О.Л. Данилейко

Українська мова

Експрес-репетитор для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Лінгвістика тексту. Стилістика.

Розвиток мовлення

Київ

«Генеза»

2009

Передмова

ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ

Складне синтаксичне ціле, його основні ознаки

Вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів:

учень повинен уміти

• знаходити ССЦ в тексті;

• визначати істотні ознаки ССЦ, мікротеми.

Поняття про складне синтаксичне ціле

Мета будь-якого мовлення – створення тексту, більшого чи меншого за обсягом, залежно від потреби. Текст складається з набору речень, адже для того щоб повно висловити певну думку, сформулювати певне повідомлення, одного речення, як правило, замало.

Речення у тексті не виступають ізольовано, вони поєднуються між собою за змістом і граматично. Наприклад:

– Я громадянин Канади, – говорив Петро Яцик, – але справжнім канадцем може бути лише той, хто народився в Канаді. Я народився в Україні і не відчуваю потреби вдавати, що я хтось інший. У західній культурі найбільшою образою є назвати когось перевертнем. Якби я вдавав, що я англієць, росіянин чи поляк, – то не шанував би себе самого. Якщо людина сама себе не шанує, як можна сподіватися, що її шануватиме хтось інший? Життя навчило мене – найкраще бути самим собою. Я був, є і помру українцем. Я гордий зі свого походження.

Часом він був схильним до різких формулювань.

– Світ нас не знає – і правильно, – говорив він. – Що ми таке видатне звершили, аби удостоїтися честі якщо не визнання, то бодай знання нас у світі? Ми тільки співаємо тужливих пісень про свою колишню велич і про те, що запануєм у своїй сторонці... Не запануємо, якщо й далі так житимемо! Не «згинуть наші воріженьки», бо «наші воріженьки» – ми самі. Ми вигадали про себе прекрасний поетичний міф, приколисали ним себе і палець об палець не хочемо вдарити, щоб стати в цьому світі великою нацією.

Обдарований гострим аналітичним розумом, Петро Яцик умів бачити факти в історичному контексті. Легко пов’язуючи конкретне із загальним, він завжди прагнув висловитися з приводу наших національних негараздів. Мабуть, немає жодного українського бізнесмена чи мецената, який написав би стільки статей.

Ось один зі створених Петром Яциком малюнків національного життя українців. «Англосакси назвали Україну “ен іммерджінг нейшн”: нація, що зводиться на ноги. Справді, у світовій історії ми виринали вже кілька разів. Згадати хоча б добу Хмельницького, Дорошенка, Мазепи, Першу та Другу світові війни. Проте втриматися на поверхні плеса історії ми не змогли. На це склалася низка причин, про які ми не любимо говорити. Ми, наче лицарі самообману, вигадуємо собі власний уявний світ. А нашу молодь ми виховуємо фальшиво, навчаючи її фальшивої історії, в якій приховано наші помилки й недоліки, зате перебільшено наші досягнення.

Від національного сну нас збудив не Гарібальді чи Магатма Ганді, а Тарас Шевченко, що романтичним пером описав минуле України, яка, проте, не виступає в його творах як держава, а лише як земля наших предків. В усіх Шевченкових творах ми зустрічаємо слово “Україна”, але в жодному місці немає там слова «український». Та траба подякувати Великому Кобзареві за те, що він, як сказав літературознавець Сергій Єфремов, відкрив віко нашої труни, яке опричники Російської імперії забили цвяхами! Ми піднялися з гробу та виконуємо те, що сказав нам Шевченко, поза яким нічого не бачимо й не знаємо. Ми слухаємо безсмертний “Заповіт”, проковтуємо сльози і... розходимося по домівках. Ми ставимо йому пам’ятники по цілому світі та його іменем називаємо наші наукові академії, бо Україна – це для нас Шевченко!

Але за цей час багато дечого змінилося у світі: французи збурили Бастилію, Джеймс Уатт винайшов парову машину, розщеплено атом, висаджено людину на Місяць... Та від нас те все відбивається, як від панцира; ми живемо, ніби замкнені у своїх гетто і найбільшою чеснотою вважаємо плекання традицій. І так виховуємо наших дітей, а коли вони вийдуть із гетто та зустрінуться віч-на-віч з холодним і жорстоким англосаксонським світом, то будуть шоковані! Ми всі є хворі на недугу, яку можна назвати втечею від дійсності» (За М. Слабошпицьким).

Загальна тема розкривається за допомогою поєднання змістових частин – мікротем.

Кожна мікротема міститься у складному синтаксичному цілому (ССЦ) – певній групі (двох або більше) речень, об’єднаних за змістом і граматично (синтаксично), які виражають більш розгорнутий, порівняно з реченням, розвиток думки.

У наведеному тексті можна виділити сім мікротем: 1 Я гордий зі свого походження. 2 Схильність Петра Яцика до різких формулювань. 3 Ми палець об палець не хочемо вдарити, щоб стати в цьому світі великою нацією. 4 Петро Яцик умів бачити факти в історичному контексті. 5 Нашу молодь ми виховуємо фальшиво, навчаючи її фальшивої історії, в якій приховано наші помилки й недоліки, зате перебільшено наші досягнення. 6 Від національного сну нас збудив Тарас Шевченко. 7. Ми всі є хворі на недугу, яку можна назвати втечею від дійсності. Отже, текст формують сім ССЦ.

Будова ССЦ

Будова ССЦ залежить від типу і стилю мовлення: розповідь, опис, роздум реалізуються у розмовному, художньому, публіцистичному, науковому, офіційно-діловому стилях.

Для розповідних ССЦ характерним є послідовне розгортання подій у часі. ССЦ, яке складається з декількох речень, має початок (зачин), середню частину (розгортання), кінцівку (розв’язку).

У зачині думка чи повідомлення висловлена в найзагальнішому вигляді. Це опорне речення, яке становить основу для подальшого викладу і певною мірою самостійним, хоча може бути й незрозумілим без наступних речень, які його пояснюють. Часом суть зачину може бути викладена лише в якійсь частині першого речення, а інколи – у двох реченнях, наприклад: Що таке людина, як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути розумом вона всіх чудес землі. Дивіться, як усе мудро влаштовано у світі: як небо влаштовано, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водахї покладена. Господи, завдяки волі твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину і які різні та багатоликі людські обличчя; якби і всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні із раю-вирію летять, і перш за все до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси й поля. Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм (З «Повчання дітям» Володимира Мономаха).

Правильно визначений зачин допомагає читачеві (слухачеві) глибше проникнути в суть подальших авторських міркувань, зорієнтуватися в змісті усієї розповіді.

У середній частині (розгортанні) розвивається чи пояснюється думка або описується подія, названа в зачині. Розгортання може по-різному стосуватися зачину, між ними можуть бути різні змістові зв’язки.

Інформація, висловлена в зачині, у розгортанні може доповнюватися, деталізуватися, розширюватися, наприклад: Мовлення внутрішнє – використання у процесах розумової діяльності психічних відображень мовних знаків – слів і речень – без вимовляння їх уголос і без писемної фіксації. Внутрішнє мовлення супроводжується прихованою артикуляцією мовних звуків, яка піддається інструментальній реєстрації. Внутрішнє мовлення як думання з опорою на óбрази мовних знаків відмежовують від пригадування повної форми якогось суцільного усного чи писемного тексту. Внутрішнє мовлення у процесі думання відрізняється від зовнішнього мовлення стислістю, уривчастістю, значним смисловим навантаженням окремих слів, можливістю заміни конкретних óбразів певних слів і словосполучень схематичними уявленнями про них чи про їхні функції в структурі думки (З енциклопедії «Українська мова»). Розгортання також може містити пояснення, коментар чи тлумачення того, про щ було сказано в зачині. У ньому може бути аргументоване, обґрунтоване, підтверджене певне судження, висловлене авторське ставлення до певного явища, подана його оцінка, характеристика тощо.

Окрім того, між зачином та розгортанням ССЦ можлива й інша змістова залежність – асоціації, принагідні зауваження, міркування, спогади, побажання тощо. При цьому важливо дотримуватися логічної структури всього тексту, не відходити від загальної теми й не розпорошувати таким чином уваги читача.

Між реченнями розгортання (середньої частини) може існувати сурядна або послідовна залежність.

При сурядній залежності всі речення однаково доповнюють розповідь чи розгортають опис, поданий у зачині, тобто називають одночасні або рівнозначні явища.

При послідовній залежності кожне наступне повідомлення доповнює, розвиває попереднє, випливає з нього. Порівняйте:

Сурядна залежність

Послідовна залежність

Націоналізм – це антитеза, протидія шовінізмові. Яка його перша ознака? Це – гуманізм, людяна основа. Він рятує, утверджує духовність і самобутність народу і кожної особи. Чи ж не тим рятує націоналізм людство від безбарвної одноманітності? Шовінізм же навпаки – самобутність народу знищує, уодноманітнює людей, гнітить яскраву нціональну індивідуальність. То, млже, націоналізм – це інстинкт духовного самозахисту народу? Він не принижує, не нівечить, не пригнічує жодної іншої нації. Він спрямований на захист свого народу, його розквіт (С. Плачинда)

«Ще не вмерла і не вмре!» Бо жива наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і одність. Живе наша мова – і з нами наші князі і гетьмани, наші письменники і вчені, наші державники і збройні охоронці. Живее наша мова – і з нами 15-мільйонна діаспора. Живе наша мова – і наш голос звучить у вселенському хорі народів Бо наша мова – це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наша надія, наше майбутнє. Бо наша мова – це ми –, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе не берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів, де сформувався тип білої людини (В. Іванишин, Я. Радевич-Вінницький)

Зверніть увагу! У чистому вигляді ці два види залежності речень у розгортанні трапляються рідко, як правило, вони суміщаються.

Будова описових ССЦ здебільшого така: у першому реченні дається загальна характеристика описуваного предмета, а кожне наступне речення характеризує певну його частину, фрагмент, рису. Наприклад: Приголомшений Григорій стояв посеред двору як вкопаний. Відчував, як у грудях скажено билося серце. Так ніби його кинуто з височенної скелі на землю, в провалля. Змішане почуття тривоги, здивування, скаженого руху, неспокою... – ціла буря найдивовижніших почувань та асоціацій опанували ним. Помалу буря уляглась, а натомість росло невиразне, бентежне передчуття чогось страшного. Вовчий інстинкт прокинувся і віщував недобре.

Він тормосив чуба, хмурив брови і стояв так посеред двору, дивлячись в блакитний обрій, де в сонячній імлі зникли літаки. Мов загіпнотизований (І. Багряний).

ССЦ типу роздуму складається з тези та аргументів (доказів). Наприкінці такого ССЦ робиться узагальнювальний висновок. Наприклад:

Прощай, Україно, прощайте, надії, до кращих часів.

Не втримали Оскола, трудно буде втримувати степ. А чому не втримали? Довго думаю, і мучуся, і б’юся головою , як риба об лід. Через дурноголову, нерозумну, малокультурну режисуру. Думають, понадівали лампаси – і вже генерали? Ні, генерал по голові, а не по штанях, по культурі, по ширині поглядів, по талану.

Боже мій, скільки нещастя народу принесли наші тупоголові воєначальники і скільки ще принесуть!

Вони будуть карать ні в чім не повинний народ за те, що не вміли командувати і тікали з орденами під хвостами у кобил. Каратимуть за те, що не вміють командувати, карають фактом оддачі народу в лапи німців і каратимуть за те, що народ просто був під німцями і мусить же якось жити, а не повісився увесь чи не був розстріляний німцями.

Одним словом, не розстрілюйте ж багато, чортові німці, хай ще своїм трохи зостанеться, як говорив дядько, стоячи під кулями коло паркана (О. Довженко).

Зверніть увагу! У текстах різних стилів типи мовлення рідко трапляються в чистому вигляді, тому найчастіше ССЦ становлять їхню органічну єдність.