72.Валютні курси і валютна політика

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Необхідність визначення валютного курсу зумовлена потребами в обміні іноземних валют на національну при експорті та імпорті товарів і послуг, надходженні капіталів та їх переведенні за кордон, наданні міжнародних кредитів, переказі грошових доходів та ін.На валютний курс впливає чимало факторів: стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграція капіталів між країнами, політична стабільність, економічна кон'юнктура, стійкість валюти і довір'я до неї та ін.

В умовах панування золотого стандарту валютний курс визначався співвідношенням золотого вмісту грошових одиниць і коливався залежно від співвідношення попиту і пропозиції на певну валюту в межах золотих точок. В умовах демонетизації золота основою визначення валютного курсу є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют, середнє співвідношення цін на тривалому проміжку часу.Валютний курс відчутно впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни, на вибір структури виробництва і споживання, на конкурентоспроможність товарів і послуг на світовому ринку, темпи економічного зростання та ін.Занижений валютний курс порівняно з його купівельною спроможністю зумовлює зниження внутрішніх цін країни нижче від світових. Занижений валютний курс сприяє притоку капіталу, підвищує вигідність його реінвестицій, але зменшує вигідність вивезення капіталу. Водночас такий курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорт інфляції, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті й скорочує їх у національній валюті.Завищений валютний курс призводить до підвищення внутрішніх цін вище за світові, до зниження конкурентоспроможності товарів і послуг й ефективності експорту. При цьому відбувається здешевлення імпорту товарів і послуг, зростання його ефективності, що може спричинити скорочення національного виробництва. Крім того, відбувається відтік капіталу, зменшується реінвестування прибутків від іноземних капіталовкладень, ці прибутки збільшуються, зростає реальний зовнішній борг тощо.Основними засобами валютного регулювання є: 1) безпосередні операції купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками (валютна інтервенція); 2) застосування різних прямих валютних обмежень у сфері торгівлі (скажімо, введення імпортних депозитів); 3) нормування вивезення валюти для туристів, які виїжджають за кордон; 4) введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу; 5) політика відсоткових ставок, що впливають на рух валютних цінностей, не пов'язаних з міжнародною торгівлею товарами і послугами.

73. Міжнародний кредит: його форми та роль в міжнародній економіці. Вплив міжнародних кредитів і міжурядових позик на міжнародну економіку.

Розвиненість кредитних відносин є невід'ємною умовою функ­ціонування ринкової економіки. Кредитом називають рух позико­вого капіталу.

Міжнародний кредит — це кредит, де кредиторами і позиков-цями виступають різні держави, тобто рух позикового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин.

Як економічна категорія міжнародний кредит виражає відноси­ни, які склалися між кредиторами і позиковцями різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Суб'єктами цих відносин є держави та державні органи, кредитні організації, нефінансові заклади, а також інші юридичні та фізичні особи.

Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій.

1.  Забезпечує перерозподіл між країнами фінансових і матеріаль­ них ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню.

2.  Посилює нагромадження в межах всього світового господар­ ства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах.

3.  Прискорює реалізацію товарів.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне вико­ристання підриває платоспроможність позиковців внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати^ дпзні|ми принципами:

1. За призначенням розрізняють кредити:

•   зв'язані;•   фінансові.

Зв'язані кредити мають цільовий характер, закріплений в кре­дитних угодах. До них належать:

•   комерційні кредити, які надаються для закупівлі певних видів товарів чи оплати послуг;

•   інвестиційні — для будівництва конкретних об'єктів, на прямі капіталовкладення, погашення зовнішньої заборгованості, придбання цінних паперів;

•   проміжкові — для обслуговування змішаних форм вивезення капіталів, товарів та послуг, наприклад у вигляді виконання підряд­ них робіт.

Фінансові кредити не мають цільового призначення. До них належать:

•   єврокредити;•   облігації: з фіксованою та плаваючою відсотковою ставкою; з варантом; конвертовані облігації;

•   євроноти;•   єврокомерційні папери та інші фінансові інструменти. Джерелом єврокредитів є ресурси евровалютного ринку. Такі кредити, як правило, надають великі банки на строк 5—10 років на умовах "рол овер" (роловерний кредит). Весь договірний строк ділиться на періоди по 3—6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступ­ного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошовому ринку. Відсоткова ставка за роловер-ними кредитами складається з двох частин — базової ставки і маржі. За базу приймаються відсоткові ставки за три- або шестимісячни­ми міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприк­лад LJBOR у Лондоні.

Для довідки, ЛІБОР (LIBOR) — ставка, запропонована на Лондонському міжбанківському ринку депозитів. Це ставка відсотка, за якою провідні банки Лондона надають позиковий капітал у певній валюті або валютній одиниці іншим банкам. Вона служить базовою ставкою для багатьох опе­рацій на міжбанківському ринку позикових капіталів. Маржа коливаєть­ся від 0,25 до 2 %.

Конвертовані облігації за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом.

Варант — окремий документ, який дає право його власнику на покупку акцій протягом зазначеного строку за фіксованим курсом.

Євроноти — короткострокові та середньострокові зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою.

Єврокомерційні папери — зобов'язання приватних корпорацій, які випускаються на 3—6 місяців з невеликою маржею до відповід­ної базової ставки міжнародного грошового ринку.

2. За джерелами:

•    зовнішнє кредитування;•    внутрішнє кредитування.

3. За формою надання:

•    товарні;•    валютні.

4. За строками міжнародні кредити поділяються на:

•    надстрокові — добові, тижневі, до трьох місяців; •    короткострокові — до 1 року;

•    середньострокові — 1—5 років; •    довгострокові — понад 5—7 років.

Перший з них використовується для термінових операцій; дру­гий — переважно в зовнішній торгівлі товарами споживчого при­значення, матеріалами, сировиною, продуктами харчування та в обміні послугами; третій — для експорту машин і обладнання; чет­вертий — для фінансування інвестицій в інфраструктуру та вироб­ничу сферу, для великомасштабних проектів.

5. За валютою позики:

•    у валюті країни-позичальника; •    у валюті країни-кредитора; •    у валюті третьої країни;

•    у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ тощо).

6. За забезпеченістю:

•    забезпечені (товарними документами, цінними паперами, век­селями, нерухомістю тощо);

•    бланкові — під зобов'язання боржника.

7. За формою надання:

•    готівкові;•    акцептні; •    депозитні сертифікати; •    облігаційні позики.

Міжнародний кредит використовується в основному для кредиту­вання зовнішньої торгівлі та у вигляді довгострокових кредитів для певних потреб.

Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експор­ту та кредитування імпорту.

Розрізняють такі форми кредитування експорту:

а) форма купівельних авансів, які надають країни-експортери іноземним виробникам;

б)  форма банківського кредитування: надання кредитів під то­вари в країні експортера; надання позик під товари в дорозі; на­дання кредиту під товари або товарні документи в країні імпорте­ра; бланкові кредити, не забезпечені товарами, які отримують екс­портери від банків, з якими вони мають міцні зв'язки або участь у капіталі.

Кредитування імпорту має дві форми:

а) комерційного кредиту; б) банківського кредиту. Комерційні кредити поділяються на:

а) кредит за відкритим рахунком, який надається за угодою, згідно з якою експортер записує на рахунок Імпортера у вигляді боргу вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений термін;

б) вексельний кредит, коли експортер, укладаючи угоду на про­даж товару в кредит, виставляє переказний вексель (трату) на імпор­тера. Останній, отримавши товарні документи, акцептує трату (бере зобов'язання оплатити вексель в указаний термін).

Банківські кредити на імпорт бувають таких видів:

а)  акцептний кредит видається, якщо імпортер згоден оплатити трату експортера. Перед настанням терміну оплати імпортер вно­сить в банк суму боргу, а банк в цей термін погашає його зобов'я­зання перед експортером;

б) акцептно-рамбурсний кредит, суть якого полягає в тому, що банк імпортера в межах узгоджених лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, котрий зобов'я­зується акцептувати трати й оплатити їх з настанням терміну. Після відвантаження товару експортер скеровує платіжні й товарні доку­менти до свого банку. Останній акцептує переказний вексель і ви­плачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач трати пред'являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування, отриманого від банку імпортера.

Серед нових методів фінансування експорту необхідно відзначити: а) пряме банківське кредитування іноземних покупців, пошире­ною формою якого сьогодні є відкриття банками кредитних ліній для оплати зовнішньоторговельних угод. Різновидом кредитної лінії

А) є поновлювана (роловерна) кредитна лінія, яка застосовується у кре­дитних операціях евровалютного ринку;

б) фінансування зовнішньоторговельних операцій на основі фак­торингу.