3. Перечислите виды управленческих решений

Решение проблем, как и управление, — процесс, ибо речь идет о

нескончаемой последовательности взаимосвязанных шагов.

Виды решений:

1. Организационные решения– выбор, который должен сделать руководитель, чтобы выполнить обязанности, обусловленные занимаемой им должностью.

2. Компромиссы. Эффективно работающий руководитель понимает и принимает как факт то, что выбранная им альтернатива может иметь недостатки, возможно значительные.

3. Интуитивное решение - выбор, сделанный на основе ощущения того, что он правильный. 

4. Решения, основанные на суждении – выбор, обусловленный знанием или опытом.

5. Рациональные решения

4. Дать понятие системного подхода к разработке, принятию и реализации управленческих решений

Системный подход   предполагает решение конкретной проблемы в совокупности с решением всех проблем, сто­ящих перед организацией.

На стадии подготовки управленческого решения прово­дится экономический анализ ситуации, направленный на выявление, формулирование и идентификацию проблем, тре­бующих решения. В зависимости от уровня сложности проблемы подразде­ляются на рутинные, селективные, адаптационные и инно­вационные.

На стадии принятия осуществляется разработка возмож­ных альтернатив решения, определяются критерии выбора и производится выбор наиболее оптимального варианта, кото­рый затем согласовывается с вышестоящими руководителя­ми или с компетентными специалистами.

На стадии реализации решения осуществляется конт­роль за ходом его исполнения, вносятся необходимые кор­рективы и дается оценка полученного результата.

5.Перечислить методы принятия управленческих решений

• постановки проблеми;

• виявлення способів вирішення проблеми;

• оцінка варіантів і вибір найкращого рішення;

• реалізація рішення.

6. Назовите три основных условия, при которых принимаются решения

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших належать такі:

Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності (інформаційні умови ПР).

Час, який відведений менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.

Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень:

1) класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними.

Основні характеристики класичної моделі - особа, яка приймає рішення:

• має чітку мету прийняття рішення;

• має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;

• має повну інформацію щодо можливих альтернатив і їх наслідків;

• має раціональну систему упорядкування переваг за ступенем їх важливості;

• завжди має на меті максимізацію результату діяльності організації.

Характеристики поведінкової моделі - особа, яка приймає рішення:

• не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

• не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

• не здатна (не схильна) передбачити наслідки можливих альтернатив.

Враховуючи ці характеристики Г. Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:

1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г. Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”.

Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. ІР. застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади для нав’язування свого рішення.