Поняття валюти, валютний курс і конвертованість валют

Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу. Існують такі види валют: 1. Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют: — національна — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо); — іноземна — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках; — колективна — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ). 2. Залежно від режиму використання: — конвертована валюта (повно або частково); — неконвертована. 3.

— валюта оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту; — валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит; — валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту. Міжнародна торгова валюта — це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу. Міжнародна резервна валюта — валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги та ін. її головною функцією є створення валютних державних резервів. Валютні відносини — сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. Учасники валютних відносин: держави, міжнародні організації, юридичні особи, фізичні особи. Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Види валютних курсів: — офіційний (фіксований) валютний курс — встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки; — ринковий (гнучкий) валютний курс — формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції; — змішаний — контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу і под. Основу курсів становить співвідношення купівельних спроможностей. Купівельна спроможність валюти — це сума товарів і послуг, котрі можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності (РРР) — це співвідношення купівельної спроможності валют. Конвертованість — здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути: — повна або часткова; — зовнішня або внутрішня; — за поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів. Повна конвертованість валюти — це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі та в усіх операціях без обмежень. Часткова конвертованість — обмін дозволяється лише для певних власників або за окремими операціями. Внутрішня конвертованість — вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон. Зовнішня конвертованість — вільне накопичення валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон. Конвертованість за поточними операціями — дозвіл на обмін національної валюти лише для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин за поточними операціями. Валютне котирування — визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної. Методи котирування: прямий — курс одиниці іноземної валюти виражений у національній; непрямий (зворотний) — за одиницю приймається валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземних грошових одиниць (застосовується зрідка).

Одним із найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національних валют.

Повна конвертованість валюти означає вільний обмін національної валюти на інші іноземні валюти. Вона володіє повною внутрішньою і зовнішньою зворотністю, тобто однаковим джерелом обміну як для резидентів, так і для нерезидентів. Сфера обміну поширюється на поточні операції, неторговельні платежі, туризм, а також на операції руху зовнішніх кредитів та закордонних інвестицій.

Часткова конвертованість валюти означає, що національна валюта обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Наприклад, для одних осіб її обмін дозволений, а для інших – ні, так само для одних видів операцій обмін дозволений, для інших – ні. Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів – Внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо тільки на платежі за рухом капіталу – капітальною.

Замкнута (неконвертована) валюта - це національна валюта, яка не обмінюється на інші валюти і яка функціонує тільки в межах однієї країни.

Перехід від неконвертованої до конвертованої валюти відбувається через часткову конвертацію, насамперед за поточними операціями.

51.

Одна з перших сучасних моделей соціально орієнтованої ринкової економіки сформувалася в післявоєнній Німеччині й отримала назву "Соціальне ринкове господарство". Його теоретичною базою стали ідеї неолібералізму і його теоретиків - В.Ойкена, Л.Ерхарда та ін. Як відомо, неолібералізм базується на принципі індивідуальної свободи, який, у свою чергу, грунтується на приватній власності, високій культурі поведінки індивіда, його повазі до закону, чесності, відданості своїй професії тощо. У центрі "соціального ринкового господарства" стоїть людина, яка вільна у своїх діях, незалежна від будь-якого диктату влади, здатна реалізувати свій творчий потенціал, людина, що реалізує свою людську сутність у вільному змаганні з іншими. Саме така людина за твердженням Л.Ерхарда, здатна забезпечити високий рівень ефективності функціонування економіки.

Поряд із цим у соціально орієнтованому господарстві перерозподільчі функції держави певним чином обмежені та спрямовані на втілення філософії цієї моделі, а саме створення рівних умов для самореалізації вільної, незалежної від держави, законослухняної і творчої людини.

Утілена в життя в Німеччині соціально орієнтована ринкова модель стала успішною передусім унаслідок того, що ті форми організації виробничих відносин, які формувались у цій державі, відкривали найбільш широкий простір для розвитку продуктивних сил в їх сучасному стані. Це стало основною причиною здобутків соціально-економічного розвитку даної країни. Але не слід забувати, що успіху в реалізації німецької моделі соціально орієнтованої ринкової економіки сприяла й низка інших, не визначальних, але дуже важливих чинників. Серед них заборона Німеччині мати велику армію, що суттєво зменшило в німецькій державі витрати на непродуктивні цілі, дуже потужна фінансова допомога цій країні з боку СІНА за так званим планом Маршалла тощо. Серед останніх можна назвати для прикладу й той факт, що практично все вціліле обладнання за репараціями було вивезено в СРСР, а натомість Німеччина могла за допомогою американського капіталу відновлювати свою промислову базу на новітніх за тих часів технологіях і в такий спосіб забезпечила собі масове оновлення основного капіталу.

Друга успішна модель соціально орієнтованої ринкової економіки сформувалася у Швеції. На відміну від німецької моделі, вона характеризується більш рафінованою спрямованістю на пересічного громадянина й бажанням досягти максимально можливої в ринкових умовах соціальної справедливості.

Реалізація цих заходів дала можливість потужно підняти рівень життя населення й перетворити Швецію на одну з найрозвинутіших країн. Шведську модель часто називають соціалістичною ринковою економікою, і в цьому є певний сенс, бо саме в цій країні найбільш повною мірою реалізовано принципи справедливості й рівності, але не на основі бідності, а навпаки. Достатньо зазначити, що на початку XXI ст. у Швеції розмір ВВП на одного жителя дорівнював більше 20 000 дол. США. Середня тривалість життя в чоловіків становила 77 років, а в жінок - 83 роки. При цьому економіка країни залишається ринковою. Як і раніше, 95 % усіх підприємств Швеції знаходиться в приватній власності. Держава не втручається в діяльність підприємств і не прагне формувати певну структуру національної економіки. Вона, перш за все, здійснює перерозподільча процеси й забезпечує соціальний захист населення.

52.