- •3. Методи
- •5.Функції та джерела
- •25. Політико-правові погляди римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій)
- •30. Теократична теорія Іоанна Златогуста.
- •31. Політико-правові погляди Августина Блаженного.
- •48. Вчення Томаса Гоббса про державу і право.
- •49. Учення Джона Локка про державу та право
- •52. Вчення Жан-Жака Руссо про причини виникнення держави. Народний суверенітет ж.-ж. Руссо."Листи з гори"
- •98. Політико-правові погляди я.Козельського.
- •77 Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •81. Проблеми держави і права в соціології Герберта Спенсера
- •83. Політико-правова ідеологія анархізму (п.Прудон, м.Штірнер, м.Бакунін)
- •99. Суспільно-політичні погляди Тараса Шевченка
- •100. Політико-правова програма м.Драгоманова.
- •66 Політико-правова теорія г.Фіхте
- •91. Вчення про право і державу г.Шершеневича.
- •73. Погляди Ог’юста Конта на державу та право.
- •84. Неокантіанська концепція права р.Штаммлер.
- •102. Політичні і правові погляди л.Українки
- •69. Французький лібералізм. Б.Констан про громадянську і особисту свободу.
- •89. Позитивістський нормативізм г.Кельзена.
- •92. Неокантівська теорія права б.Кістяківського.
- •2. Періодизація етапів розвитку вчень про державу і право
- •6.Політико-правова доктрина Стародавнього Єгипту
- •14.Вчення Гомера про державу і право
- •15.Вчення Гесіода про державу і право
- •16.Вчення про державу і право Піфагора
- •29.Державно-правове вчення ранього християнства
- •32.Теократична теорія Іоанна Солсберійського
- •33.Вчення про державу і право Данте Аліг’єрі
- •37.Політико-правові погляди Аль-Фарабі
- •38.Вчення про державу і право Ібн Хальдуна
- •43. Політичні і правові ідеї реформації (т.Мюнцер, ж.Кальвін).
- •56.Вчення про договірне походження держави та природнє право Пуфендорфа
- •57.Головні ідеї Хр. Томазія та Дж. Віко
- •58.Політико-правові погляди Франкліна
- •62.Вчення Медісона про представницьке правління
- •63.Політико-правові ідеї Адамса
- •64.Правові погляди Маршала
- •72.Вчення Мілля про свободу особи та представницьке правління
- •75.Вчення Токвілля про демократичну державу
- •94.Аналітична юриспруденція Харта
- •95.Теорія еліт Парето та Моска
- •103. Політико-правове вчення Винниченка
69. Французький лібералізм. Б.Констан про громадянську і особисту свободу.
"Роздуми про конституції та їхні гарантії",
1. Розрізняв свободу особисту (недоторканність особи та свобода слова, друку, зборів, занять, місця проживання) та політичну (прийняття законів, участь у правосудді, виборах службових осіб, вирішення питань війни і миру), але не протиставляє їх одна одній.
Вважав, що свобода індивіда є запорукою формування правової держави та громадянського суспільства.
Розумів під свободою право кожного: підкорятися тільки законам; висловлювати свою думку; займатися обраною справою; розпоряджатися своєю власністю; вільно пересуватися; об'єднуватися з іншими індивідами; впливати на управління державою (через представництво, призначення чиновників, петиції, запити тощо).
Засуджував будь-яку форму держави, в якій існує перевищення влади та немає гарантій особистої свободи (такими гарантіями є громадська думка, право, поділ влади).
5.Закониможуть бути справедливими та несправедливими
Несправедливі - це закони: що обмежують легітимні свободи; стають на перешкоді тим діям, які вони не повинні забороняти котрі приписують здійснювати аморальні дії.
89. Позитивістський нормативізм г.Кельзена.
Ганс Кельзен (1881-1973) - австрійський правознавець, засновник "чистого вчення про право", так званої, нормати-вістської (віденської) школи права
Нормативізм Г. Кельзена, фактично, є модернізованою формою юридичного позитивізму та зводиться до такого:
"чисте вчення про право" називається так тому, що вивчає тільки право, йоіо юридичний (нормативний) зміст;
право є специфічною нормативною системою не пов'язаною з іншими нормативними системами суспільства (мораллю, релігією, звичаями, природним правом);
право - це примусовий нормативниіі порядок, який вимагає належної поведінки, узгодженоїз приписами конституції та законів;
- норма, що є підставою чинності іншої норми, є щодо неї вищою;
- норми в національно-правових системах погоджені між собою й утворюють піраміду, на вершині якої-основна норма (загальне джерело всіх норм), нижче - загальні норми (закони, постанови уряду й інших нижчих органів влади), ще нижче (підвалина піраміди)-індивідуальні норми (створюються судовими та адміністративними органами при вирішенні конкретних справ);
- право може бути об'єктивним регулятором суспільних відносин і відповідати своєму призначенню тільки за умови його деідеологізації;
причиною ідеологізації права є намагання науково його вивчити, пізнати сутність, проникнути вглиб проблеми, що, зазвичай, переходить у площину суб'єктивізму, відстоює певну ідеологічну позицію і вже з цієї платформи трактує право та визначає його соціальну роль;
держава - це уособлення правопорядку;
форма державності є лише частковою формою права;-якщо державу розуміють як правопорядок, то будь-яка держава (авторитарна також) є правовою, адже держава, що не підлягає праву, немислима;
- насправді ж правова держава - особливий тип держави, що відповідає вимогам демократії та правової безпеки.