає системний підхід і в цілому «системне спрямування”. Саме системне спрямування й диференціювалося, розділялося на різноманітні напрямки: загальна теорія систем, системний підхід, системний аналіз, філософське осмислення системності світу.

Існує ряд аспектів всередині методології системного дослідження: онтологічний ( чи системний у своїй сутності світ, у якому ми живемо?); онтологічно - гносеологічний ( чи системне наше знання і чи адекватна його систематизація системності світу?); гносеологічний ( чи є системним процес пізнання і чи є межі системному пізнанню світу?); практичний ( чи системна перетворююча діяльність людини?)

Системне пізнання і перетворення світу допускає:

1. Розгляд об'єкта діяльності (теоретичної і практичної) як системи, тобто як обмеженої множини взаємодіючих елементів.

2. Визначення складу, структури й організації елементів і частин системи, виявлення головних зв'язків між ними.

3. Виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення з них головних .

4. Визначення функції системи і її ролі серед інших систем.

5. Аналіз діалектики структури і функції системи.

6. Виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.