Стилістика. Розвиток мовлення Стилі мовлення, їхні основні ознаки та функції

Вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів:

учень повинен уміти

• розпізнавати стилі мовлення, визначати особливості кожного з них;

• визначати сферу їхнього використання;

• користуватися різноманітними виражальними засобами української мови в процесі спілкування для оптимального досягнення мети спілкування

Будь-яке мовлення, спрямоване на вираження думки чи передачу повідомлення, має своє призначення й сферу застосування. Залежно від цього, воно функціонує у межах певного стилю, який визначає його особливості.

Стиль мовлення – це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлений змістом, характером і метою висловлення, а також обставинами, за яких воно відбувається.

В сучасній українській мові до основних належать офіційно-діловий, науковий, конфесійний, публіцистичний, художній і розмовний стилі мовлення.

Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби офіційного спілкування в державному, громадському, економічному та політичному житті. Цим стилем пишуть закони, укази, статути, розпорядження, ухвали, протоколи, звіти; ведуть ділове листування.

Для офіційно-ділового стилю характерні такі особливості: логічний виклад, стандартизовані мовні засоби, широко використовувані мовні штампи, вживання слів лише у прямому значенні, перевага простих поширених речень, чіткий поділ тексту ділиться на змістові частини (параграфи, пункти, підпункти) тощо.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають точності формулювань, не допускають двозначності, позбавлені емоційності. Наприклад:

Акт проголошення незалежності україни

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку із державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнородно-правовими документами,

– здійснюючи Декларацію про державнийц суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України 24 серпня 1991 року.

Науковий стиль обслуговує сферу науки. Для нього властиві такі особливості: логічність і послідовність викладу, виключно літературна мова, велика кількість термінів, перевага складних речень, документовані й фактично проілюстровані твердження, використання слів у прямому значенні тощо.

Залежно від конкретних завдань, у науковому стилі виділяють різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний, виробничо-технічний. Кожен із цих різновидів має власні специфічні особливості. Наприклад::

Для стилістики важливо чітко розмежовувати поняття загальнонародна мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова – відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і у своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна мова є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, технік (О. Пономарів).

Конфесійний стиль обслуговує сферу церковно-релігійного життя й використовується в богослужбових книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах тощо. Для нього характерна архаїчна лексика піднесеної конотації, церковнослов’янізми, застарілі форми слів, специфічна (описова) побудова речень. Мова, як правило, монологічна, сповнена ораторських прийомів. Наприклад:

Тебе взиваємо, правдивого Бога... Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопи, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало смути, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умилосердися, бо Твоя є сила милувати і спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх... Всіх, що в роботі, в полоні, на засланні, в дорозі, у плавбі, в темницях, у голоді, і спразі, і наготі, - всіх помилуй, усіх потіш, усіх возрадуй, зсилаючи їм радість тілесну й душевну (Зі «Слова про Закон і Благодать» Митрополита Іларіона).

Публіцистичний стиль належить до сфери засобів масової інформації. Мовлення цього стилю має бути ясним, точним, виразним. Водночас воно óбразне, експресивне, емоційно забарвлене. Виклад, з одного боку, логічний, з другого, – насичений художніми тропами та іншими засобами емоційного впливу на читача або слухача. Наприклад:

І ось тут маємо парадокс. Згідно з даними останнього перепису населення, 70% українців назвали своєю рідною мовою українську. Але ж половина з них на роботі, на вулиці, в побуті нею не говорять! Маємо явище вимушеної російськомовності, коли людина, яка може або й хоче користуватися українською мовою, скоряється владі традиції: «не прийнято»! Можна собі уявити: коли б якимось дивом на вулицях Києва, чи Дніпропетровська, чи, не дай Бог, Харкова 20% люду одного дня та возговорили по-українському, то наступного ж дня отверзлись би замуровані українські вуста в усіх 70% чи й 90%. Бо ж усі вміють, але не хочуть «чудити»! Потрібна лиш невеличка критична маса «сміливців», - але як її створити? Ні закликами, ні пропагандою, ні навіть особистим прикладом її не створиш – хоч і те, і друге, й третє потрібні. (Надто ж потрібен власний приклад, але приклад культурний, інтелігентний, який викликає повагу. На жаль, більшість української інтелігенції українською мовою говорить у гарантовано своєму вузькому колі, а варто з’явитись комусь, хто заговорить російською, як і всі дружно переходять на цю мову: «из приличия», «из уважения». Уявляєте: жити все життя в Україні і не сприймати українського мовлення співрозмовника – це і «прилично», і «уважительно», а залишатися собою в буденній ситуації – і «неприлично», і «неуважительно»! (І. Дзюба).

Хужодній стиль послуговується усім багатством мови, зокрема діалектизмами, жаргонізмами, арготизмами тощо. Мовлення тут óбразне, насичене художніми тропами, багате на синоніми, антоніми, інші засоби словесного зображення. Важливу роль у цьому стилі відіграють звукові засоби: алітерації (повторення однакових приголосних), асонанси (повтори однакових голосних), звуконаслідування («ку-ку»), ритмомелодика тощо. Однією з ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як в аторському світобаченні, так і в доборі та організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на низку індивідуальних авторських стилів. При цьому (згідно з твердженням О. Пономарева), вдаючись до тих чи тих лексико-фразеологічних і морфолого-синтаксичних засобів загальнонародної мови, вживаючи фольклорних, говіркових, просторічно-жаргонних елементів, автор мусить завжди орієнтуватися на літературну норму. Наприклад:

Гриць ще пробував жартувати, лежачи горічерева на землі:

– Діду Морозе!.. Віддайте мені Марійку, їй-бо! Нащо вона вам здалась така кирпата? А я б ...

– А візьми, візьми!.. Тільки що ж ти з нею робитимеш, синку?

– А я б мав собі де набійницю чіпляти – на ту кирпу.

– То бери, бери. Тільки ж ти не даси їй ради, бо вона, бачив, як брикається в мене.

– Е, пусте! Вона он уже не брикається, бачте, як рота роззявила, як сорока в жнива... Агов, Марійко! Чи ти думаєш, що зараз дощ буде?

– Тю, дурню! То ж я на тебе так задивилася!..

– Пробі! То ти на мене так рота роззявила?

– Грицю, Грицюню... – це Ганна благально. – І тобі буде добре, і нам буде добре – лови щастя, бо більше такого не буде, чуєш: за пляшку води віддаєм дівку, з руками й з ногами. Ану ж... Бо як зараз не скористаєшся, то вже навіки парубком лишишся. Кому ти такий незугарний потрібен!

Гриць сопів, лежачи горічерева, і так само сопів Григорій.

– Добре, - згоджувався Гриць, - зараз набіжить, там, у ямці. Тільки я ще подумаю. Дорогувато, Ганнусю. За таку ціну я собі й некирпату дістану... (І. Багряний)

Розмовний стиль властивий насамперед усному побутовому мовленню, але його елементи також використовуються в художній літературі та публіцистиці.

Для цього стилю характерна розмаїтість ритміко-мелодійних варіацій, велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів, неповні, а також складні безсполучникові речення. У ньому досить широко використовуються просторічні елементи тощо. Наприклад:

– Мати Божа, Царице Небесна, голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він із землі оту морковочку, повисмикуй йому, Царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице Небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він не зозулі святої, ні Божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з’їли, та бодай його шашіль поточила... (О. Довженко).

Інколи серед стилів мовлення виділяють також епістолярний та ораторський стилі, проте їхні ознаки збігаються з ознаками офіційно-ділового, розмовного, публіцистичного стилів.

Ораторський стиль, зокрема, є усним. Серед його особливостей вирізняють монологічне мовлення із застосуванням прийомів ораторського мистецтва. Оратор має бути добре обізнаним з предметом розмови, знати психологію і рівень підготовки аудиторії до сприйняття повідомлюваного, уміти переконати й нав’язати свою волю, досягти поставленої мети. В ораторському мовленні елементи доказовості часто гіперболізовані, виступ супроводжується закликами, насичений лексичними (синтаксичними) повторами, перифразами, афоризмами, текст має логічно наголошену кінцівку.

Окрім функціональних стилів, виділяють експресивно-стилістичні різновиди мовлення: урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуватий (іронічний). Розрізняють також високий стиль та його різновиди – патетичний і знижений (аж до просторікування).