31. Класифікація та характеристика інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі послугами

Інструменти зовнішньоторговельної політики. А. Кірєєв пропонує класифікувати інструменти торгової політики у сфері торгівлі послугами, розділивши їх на дві групи.1. Заходи регулювання доступу на ринок — включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороняють іноземним фірмам — виробникам послуг оперувати на місцевому ринку. До цих заходів, які в основному набувають форми кількісних обмежень, належать: а) обмеження на торгівлю послугами. Наприклад, вимога про те, щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими компаніями; б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Наприклад, встановлення кількості іноземних фільмів, які можуть бути закуплені та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу; в) обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги. Наприклад, заборона на законодавчому рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям; г) обмеження на пересування виробників послуг у формі державного ліцензування імпорту робочої сили. д) обмеження на пересування споживачів послуг. Наприклад, лімітування кількості вґїзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу. 2. Заходи вилучення із національного режиму — включають інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. До цих заходів відносять: а) надання цінових переваг місцевим виробникам. Наприклад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг — страховим, туристичним та іншим компаніям; б) створення місцевим виробникам більш сприятливих умов, ніж іноземним. Наприклад, іноземні авіаперевізники можуть не отримати доступу до національної системи резервування авіаквитків або до кращих аеропортів країни.

32. Україна на світовому ринку товарів та послуг.

Україна належить до держав з високим рівнем відкритої економіки, на яку припадає 0,07% світового ВВП і 0,3% світового експорту.

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією. Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД залишаються головними торговельними партнерами України.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти.

Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим. Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед, змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищити ефективність експортних операцій; відновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності. У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку взаємних вимог і зобов’язань. Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної Європи та країнами, що мають українську діаспору. За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу. У структурі експорту України найбільшу частку складає сировина, матеріали, товари народного споживання – 78,7%, машини і устаткування – 10,3%, інші товари – 2,1%. Найтісніші економічні зв’язки існують з Угорщиною, Польщею, поставки донецького вугілля в Італію, Францію, Єгипет. Залізна руда вивозиться до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. До Великобританії з України надходить прокат чорних металів, до Німеччини експортуються феросплави, чорні метали, віконне скло, олія. З Німеччини імпортуються різні машини, промислове устаткування, прокат чорних металів. Українські машинобудівельники виготовили для США унікальний трансформатор на 500 тис. кВт для Фінляндії – комплекс устаткування для атомної електростанції. Україна має на сьогодні досить неоднозначні, суперечливі результати практично в усіх основних складових входження в єдиний економічний простір Євросоюзу – вільному русі товарів, послуг.

Україна має перспективи для розвитку таких секторів послуг, як:

§ послуги зв'язку (телекомунікаційні, аудіовізуальні);

§ фінансові послуги, у тому числі банківські і страхові;

§ транспортні послуги (морський, річковий, авіаційний, космічний, автомобільний, залізничний, трубопровідний транспорт);

§ комп'ютерні та пов'язані з ними послуги;

§ науково-дослідницькі послуги;

§ будівельні та пов'язані з ними інженерні послуги;

§ послуги туризму;

§ послуги, пов'язані з охороною здоров'я.

У секторах телекомунікаційних і фінансових послуг вагоме значення має наявність капіталів. У сфері фінансових послуг діє значна кількість порівняно невеликих банків. Слабкість інститутів фінансового посередництва та інфраструктури в секторі телекомунікацій створює перешкоди для економічного зростання, не сприяє швидкому впровадженню новітніх технологій. Іноземні інвестиції в ці сектори можуть принести більш перспективні, економічні нові технології.

Україні як транзитній державі, крім трубопровідного транспорту, необхідно приділяти більшу увагу розвитку інших видів транспортних послуг. Завдяки технологічним можливостям та потенціалу в галузях літако- і суднобудування. Україна має хороші перспективи для розвитку додаткових транспортних послуг, пов'язаних з ремонтом і обслуговуванням.

Україна також має значний науково-технічний потенціал та напрацювання в багатьох наукомістких галузях (літако- ракетобудування, супутникові технології, інформатика, біотехнології та ін..). Розвиток секторів комп'ютерних, науково-дослідницьких та пов'язаних з ними послуг сприятиме стимулюванню технологічного прориву в різних секторах економіки, розширенню використання інформаційних технологій, розвитку національної інформаційної структури.