1.Предмет методологія та структура курсу *міжнародні економічні відносини*

Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні — це теорія, що зас­тосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб'єктів різних дер­жав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав. Предметом теорії міжнародної економіки є :

•   закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

•   закономірності формування сукупних попиту і пропозиції на товари та фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу;

•   інструменти аналізу І програмування відкритої національної економіки, зокрема її реального, бюджетного, грошового і зовнішньо­го секторів в умовах їх взаємодії з економікою інших країн;

•   тенденція розвитку міжнародних фінансових ринків і механіз­мів, які обслуговують функціонування міжнародної економіки;

•   інституційна структура регулювання міжнародної економіки,принципи її формування, тенденції розвитку та методи удоскона­лення.

Існування міжнародної економіки проявляється через її конк­ретні форми та закономірності. У ній можна виділити чотири рівні; базові поняття; державне регуФункціонально міжнародна економіка поділяється на міжна­родну мікроекономіку та міжнародну макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка — це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності міждержавного руху кон­кретних товарів і факторів їх виробництва та ринкові характерис­тики — попит, пропозицію, ціну тощо.

Міжнародна макроекономіка — це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік І світового господарства загалом.

Міжнародній економіці властивий прагматичний підхід до вибору теорії, моделей та інструментів еко­номічної політики. Вона використовує досягнення різних шкіл еко­номічної думки {неокласичної, неокейнсіанської, школи раціональ­них очікувань). Теоретичні напрацювання привели до висновку про необхідність державного втручання в економіку і її регулювання в тих чи інших формах. Питання про ступінь державного втручання в економічний розвиток, поставлене Дж. М. Кейнсом, є актуальним і сьогодні. Основними формами державного регулювання на мікрорівніе регулювання зовнішньої торгівлі та руху факторів ви­робництва, а на макрорівні — валютне і фінансове регулювання.Міжнародна економіка проявляється у конкретних формах міжнародних економічних відносин, а саме: міжнародна торгівля товарами та послугами; міжнародний рух факторів виробництва — капіталу, робочої сили, технології; міжнародна торгівля фінансови­ми інструментами — валютою, цінними паперами, дериватами, кре­дитами; міжнародні розрахунки; міжнародна економічна інтегра­ція; міжнародні зусилля у розв'язанні глобальних проблем.Міжнародна економічна інтеграція на сучасному етапі стає де­далі важливішою формою міжнародних економічних відносин. Вона стала закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі товарами і послугами та міжнародного руху факторів виробниц­тва. Власне торгівля сприяла переміщенню за кордон факторів виробництва та створенню фірм і виробничих потужностей ближче до ринків збуту.

2.Суть,чинники та види міжнародного поділу праці.

МПП — це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіаль­ного поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигід­на спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією виз­наченої кількості та якості.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

•    природно-географічні умови;

•    технічний прогрес;

•    соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення,

економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в роз­поділі природних багатств була основною причиною МПП.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати пе­реваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

•   почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

•   з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізува­ лися діючі;

•   скоротився виробничий цикл;

•   розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових, транспортних та туристичних).

3. Основні тенденції сучасного міжнародного поділу праці...

Інтернаціоналізація виробництва у кінці XIX — середині XX ст. пов'язана з розвитком простої кооперації, яка базується на МПП, що став визначальним фактором формування світового господарства.

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особ­ливостей.

До них належать такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що роз­виваються. На розвинуті країни припадає близько 25 % населення і 80 % сукупного національного продукту. Країни, що розвивають­ ся, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сиро­вини і споживачами готової продукції. Але останнім часом вста­новлюєтеся нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

2.  Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціа­лізації.

3.  Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома ос­новними центрами — США, Японією і Західною Європою. Це вик­ликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4.  Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табо­ру. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на інших засадах.

5.  Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового про­ мислового виробництва та світової торгівлі.

6.  Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація госпо­дарської діяльності. Відзначається тенденція до об'єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжна­родних організацій — МВФ, МБРР тощо.

7.  На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбалансив міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викли­кала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін в структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8.  Зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МІЇП. З другої половини XX ст. інтернаціоналізація виробництва набула глобального характеру. Вона охопила практично всі підсистеми світового господарства, всі його галузі. Поглиблюється інтернаціо­налізація виробництва й обігу, що посилює єдність світового господарства.

4.Форми та напрями розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між держава­ми з обміном продуктами різних галузей виробництва. Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по-вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних проце­сів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Міжнародноспеціалізована продукція — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл ви­робничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.Другим елементом у МІШ є міжнародне виробниче кооперу­вання, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалу­зевому рівнях,

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперу­вання:

1)  здійснення спільних програм;

2)  договірна спеціалізація;

3)  створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замов­ника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, мате­ріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріп­лення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежу­ванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення сьільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності парт­нерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на ви­робничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери спів­робітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проект но-конструкторської документації, технологічних процесів,якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності;

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперова­ної продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифіку­ють за його основними характеристиками:

•   за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

•   за стадіями ~- передвиробниче, виробниче, комерційне;

•   за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

•   за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутріш­ньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

•   за територіальним охопленням — між двома і більше краї­нами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

•   за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

•   за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

5. Участь України у міжнародному поділі праці

У складі колишнього Радянського Союзу економіка України роз­вивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці. Міждержавні господарські зв'язки СРСР були розвинуті недостат­ньо. Це було зумовлено такими чинниками;

а) ідеологічні особливості радянської економіки;

б) обмеженість виходу на світовий ринок, особливості формуван­ ня цін, обмеженість розвитку прогресивних форм зовнішньоеконо­ мічної діяльності, тобто закрита неринкова економіка;

в) багаті природні ресурси союзних республік І загальносоюзний поділ праці;

г) політична ізоляція Радянського Союзу;

д) командно-адміністративна система управління та відповідна їй система економічних відносин: державна власність, яка ототож­ нювалася з суспільною; державний план без врахування ефектив­ ності використання ресурсів; монополізація багатьох галузей ви­ робництва;

є) система зовнішньоекономічних зв'язків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світового господарства.

Значно змінилася ситуація з набуттям Україною незалежності У 1991 році. Склалися об'єктивні передумови активної участі Украї­ни в МПП, чому сприяє:

•    значна зміна системи економічних відносин;

•    прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньо­ економічні зв'язки та зовнішньоекономічну діяльність;

•    прискорення світового науково-технічного прогресу;

•    необхідність спільного вирішення глобальних проблем люд­ ства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядер­ ної війни тощо;

•    структурна перебудова галузей народного господарства;

•    визнання України та входження її в міжнародні організації.

Незважаючи на це, для активної інтеграції України в МЇІП необ­хідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у роз­витку народного господарства.

Для ефективного включення України у глобальні економічні структури і процеси необхідно створити ряд передумов. Серед них слід виділити три основні, реалізація яких створить можливості для включення економіки України у глобальні процеси та струк­тури. Це — системна ринкова трансформація, реструктуризація і відкритість економіки.

6. Типи зовнішньоторговельної політики держав.

Залежно від масштабів втручання держави у зовнішню торгівлю поділяють на такі три типи:

- автаркія;

- політика вільної країни (фритредерство) ;

- протекціонізм.

Автаркія – ек. Режим країни, що передбачає її самозбереження і відсутність торгівельних відносин з іншими країнами.

Політика вільної торгівлі – політика втручання в зовнішню торгівлю на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмеженого імпорту.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

•    селективний — скерований проти окремих країн або окре­ мих видів товарів;

•    галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчас­ тіше сільського господарства;

•    колективний — проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

•    прихований — здійснюється методами внутрішньої економіч­ ної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще — політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протек­ціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовую­чи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

7. Становлення світового ринку та його характерні риси.

Світовий ринок в процесі свого розвитку пройшов такі еволюційні форми:

1. внутрішній ринок;

2. національний ринок;

3. міжнародний ринок;

4. світовий ринок.

Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а поку­пець — одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеці­ально для обміну. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне вироб­ництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких ви­робів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як ноісії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем І покупцем стають посередник-купець, який надає послу­ги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші.

Таким чином, внутрішній ринок являє собою форму господарської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається са­мим виробником всередині країни.

Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формува­тися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на Іноземних покупців (наприклад, на ринку праці — работоргівля). Отже, національний ринок — це вну­трішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Сучасний світовий ринок — це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжна­родному поділі праці та інших факторів виробництва

Для нього характерні такі риси:

• він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

• він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впли­вом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

• він оптимізує використання факторів виробництва, підказую­ чи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути за­ стосовані найефективніше;

• він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного об­ міну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити між­ народний стандарт якості за конкурентних цін;

• на ньому існує особлива система цін — світові ціни;

• на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіона­ ми країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зво­ротний вплив на виробництво: показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати, з цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної еко­номіки.

8.Торгові і неторгові товари

Виходячи з міжнародної мобільності, товари поділяються на "ринкові", тобто такі, що торгуються (РТ), і на "неринкові", такі, що не торгуються (НТ)."Ринкові товари" - товари, котрі можуть пересуватися між різними країнами."Неринкові товари" - товари, котрі споживаються в тій самій країні, де й виробляються, і не переміщуються між країнами.Головні відмінності між "ринковими" і "неринковими" товарами показані в таблиці.

Ознака	"Ринкові" товари	"Неринкові" товари
Ціни	Визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і знаходяться під впливом попиту і пропозиції на них як усередині країни, так і за рубежем	Визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку. Коливання цін на такі товари в інших країнах не мають значення
Підтримання внутрішнього балансу попиту і пропозиції	Підтримання балансу не особливо істотне, оскільки недостатність внутрішнього попиту можна компенсувати збільшенням попиту за кордоном, а нестачу внутрішнього споживання збільшенням поставок іноземних товарів.	Підтримання балансу дуже важливе. 3 його порушенням можливі соціально-економічні диспропорції
Внутрішні ціни	їх динаміка та рівень йдуть за динамікою й рівнем цін в інших країнах	Вони можуть істотно відрізнятись від цін інших країн, а їхня зміна може не призводити до зміни зарубіжних цін на такі товари

До "ринкових" товарів, як правило, відносяться такі групи товарів: сільського господарства, полювання, лісового господарства, рибальство, товари видобувної й обробної промисловості; до "неринкових" - комунальні послуги і будівництво, оптова і роздрібна торгівля, ресторани, готелі, оборона, соціальні послуги, охорона здоров'я, суспільні роботи і т.п.Розподіл товарів на "ринкові" і "неринкові" багато в чому залежить від транспортних витрат на їх переміщення за рубіж і від торгівельних бар'єрів, що існують на цьому шляху. Скорочення транспортних витрат зв'язку з розвитком технології призводить до збільшення кількості "ринкових" товарів, а зростання державного протекціонізму призводить до їх скорочення.

9. Міжнародний рух товарів, як ознака світового ринку. Графічне зображення.

Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пере­сування товарів та послуг між країнами.

Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошо­вих відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу.Стосовно однієї країни зазвичай використовується термін зов­нішня торгівля держави* стосовно торгівлі двох країн — міждер­жавна, взаємна, двостороння торгівля, а щодо торгівлі усіх країн одна з одною — міжнародна, або світова, торгівля.Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків то­варів — експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом.Експорт — це продаж та вивезення товару за кордон.

Імпорт — це купівля та ввезення товару з-за кордону.Зовнішньоторговельне сальдо — різниця вартісних обсягів екс­порту та імпорту.Зовнішньоторговельний оборот — сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної тор­гівлі головною ознакою для визнання торгівлі міжнародною, про­дажу товару — експортом, а купівлі — імпортом є перетин товаром митного кордону держави та фіксація цього факту у відповідній митній звітності. Експорт та імпорт є двома ключовими поняттями, які характе­ризують міжнародний рух товарів і використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі та для практичних потреб. Якщо виходити із передумови балансу попиту та пропозиції, то графічно поняття експорту та імпорту можна зобразити так, як по­казано на рис. 1.2.3.

•   світовий ринок — це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;

•   обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропо­ зиції товару, обсяги імпорту — обсягами надлишкового попиту на товари;

•   факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового по­питу на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

• ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги,які існують у країнах до початку торгівлі;

• з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості то­варів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з Іншо­го _ зміна кількості експортованих та імпортованих товарів при­водить до зміни світової ціни.

10. Світове господарство: суть та характерні риси. Мобільність факторів виробництва.

Сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки.Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів . Для світового ринку пере­важно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна тор­гівля. Характерними рисами сучасного світового господарства є:

•    розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім v формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

•    зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рам­ ках ТНК;

•    економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

•    виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Світове господарство не може існувати без мобільних факторів виробництва, тобто можуть вільно переміщуватись з країни в країну.

Ступінь мобільності залежить від типу фактора виробництва поділяють:

• базові (ті, що дістались країнам від природи або які є результатом економічного розвитку);

• створенні або розвинуті;

за ступенем спеціалізації:

• загальні( які можна застосовувати в різноманітних галузях);

• спеціальні( які можна застосовувати в одній галузі).

11. Роль міжнародних економічних відносин у вирішенні глобальних економічних

Усі форми МЕВ взаємозв'язані й взаємозалежні. Метою їх є не лише вирішення проблем окремих країн, а й проблем, які впливають на розвиток всього світового господарства. Це глобальні економічні проблеми, які зачіпають інтереси людства та прямо загрожують цивілізації.

Виділяють такі критерії віднесення тих чи інших проблем до глобальних

— планетарний характер проблеми, її вплив на всі групи країн,усі народи світу; — виявлення проблеми як фактора розвитку суспільства в усіх регіонах світу; — загрожуючий характер проблеми: її невирішеність може означати регрес виробничих сил та умов життя усього суспільства; — необхідність докладання комплексних зусиль усіх держав.

За цими критеріями до глобальних відносять такі проблеми:— демографічну;— забезпечення людства енергетичними, сировинними та продо­вольчими ресурсами;— екологічну;— освоєння світового океану та космосу;— роззброєння та конверсію військового виробництва.

Демографічна проблема викликана швидким збільшенням кількості населення Землі. Швидке збільшення населення перешкоджає раціональному господарюванню, посилює міграцію населення в міста та міграційні процеси загалом, викликає нерівномірність розподілу людей відносно ресурсів, що, зрештою, впливає на зниження рівня їх життя.

Тісно пов'язана з першою друга проблема — продовольча. Особливо важким є становище народів країн, що розвиваються. Власне на ці країни припадає майже 100 % загальної кількості тих, хто голодує.

Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електро­станцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Екологічна проблема породжена господарською діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови. Тому природі необхідний захист. Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн, Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає на їхній добробут.Для вирішення глобальних проблем необхідне створення нового типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових принципах співробітництва та взаємодопомоги.

12. Групи країн у міжнародній економіці.

На підставі різноманітних критеріїв у світовому господарстві виділяється визначена кількість підсистем. Найбільш повне уявлення про групи країн у міжнародній економіці дають дані найбільших міжнародних організацій світу – ООН, МВФ і Світового банку. Оцінка їх трохи відрізняється, тому що різна кількість країн-учасниць цих організацій (ООН – 185, МВФ – 182, Світовий банк – 181 країна), а міжнародні організації спостерігають за економікою тільки своїх країн-членів.За методикою ООН у числі найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни варто виділяти: ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;частку продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП; рівень освіти населення і тривалості життя. За величиною ВВП на душу населення країни класифікуються на: -найменш розвинуті країни (менше 400 дол. у рік); -країни, що розвиваються; -розвинуті країни. Для цілей економічного аналізу ООН поділяє країни на: -розвинуті країни (держави з ринковою економікою); -країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні  країни або країни з централізованим плануванням); -країни, що розвиваються.

Класифікація Світового Банку виділяє 4 групи країн за рівнем їх доходів:

• країни з низьким рівнем доходу (49 кр.)нижчий ніж 975$;

• країни з нижче середнього рівня доходів( 28 кр.) 976 -3856;

• країни з доходом веще середнього (41 кр.) 3856- 11905;

• -країни з високим рівнем доходів (65 кр. ) перевищує 11905.

13. Основні регіони та інтеграційні обєднання країн.

Розрозняють 5 великих районів регіональної інтеграції:

• європейський; - північно-американський ; - азіатсько-тихоамериканський;

• латино- американський;- африканський.

Вони відрізняються рівнем та змістом інтеграційних процесів.

Серед численних інтеграційних угруповань можна виділити такі: у Західній Європі — Європейський союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі (НАФТА); в Азіатсько-тихоокеанському регіоні — Асоціацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС); в Азії — Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); у Латинській Америці — Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ГАВКІТ) і «Меркосур»; в Африці — Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС) і Митний, і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК).

14. Теорії міжнародної торгівлі: меркантилізм та неомеркантилізм.

Перша теорія міжнародної торгівлі — теорія меркантилізму— була розроблена європейськими вченими Томасом Маном, Чарльзом Дейвіантом, Жаномі Батістом Колбертом , сером Вільямом Петті. Ця економічна теорія виникла та пояснювала зовнішню тор­гівлю у період розвитку та занепаду середньовічного феодалізму в Європі (1500—1804) pp., коли утворювалися та зміцнювались євро­пейські держави. Меркантилізм — це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Отже, джерелом багат­ства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнюва­лося з грошовим капіталом. Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшува­ти своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу. Однією з головних передумов меркантилістської теорії було те, що економічна система функціонувала в умовах неповної зайня­тості, внаслідок чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з надлишковою робочою силою збільшити виробництво.

Якщо б зайнятість населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би зростання інфляції і не знаходив ефективного використання. Обмеженість меркантилістів полягає у тому, що вони вважали, до збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу їжє існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування.

Останнім часом застосовується термін неомеркантилізм. Його використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнен­я якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, наприклад, намагатися добитися повної зайнятості, збільшуючи маештаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експорту - є чи надлишок за кордон.

Висновки

1.  Меркантилісти вперше запропонували струнку теорію міжна­родної торгівлі. Вони вважали, що багатство країни полягає у во­лодінні золотом та сріблом і для досягнення цієї мети держави повинні: експортувати товарів та послуг більше, ніж імпортувати; регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і змен­шення імпорту; заборонити або обмежити експорт сировини і доз­волити безмитний імпорт сировини; заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополії.

2.  Провісники класичної школи економіки показали прямий зв'язок зовнішньої торгівлі з внутрішньоекономічним розвитком країни.

3.  Неомеркантиліети пояснюють прагнення деяких країн мати активний торговий баланс їх соціальними або політичними потре­бами.

Неомеркантиліети пояснюють прагнення деяких країн мати активний торговий баланс їх соціальними або політичними потре­бами.

15.Теоретична модель Д. Хюма.

Англійський економіст Девід Х´юм (David Hume, 1711—1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін — золота — потоків" Д. Х´юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, своєю чергою, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, Отже, країна не зможе постійно підтримувати позитивне сальдо торгового балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники.Рух золота між країнами є механізмом тонкого настроювання національних економік, внаслідок чого розмір експорту і розмір імпорту врівноважуватимуться і торгове сальдо буде дорівнювати нулю.

Ця концепція базувалась на таких припущеннях:

1) прямий зв´язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін (потім це отримає назву кількісної теорії грошей);

2) повна зайнятість у кожній з країн;

3) попит на товари еластичний за ціною (зростання цін приводить до скорочення витрат на товари та навпаки);

4) існує ситуація чистої конкуренції на ринку як товарів, так і факторів виробництва;

5) національні валюти вільно конвертуються у золото і назад (пізніше це отримає назву "золотий стандарт").

Якщо цих умов дотримуються, автоматично врівноважується торговий баланс.

16.Теорія абсолютний переваг Сміта.

А. Сміт вважав, що торгівля між двома країнами ґрунтується на абсолютних перевагах. Коли виробництво однієї країни є більш ефективним, ніж іншої, у виробництві конкретного товару (тобто має абсолютні переваги) і менш ефективним у виробництві іншого товару (має абсолютні недоліки), тоді обидві країни можуть вигравати від спеціалізації на виробництві товару на основі абсолютних переваг та обмінювати частину обсягу виробництва на інший товар, при виробництві якого країна має абсолютні недоліки. За рахунок цього відбувається найефективніше використання ресурсів, а виробництво обох товарів буде зростати. Таке збільшення виробництва обох товарів визначатиме виграш від спеціалізації виробництва, який буде поділений між двома країнами через торгівлю.Наприклад, кліматичні умови України сприяють ефективному вирощуванню пшениці, але вирощування бананів є неефективним (потребує використання парників). З іншого боку, вирощування бананів ефективне в Нікарагуа, а вирощування пшениці — не ефективне. Таким чином, Україна має абсолютні преваги порівняно з Нікарагуа у вирощуванні пшениці і має абсолютні недоліки у вирощуванні бананів..Вільна торгівля буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізу-вати добробут у світовому масштабі. В політиці вільної торгівлі та невтручання держави можливі лише окремі винятки, зокрема це галузі, які мають значення для безпеки країни або будуть потребувати захисту з боку держави.У зв'язку з цим здається парадоксальним, що сьогодні більшість країн вживають багато обмежень щодо вільної міжнародної торгівлі. Торговельні обмеження незмінне розглядаються як засіб підвищення добробуту. Насправді торговельні обмеження підтримують ті галузі, які зазнають конкуренції від імпортерів, таким чином торговельні обмеження надають переваги обмеженому колу галузей за рахунок більшості (тих, які змушені платити більшу ціну за товари, що виробляються в країні).Для кількісного прикладу, що пояснює механізм дії абсолютних переваг, використаємо торгівлю, що існує між двома країнами, США та Англією, та дві галузі — виробництво тканин (промисловість) та пшениці (сільське господарство). Розглянемо кількісний приклад абсолютних переваг, який створить основу для представлення більш складної теорії порівняльних переваг

17.Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо.

Розвиваючи теорію абсолютної переваги, Д. Рікардо довів, що міжнародна торгівля взаємовигідна для двох країн навіть у тому випадку, коли жодна з них не має абсолютну перевагу по жодному товару.

Д. Рікардо вивів закон порівняльних переваг виходячи з наступних передумов:

• трудова теорія вартості;

• вільна торгівля;

• постійні витрати виробництва;

• зроблена мобільність праці усередині країни і повна немобільність у відносинах між країнами;

• відсутність технічного прогресу;

• відсутність транспортних витрат.

Зміст закону порівняльних переваг можна звести до наступного твердженню: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може служити винятково різниця у відносних витратах виробництва товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.

Теорія порівняльних переваг (comparative advantage theory) – якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, що вони можуть робити з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідної для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій.

Теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни, що теж саме, що й витрат заміщення. Вона являє собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їхнє виробництво. Поняття витрат заміщення практично еквівалентно за змістом альтернативній ціні з тією тільки різницею, що в даному випадку порівнюються величини, зворотні витратам праці, - кількість одиниць товарів, зроблених за одиницю часу.

18.Теорія розміру країн у міжнародній економіці.

Теорія розміру країни — через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різноманітніші кліматичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни.

Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хоча вони по-різному впливають на великі та малі країни. Як правило, нормальна максимальна відстань перевезення продукту становить близько 100 миль, тому що зі збільшенням відстані ціни на перевезення надто зростають. Значна частина виробничих та ринкових потужностей у великих країнах, наприклад у США, знаходиться більш ніж у 100 милях від кордонів. У маленьких країнах, наприклад у Данії, майже всі виробничі та ринкові потужності розташовані менше ніж у 100 милях від кордонів. Отже, низькі транспортні витрати у невеликих країнах сприяють розвитку міжнародної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах — її гальмують.

Якщо порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з розвиненою економікою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються технології, що вимагають більшої тривалості випуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що обслуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Висновки

1.Великі країни, порівняно з малими, експортують меншу частку виробленої продукції та імпортують меншу частку товарів.

2.Великі країни, на відміну від малих, мають різноманітніші ресурси.

3.Великі країни, порівняно з малими, мають вищі транспортні витрати у міжнародній торгівлі.

4.Великі країни, на відміну від малих, зазвичай можуть здійснювати великосерійне виробництво.

19. Теорія співвідношення факторів виробництва Гешкера-Оліна.

У середині 20-х pp. шведські економісти-неокласики Елі Хекшер та Бертіл Олін розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хекшера — Оліна .Згодом положення теорії Хекшера — Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном. Він визна­чив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Хекше­ра — Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1) існують дві країни, два товари та два фактори виробництва(звичайне спрощення 2x2x2);

2) пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх перемі­щення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю фак­торами виробництва;

4) в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера — Оліна, за словами Б. Оліна, такий: "Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат та невеликих затрат , експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у при­хованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпорту­ються дефіцитні фактори виробництва. Або, інак­ше, країни експортують продукти інтенсивного використання над­лишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного викори­стання дефіцитних для них факторів.Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насам­перед визначити, що розуміють під надлишком факторів вироб­ництва та інтенсивністю їх використання.Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решті країн світу.Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робо­чу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів.Теорія Хекшера — Оліна, яка пояснює структуру міжнародної торгівлі, починається зі спеціального розділу, присвяченого причи­нам міжнародних відмінностей у цінах до встановлення торгових відносин.

20. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва.

У 1948 р. американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва , яка отримала назву теореми Хекшера — Оліна — Самуельсона — міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у країнах, що торгують.Гомогенний капітал — це капітал, який має однакові продуктив­ність та ризикованість; гомогенна праця — це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенні землі — це землі з однаковою родючістю, станом грунті

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва базується на тих самих припущеннях, що і теорія Хекшера — Оліна. Вирівнювання в результаті міжнародної торгівлі віднос­них цін на товари приводить до вирівнювання відносних, цін і на фак­тори виробництва, за допомогою яких ці товари були вироблені.

Доведення цієї ж теореми, що міжнародна торгівля вирівнює абсо­лютний рівень зарплат, які виплачуються за однакові види праці, та відсоткової ставки, яка виплачується на однаковий тип капіталу в країнах, що торгують.Недоліки теорії випливають із припущень, на яких вони базуються.

1.  Два товари продукуються в обох країнах. Але відмінності у фак­торах виробництва, необхідних для створення цих товарів, можуть бути настільки значними, що їх відносна ціна не буде зрівноважуватись.

2.  Технологія у країнах, що торгують, однакова. Але країна, яка володіє досконалішою технологією, може мати одночасно і вищу відносну ціну праці, і вищу відносну ціну капіталу порівняно з країною, в якої технологія примітивніша.

3.  Існує абсолютна внутрішня мобільність факторів виробництва та товарів. Але цього фактично немає через природні (транспортні витрати) та штучні (прописка, реєстрація) перешкоди, які створюють­ся на шляху міжгалузевого руху факторів виробництва та товарів.

4.  Міжнародний рух факторів виробництва відсутній. Теорії невраховують постійні динамічні коливання у забезпеченості країн факторами виробництва, такими як міграція робочої сили, міжна­родний рух капіталу, торгівля технологією, які є характерною ри­сою сучасної міжнародної економіки.

5.  Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва описує повністю статичний світ, враховуючи фактори, що впливають на макроекономічну рівновагу в певний момент.

6.  Теорема не враховує, що абсолютні розміри факторів вироб­ництва різні у різних країнах, і тому абсолютні розміри доходів на капітал будуть більші у тій країні, у якій капіталу більше, ніж у тій, у якій його менше.

До переваг теорії належить те, що вона є важливим інструментом аналізу міжнарод­ної економіки, який ілюструє та доводить принцип загальної рівно­ваги, якому повинен підпорядковуватись економічний розвиток.

Висновки

1. Згідно з теоремою Хекшера — Оліна — Самуельсона у міжна­родній торгівлі за відповідних умов простежується тенденція до вирівнювання "факторних цін".

2. Теорія факторів виробництва пояснює виробництво товарів як результат використання первісних елементів — факторів вироб­ництва. Класична економічна теорія виділяє три основні фактори: працю, землю та капітал.

3.  Експорт товарів може бути замінений переміщенням фак­торів виробництва.

4. Під ціною фактора розуміється винагорода, яку отримує влас­ник фактора за його використання. Для праці це — заробітна пла­та, для капіталу — відсоткова ставка, для землі — рента.

21. Парадокс Леонтева та його пояснення

У 1953 р. американський вчений, В. Леонтьев опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера — Оліна.В. Леонтьев у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хек­шера — Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера — Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.Для підтвердження цих припущень В. Леонтьев підрахував, скіль­ки необхідно капіталу та робочої сили, щоб виробити товари для експорту вартістю в 1 млн дол. США та товари такої ж вартості, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси "затрати — випуск", підготовлені для американської економіки за 1947 р. Промисловість була поді­лена на 50 секторів . Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, а робив розрахунки й для проміжної продук­ції. Потім, використавши структуру експорту , він розрахував затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів вартістю в 1 млн дол. США. Аналогічно були обчислені затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва американських товарів, які могли б прямо замі­нити імпортні, причому зі структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались кава. Результатом досліджень стало порівняння співвідношення капіталу та праці , необхідних для виробництва одиниці амери­канського експорту , із співвідношенням капіталу та праці, потрібних для виробництва одиниці американського імпорту .Умови перевірки були такими: якщо висвовки теорії Хекше-ра — Оліна правильні, а капітал у США відносно надлишковіший, то (з врахуванням внеску усіх галузей) показник затрат капіталу в розрахунку на одного працівника у стандартному наборі товарів, що експортуються , повинен бути вищим, ніж анало­гічний показник в імпортозаміщувальній продукції, що входить у стандартний набір товарів, які ввозяться до США.Результат, отриманий Леонтьевим, виявився парадоксальним: у 1947 р. США продавали іншим країнам працемісткі товари в обмін на відносно капіталомісткі ..Сам Леонтьев та інші економісти робили численні спроби пояс­нити цей парадокс. Згодом Лєонтьєв робив ще одні спроби досліджень і з кожним разом результат був ще парадоксальнішим.Отже, незва­жаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в ос­новному підтвердили наявність парадокса Леонтьева, вчені почали вводити в модель Хекшера — Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили. Наступним поясненням парадокса Леонтьева є те, що США імпор­тують значну кількість сировини, видобування якої вимагає знач­них затрат капіталу. Якщо американські експортні товари потре­бують значної кількості такої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

Висновки

1.  Численні емпіричні тести як підтверджували, так і заперечу­вали теорію Хекшера — Оліна.

2.  Парадокс Леонтьева полягає у тому, що всупереч теорії праценадлишкові країни експортують капіталомістку продукцію, а капітал она д лишкові — працемістку.

3.  Парадокс Леонтьева не відповідав на численні запитання, а багато інших тестів, враховуючи кваліфікаційний склад робочої сили й інші фактори та охоплюючи великі групи країн, підтверди­ли справедливість теорії Хекшера — Оліна.

4.  Парадокс Леонтьева застерігає від прямолінійного використання теорії Хекшера — Оліна у практиці міжнародної торгівлі.

5.  Теорія Хекшера — Оліна разом з доданими пізніше уточнен­нями залишається одним із головних інструментів аналізу міжнародної торгівлі та її впливу на розподіл і перерозподіл доходів.

22. Теорії життєвого циклу товару.

У 1961 р. англієць М. Познер запропонував теорію технічного розриву, яка є видом теорії Хекшера — Оліна з введеним у неї додатко­во технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгу­ють. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметрич­ний. Країна-інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на ви­робництво продукції та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпор­ту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном теорія міжнародного життєвого цик­лу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої технології для кожного виробника будь-якої країни.Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання» зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

недоліки цієї теорії:

1.  Існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життє­ вого циклу.

2.  Теорія закріплювала за США лідерство, оскільки вони його вже завоювали.

3.  Теорія не поширюється на продукцію ТНК.

Висновки

1.  Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує,що багато нових виробів спочатку будуть вироблятися у країнах, де ці товари були вивчені та розроблені.

2.  Протягом життєвого циклу товару, який складається із чоти­рьох етапів (впровадження, зростання, зрілість та занепад), ви­робництво прямує до більшої капіталомісткості та переміщаєтьсядо інших країн.

3.  Теорія не поширюється на деякі групи товарів та майже на всі вироби ТНК.

4.  Теорія міжнародного життєвого циклу продукту лише ствер­джує, що коли та якщо наукові дослідження та розробки переста­ють бути вирішальним фактором порівняльної переваги, вироб­ ництво переміститься у країни, які мають порівняльну перевагу в інших елементах затрат, наприклад некваліфікованій праці.

23.Теорія подібності країн.

Значна частка міжнародної торгівлі здійснюється між країнами з подібними характеристиками — між промислово розвиненими країнами, які мають населення з високим рівнем освіти та розмі­щені у помірному кліматі.Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнарод­ної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізо­ри), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40—50-х pp., він звернув увагу на те, що основні відкриття,були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді техноло­гічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Теорія подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову по­требу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Ця теорія — одна з не­багатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю пере­важно з боку попиту, а не пропозиції. Графічна ілюстрація теорії подібності країн зображена на рис. 1.5.14 [18].

Рис. 1.5.14. Попит, що перетинається, як основа для міжнародної торгівлі

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення міжнародної торгівлі є дуже обмеженим.Переваги теорії полягають у тому, що вона пояснює торгівлю між подібними країнами.

Висновки

1.  Згідно з теорією подібності країн значна частка обсягу міжнарод­ної торгівлі у наш час припадає на торгівлю виробами між промисло­во розвиненими країнами, тому що у них є подібні сегменти ринку.

2.  Теорія подібності країн пояснює міжнародну торгівлю не з боку пропозиції товарів, а з боку попиту на них.

3.  Торгувати дві країни будуть тими товарами, якість яких при­близно однакова.

4.  Чим більше людей у країнах, що торгують, мають однакові доходи, тим вищий рівень торгівлі.

24. Теорія кокурентних переваг Портера.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяжна тео­рія конкурентної переваги країн, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера "Конкурентна перевага країн".

Це середовище може спри­яти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1.  Факторні умови, тобто ті конкретні фактори, які не­обхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2.  Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3.  Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4.  Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Ці властивості національної конкурентоспроможності Майкл Портер назвав детермінантами.

1детермінант.Є факторні умови. На думку М. Портера, наділеність країни тими чи іншими факторами виробництва, безумовно, впливає на конкурентну перевагу фірм країни. Фактори, які є найважливішими для конкурентної пе­реваги у більшості галузей , які у різних країнах та галузях дуже різні. Отже, важливий не стільки запас факторів на даний момент, скільки швидкість, з якою вони утворюються, вдосконалюються та пристосовуються до потреб галу­зей..

2 детермінант — це попит на внутрішньому ринку на товари чи послуги, що пропонуються цією галуззю. Майкл Портер виявив, що практично у кожній із розглянутих галузей попит на внутрішньо­му ринку впливає на конкурентну перевагу. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій, що здійснюються фірмами краї­ни. Він характеризується трьома важливими рисами: структурою внутрішнього попиту (природа купівельних потреб), обсягом та характером зростання внутрішнього попиту і, нарешті, механізма­ми, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку передаються на закордонні ринки.

3 важливим детермінантом, є наявність у країні галузей-постачальниць або суміж­них галузей, які конкурентоспроможні на світовому ринку.

Конкурентоспроможність деяких галузей-постачальниць дає пере­вагу національним фірмам в інших галузях промисловості, тому що вони продукують елементи, які широко використовуються та відіграють важливу роль у інтернаціоналізації та інноваційних процесах.

4 важливим детермінантом, що визначає конкуренто­спроможність галузі, є той факт, що фірма створюється, організуєть­ся, управляється залежно від характеру конкуренції на внутрішньо­му ринку. V різних країнах фірми організовуються по-різному, виробляють різні стратегії та цілі. Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими слова­ми, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху націо­нальної промисловості у міжнародній конкуренції.

Висновки

1.  Чотирма головними параметрами (детермінантами) конкурент­ної переваги країни є такі фактори і умови: умови попиту, спорід­нені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та конкуренція.

2.  Теорія конкурентних переваг показує взаємодію чотирьох де­термінантів, об'єднаних у національний "ромб", від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках.

3.  Детермінанти — кожен окремо й усі разом — сприяють до­сягненню національного успіху або гальмують його.

4.  Детермінанти національної конкурентоспроможності — комп­лексна система, яка перебуває у стані розвитку. Детермінанти постій­но впливають один на одного.

5.  Підтримка конкурентоспроможності у галузі на високому рівні з результатом "самопідсилювальної" взаємодії переваг відразу в де­кількох сферах, що визначає середовище, яке іноземним конкурен­там важко відтворити.

6.  Національний "ромб" — це система, компоненти якої взаємо­зв'язані та підсилюють дію один одного.

7.  Кластери — це об*єднання національних конкурентоспромож­них взаємозалежних галузей. Кластери відображають динаміку конкурентних переваг, і тому вони народжуються, поєднуються, розширяються, поглиблюються, але можуть і звужуватися, згорта­тися та розпадатися.