- •1. Українські землі в первісну епоху.
- •2. Антична колонізація Північного Причорномор'я.
- •4. Утворення Київської Русі
- •6. Суспільно-політичний розвиток Київської Русі
- •7. Галицько-Волинське князівство
- •8. Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •9. Люблінська унія та її наслідки для України
- •10. Виникнення козацтва і Запорізької Січі
- •14.Гетьманування п. Дорошенка. Боротьба за возз'єднання українських земель
- •15.Україна за гетьманування Івана Мазепи (1687 – 1709)
- •16. Ліквідація російським царизмом української автономії
- •17. Початок українського національного відродження.
- •18.Соціально економічний розвиток українських земель в хіх столітті.
- •19. Український національно-визвольний рух в кінці хіх ст
- •21. Наддніпрянищина на початку хх століття. Революція 1905 – 1907 років.
- •22. Причини і характер і світової війни. Становище України.
- •24. Перший та 2й універсали Центральної ради.
- •25.Проголошення унр.
- •26. 4 Універсал та його значення. Берестейський мирний договір.
- •4 Універсал.
- •27. Причини падіння центральної ради.
- •28. Зовнішня і внутр. Політ. Скоропадського.
- •29. Політика більшовиків в Україні 1919 – 1920 рр. «Воєнний комунізм».
- •30. Утв. І діяльність директорії с. Петлюра
- •31. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (зунр)
- •32. Об'єднаний похід українських армій.
- •34.Нова економічна політика
- •35.Причини і масштаб голоду 1921-23рр. Конфлікт більшовиків з церквою.
- •37.Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •38.Колективізація. Методи здійснення та наслідки.
- •39.Голодомор 1932-1933рр.Його причини та наслідки.
- •40.«Розстріляне відродження».Масові репресії та їх жертви.
- •42. Українські землі у складі Польщі.
- •43. Пакт «Ріббентропа-Молотова», його наслідки.
- •44. Німе́цько-радя́нська війна́
- •45.Окупаційний режим. «Новий порядок».
- •46.Рух опору та його течії в Україні.
- •47.Визволення України.Підсумки війни
- •48.Обєднання Українських земель. Радянізація західних областей.
- •49.Післявоеєнна відбудова.Посилення сталінського режиму.
- •50. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя.
- •51. Реформування економіки в період «відлиги».
- •52.Перебудова
- •57.Декларація про державний суверенітет. Проголошення незалежності України.
- •58. Розгортання державотворчих процесів
- •59. Економічні та соціальні проблеми незалежності України.
- •60. Зовнішня політика незалежної України
- •61. Політичне життя. Політична реформа
32. Об'єднаний похід українських армій.
Швидкій ліквідації більшовицької влади на Правобережжі сприяли війська Директорії і уряду ЗУНР. У другій половині липня вони розпочали спільні дії проти радянських військ. 17 липня Українська Галицька армія (УГА) та керівництво ЗУНР під тиском польських військ залишили Східну Галичину і переправилися на правий берег Збруча, який свого часу був кордоном між Австро-Угорською і Російською імперіями. Згідно з угодою між двома урядами, УГА вливалася в армію УНР для спільної боротьби за незалежність України. Чисельність об'єднаної армії становила 80 тис. чол., з яких близько 50 тис. були галичани. За лінією фронту діяли близько 15 тис. повстанців під командуванням Зеленого і Ангела, що підтримували Директорію. Об'єднана армія контролювала територію, окреслену на півдні Дністром, на заході — Збручем, на півночі - лінією Гусятин-Ярмолинці-Бар, на сході - залізницею Жмеринка-Вапнярка до Дністра. Ця смуга української землі охоплювала простір 90 км углибину і 350 км вшир і стала базою для контрнаступу з метою відновлення в Україні національної влади.
Успішне продовження боротьби було неможливе без тісної консолідації всіх наявних сил. Але узгодженості в політичних діях досягти не вдалося. Заважали суперечки і непорозуміння, які були наслідком ідеологічних, а частково й соціально-психологічних розбіжностей між західними та східними українцями, що накопичувалися століттями і за короткий час співпраці не могли бути подолані. С. Петлюра, його найближче оточення, яке складалося з соціалістичних елементів, з недовірою ставилися до Є. Петрушевича та його однодумців, звинувачуючи їх у «реакційності». Зі свого боку, галичани не завжди довіряли східнякам, вважаючи їх безвідповідальними радикалами і навіть «напівбільшовиками».
Є. Петрушевич та його уряд орієнтувалися на боротьбу з Польщею і Радянською Росією і були готові до тактичного союзу з Денікіним. Оточення С. Петлюри було готове до переговорів з радянським урядом В. Леніна для узгодження боротьби з Денікіним. У результаті надалі діяли два уряди і дві армії. Для координації їхніх дій утворено Штаб Головного отамана на чолі з генералом М. Юнаковим.
План воєнних дій об'єднаного командування був компромісним: передбачалося розгортання наступу в напрямку Києва і Одеси, причому на південь спрямовувались частини УНР, а на столицю України - галичани. План цей був невдалий, бо замість об'єднання збройних сил передбачав їхнє розпорошення.
Наступ українських армій розпочався у перші дні серпня і попервах розвивався досить успішно. Червоні війська, не маючи змоги стримувати білогвардійців та українські підрозділи, швидко відступали. 30 серпня частини Червоної армії без бою залишили Київ. Майже одночасно до міста ввійшли білогвардійці, якими командував генерал Бредов, та українські війська на чолі з генералом Кравсом. Спроби порозумітися з денікінцями не увінчались успіхом. Білогвардійці, які прагнули відновити «єдину й неподільну» Росію, не погоджувалися на поступки, і Кравс, незважаючи на чисельну перевагу, підписав угоду про відступ з Києва до лінії Василькова. Через деякий час між білогвардійцями і українськими військами розгорнулися воєнні дії.
Поразка українських армій
Невдала спроба визволення Києва прискорила остаточну поразку українських армій, які опинились у «трикутнику смерті» і змушені були вести бої з трьома силами, кожна з яких переважала їх: більшовиками, білогвардійцями й поляками. Останні поступово окупували Західну Волинь і Поділля, залишивши українців без тилу. Спорядження, боєприпаси вичерпалися. «5000 пар чобіт, плащів та 5000 рушниць з набоями могли б урятувати наше становище», - писав С. Петлюра пізніше. За умов щільної блокади, на яку Антанта прирекла залишки армії УНР і ЗУНР, закупки за кордоном були неможливі. Ослаблені тяжкими боями, недоїданням і надзвичайно ранніми приморозками, жертвами епідемій (головним чином тифу) стали солдати обох армій. Епідемії супроводжувалися великою смертністю.
Першою припинила збройний опір УГА. Її командування запропонувало денікінцям сепаратні переговори. Білогвардійці прагнули до роз'єднання українських сил і охоче прийняли пропозицію. Переговори закінчилися 5 листопада переходом УГА на бік А. Денікіна. На той час в УГА було 10 тис. бійців, половина з яких була хвора на тиф. Командування УГА було переконане, що продовження боротьби рівнозначне самогубству. Воно домоглося, аби угода передбачала, що УГА не буде використано в боротьбі проти війсь.
