2. Класифікація витрат

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами витрати формуються від­повідно до їх економічного змісту. Елементи витрат є однако­вими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат на виробництво включають:

• Матеріальні витрати сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара;

• Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

• Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування;

• Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів;

• Інші операційні витрати вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів;

• Інші витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів, включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльність підприємства, втрати від надзвичайних подій).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.

Статті — це затрати, які відрізняються між собою функціо­нальною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці про­дукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

1. Сировина і матеріали.

2. Паливо і енергія на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додатко­ва).

4. Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

5. Загальновиробничі витрати.

6. Адміністративні витрати.

7. Підготовка і освоєння виробництва.

8. Інші виробничі витрати.

9. Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Структура собівартості – це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

3. Поняття кошторису витрат та калькуляції виробу.

Кошторис витрат - це зведений план всіх витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

Він визначає загальну суму витрат виробництва за всіма видами ресурсів, стадіями виробничої діяльності, рівнем управління підприємства.

До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язаних з виготовленням і продажем продукції, а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу.

В процесі розробки кошторису витрат на виробництво використовуються три основні методи:

- кошторисний;

- зведений;

- калькуляційний.

Кошторисний метод найбільше застосовується тому, що він забезпечує тісний взаємозв'язок з єдиною системою розрахунків загального плану.

Зведений метод передбачає попередню розробку і зведення в єдину систему витрат за цехами основного і обслуговуючого виробництва.

Калькуляційний метод базується на калькуляціях всіх видів продукції, запланованої до випуску і враховує зміни незавершеного виробництва.

До зведеного кошторису включаються витрати, які беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис складається на основі таких розрахунків:

• витрат на сировину, матеріали, паливо та енергію для основного

виробництва;

• основної і додаткової зарплати працівників, зайнятих у

• виробництві продукції;

• кошторисів витрат цехів основного виробництва;

• кошторисів загально-виробничих, адміністративних та збутових

витрат;

• кошторису інших операційних витрат.

Кошторис витрат на виробництво продукції складається на певний період часу (рік, квартал, місяць ) і відображає витрати за економічними елементами ( матеріальні витрати, витрати на оплату праці, витрати на соціальні потреби, амортизація основних засобів).

Калькуляція – це документ, в якому здійснюється розрахунок величини витрат на одиницю продукції.

Об'єкт калькуляції - це назва виду продукції, на одиницю якої формуються витрати.

Калькуляційна одиниця - це вимірник об'єкту калькуляції (м, шт, кг.)

Для визначення собівартості виділяють:

• планові калькуляції;

• нормативні калькуляції;

• звітні калькуляції.

Планова калькуляція являє собою розрахунок витрат на виробництво конкретного виду продукції у плановому періоді.

Нормативна калькуляція складається на основі діючих норм і нормативів, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці.

Взаємозв'язок планової і нормативної калькуляції проявляється в тому, що нормативна калькуляція на окремі замовлення служить основою для складання планової калькуляції.

Звітна калькуляція визначає фактичну собівартість продукції. Вона формується за даними бухгалтерського обліку у відповідності до калькуляційних статей витрат.

Методи калькуляції - це способи розрахунку величини витрат на одиницю продукції. Розрізняють такі методи розробки калькуляції:

• нормативний метод;

• метод прямого рахунку;

• розрахунково-аналітичний метод.

Суть нормативного методу полягає в тому, що витрати на одиницю

продукції встановлюються по нормах.

Суть методу прямого рахунку полягає в тому, що собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення собівартості всього випуску на кількість продукції.

Розрахунково-аналітичний метод. Його суть полягає в тому, що прямі статті калькуляції (сировина, основні матеріали, паливо і енергія) відносяться на окремі види продукції відповідно до нормативних витрат, а комплексні статті (на утримання і експлуатації обладнання, загальногосподарські витрати) розподіляються на окремі види продукції пропорційно базі розподілу.

Для характеристики розподілу витрат використовуються такі показники: