39. Системний характер суспільства. Суспільство як складна нелінійна система

Представники різних напрямів соціальної філософії ро­зуміють суспільство як соціальну систему — «соціальний ор­ганізм». Людське суспільство — це найвищий ступінь розвит­ку живих систем, головні елементи яких — люди, форми їх спільної діяльності, праця, продукти праці, різні форми влас­ності і споконвічна боротьба за них, політика і держава, су­купність різних інститутів, сфера духу.

Суспільство можна визначити також як самоорганізовану систему поведінки і взаємовідношень людей між собою і приро­дою: адже суспільство з самого початку вписано в контекст взаємостосунків не з усім Космосом, а безпосередньо з тією те­риторією, на якій розташоване те чи інше конкретне суспі­льство. Воно є насамперед спільним життям людей, які актив­но взаємодіють між собою, в результаті чого між ними вини­кають певні відносини. З часом ці відносини набувають стій­кого характеру і саме суспільство постає як сукупність сус­пільних відносин. Ці відносини багато в чому мають об'єктивний харак­тер, оскільки виникають на основі об'єктивних потреб лю­дей та об'єктивних умов їх існування. Вони формуються ра­зом із розвитком умов їхнього життя і діяльності. Не абсолютизуючи визначальної ролі системи суспільних відносин, зауважимо, що в кінцевому рахунку вона прямо чи опосеред­ковано обумовлює зміст і спрямованість діяльності та по­ведінки людей. Таким чином, системоутворюючими фактора­ми існування і розвитку суспільства є діяльність людей та їх суспільні відносини. Діяльність є основою всього соціально­го і специфічним способом його існування. Разом із тим будь-яка діяльність опосередковується тими чи іншими суспільними відносинами.

Об'єктивна сторона. Діяльність людей та їхні суспільні відносини складають основний зміст їх суспільного буття як реального процесу їх суспільного життя. У суспільному бутті виділяється об'єктивна сторона — те, що існує поза і незалеж­но від свідомості та волі людей. До неї належать умови при­родного середовища, фізіологічні потреби людей, стан ма­теріального виробництва, соціальної структури і політичної системи суспільства тощо. Для кожного покоління людей це об'єктивна даність, в якій відбувається суспільне життя.

Суб'єктивна сторона суспільного буття людей — це їх свідомість і воля. Однак потрібно зауважити, що до свідо­мості і волі поняття «буття» застосовується тільки в тому розумінні, що вони є, існують. Свідомість людей як атрибут суспільного життя є, скоріше за все, не безпосереднє суспіль­не буття, а його мисленнєве відображення — ідеальна копія, виражена в поглядах і теоріях людей про явища і процеси суспільного життя.

Питання про співвідношення суспільного буття людей як реального процесу їх суспільного життя та їх суспільної свідо­мості — одна із основних методологічних проблем соціальної філософії. Розуміння суспільної свідомості як відображення суспільного буття вказує на об'єктивний бік його розвитку і разом із тим на його похідний, вторинний характер. Такий підхід дозволяє пояснити розвиток суспільної свідомості з по­зицій соціального детермінізму. Це означає вказати на об'є­ктивні і суб'єктивні причини тих чи інших проявів суспільної свідомості. Об'єктивні причини укорінені в умовах суспільного буття людей, суб'єктивні — в особливостях їх мисленнєвої (інтелектуально-раціональної) діяльності.

Принцип соціального детермінізму акцентує увагу на ролі матеріального виробництва в розвитку суспільства, якому відводиться першочергове значення. Дійсно, матеріальне ви­робництво створює необхідні умови матеріального забезпечен­ня функціонування соціальної і духовної сфер життя суспіль­ства. Воно безпосередньо обумовлює розвиток соціальної структури суспільства, тобто існування певних класів, соціа­льних груп тощо. їх наявність обумовлена суспільним роз­поділом праці, а також економічними відносинами власності на засоби виробництва і розподілу матеріальних благ. Це обу­мовило поділ людей на професійні і соціальні групи за вида­ми діяльності.