71. Характеристика міжнародних валютних ринків. Європейська валютна система.

Валютні ринки — це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

В організаційному плані валютний ринок" — це множина вели­ких комерційних банків та Інших фінансових закладів, зв'язаних складною мережею сучасних засобів зв'язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою і платіжними документами в іно­земних валютах.

Ринок валют обслуговується телефонними дзвінками та радіосиг­налами між банками. За винятком деяких спеціалізованих ринків (наприклад, Міжнародного грошового ринку в Чикаго), валютний ринок не є місцем, де збираються продавці та покупці. На валютному ринку досвідчені маклери сидять за своїми робочими столами у різних банках і підтримують між собою зв'язки за допомогою ком­п'ютерів та телефонів. Комп'ютери показують поточні котирування курсів всіх основних валют з датою укладання угод. Кожний банк подає своє котирування валют, котрим показує, за яким курсом він готовий торгувати валютою. Банк-покупець, якого влаштовує курс, прямо по телефону зв'язується з банком-продавцем і укладає уго­ду. Як правило, швидко (за одну або декілька хвилин) регулюються різні формальності й угода укладається за усним погодженням. За необхідності всі інші документи за угодою оформляються пізніше.

На міжбанківському валютному ринку здійснюються угоди з ку-півлі-продажу великих сум. Друковані котирування валют врахо­вують угоди на суми, не менші за 1 млн дол. США. Валютний ри­нок відкритий цілодобово з понеділка до п'ятниці.

Суб'єктами валютного ринку є: фірми, організації та окремі осо­би, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують ва­лютне обслуговування зовнішніх зв'язків; державні установи. Ос­новну роль серед суб'єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.

На світовому валютному ринку здійснюються розрахункові і кредитні операції, що обслуговують товарні угоди, валютообмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями світового валютного ринку є:

— здійснення зовнішньоторговельних операцій;

— регулювання валютних курсів;

— валютний кліринг;

— страхування (хеджування) валютних ризиків;

—     отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів. Перші дві функції розглядаються у подальших розділах. Валютний кліринг, страхування та спекуляція є особливими фун­ кціями світового валютного ринку.

Європейська валютна система (ЄВС) — це визначені правила розрахунків між групою країн — членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобри­танія, Іспанія, а пізніше — Ісландія, Португалія, Греція.

ЄВС базується на трьох основних елементах: спеціальній євро­пейській валютній одиниці; механізмі валютних курсів та інтер­венцій; механізмі кредитування.

З моменту створення і до 1 січня 1999 р. спеціальною євро­пейською розрахунковою одиницею було визнано ЕКЮ — спе­ціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співро­бітництва. Він використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, як розрахункова і кредитна одиниця між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економіч­ним потенціалом країн (їхньою часткою у сукупному ВНП та то­варообігом країни).

З 1 січня 1999 р. із введенням в обіг єдиної для Євросоюзу ва­люти — евро — в Європі почав діяти Економічний і валютний союз. Остаточний список держав, які готові до впровадження евро, було затверджено главами держав і урядів країн на саміті 2 травня 1998 р. у Брюсселі, Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з 15 країн Європейського Союзу — Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від всту­пу Англія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічни-ми показниками.

Отже, з 1 січня 1999 р. евро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети введено в обіг з 1 січня 2002 р-

З 1 січня 1999 р. Міжнародний валютний фонд у своєму коши­ку резервних валют замінив німецьку марку і французький франк на євро.

Країни Свросоюзу, які не запровадили євро:

—  Данія;

—  Греція;

—  Швеція;

—  Великобританія.