29. Політика більшовиків в Україні 1919 – 1920 рр. «Воєнний комунізм».

Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.

В Україні політика мала свою специфіку, по-перше. вона почалася значно пізніше ніж в Росії (з 1919, а не 1918 року). По-друге, вона в одних питаннях була жорсткішою, наприклад державно монополія одразу поширювалася не лише на хліб, а й на цукор, сіль, чай, а в інших вільнішою — робилися спроби демократизувати управління економікою (платформа «децистів»). В Україні зберігалося чимало ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти (з річним видобутком до 5 млн. пудів вугілля), значно більшим виявився грошовий обіг, діяла споживча кооперація тощо. В цілому з одного боку Україна виявилася менш збільшевизованою, а місцеві кадри проявляли хоч якусь опозиційність, а з іншого більшовики прагли від України те, що їй треба було для самого існування режиму — хліба.

Елементи воєнного комунізму в Україні•червоний терор•російський шовінізм (українська мова оголошувалась котрреволюціоною - незаконною)•радянське адміністрування (управління)

•В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Практичним утіленням останньої стала так звана продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів. У політичному житті — це перетворення Рад із широких представницьких органів на органи диктатури з обмеженням виборчих прав, масова заміна Рад ревкомами, комбідами, переслідування опозиційних партій, створення привілейованих умов для РКП(б). В ідеології та культурі воєннокомуністичні заходи полягали в пропаганді комунізму, запереченні старих культурних надбань, у формалістичних пошуках нового в літературі й мистецтві.

•В галузі економіки політика воєнного комунізму зазнала повного краху, і Ленін був змушений починаючи з Х з'їзду РКП(б) (березень 1921) визнати її недієвість і шукати шляхи відступу, компромісу з народними масами, невдоволення яких набрало характеру політичної кризи. На зміну військовому комунізму прийшла нова економічна політика. В Україні вона була запроваджена з осені 1921.

30. Утв. І діяльність директорії с. Петлюра

Си́мон Васи́льович Петлю́ра (* 22 травня (10 травня за старим стилем) 1879, Полтава — † 25 травня 1926, Париж) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил.

Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.). Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Генерального Військового Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ.

У грудні 1917 р., не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією — на знак протесту проти пробільшовіцької орієнтації голови урядуВолодимира Винниченка), пішов у відставку.

У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.

В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організовав упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств був заарештований 27 липня, разом з М. Поршем.

Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений із в'язниці і обраний до складу Директорії УНР. Гетьман Скоропадський у своїх спогадах писав, що 12 листопада (30 жовтня) 1918 міністр юстиції Української Держави В’язлов за його особистою вказівкою звільнив з-під арешту Петлюру, який негайно виїхав до Білої Церкви.

З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки.

У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР, отримавши практично диктаторські повноваження.

25 серпня 1919 року в Таганрозі головнокомандувач Збройними силами півдня Росії генерал Денікін видав «Звернення до населення Малоросії», у ньому говорилося, що головною метою Добровольчої армії є реставрація єдиної Росії. Вороги Росії, бажаючи ослабити її, підтримують рух, який має на меті відокремити дев'ять південних губерній і об'єднати їх в Українську державу. Відокремлення України від Росії осталося в результаті підступних дій німців. Український рух оголошувався зрадницьким, а С.Петлюра — німецьким ставлеником. Це незважаючи на заяву Петлюри про нейтралітет та наказ фронтовим командирам не вступати в збройні сутички з Добрармією.

На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 р. здобув Київ.

5 грудня 1919 р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір.

Працюючи над створенням української армії, Петлюра зустрічав спротив деяких членів УЦР — вкрай пацифістську позицію зайняв Винниченко (навіть тоді, коли було цілком зрозумілим, що тільки організоване військо здатне врятувати Республіку). Можливість вільно формувати власне військо Петлюра отримав на початку 1919 року, коли більшість керівників УНР почали втікати за кордон. Але шанси були набагато меншими, ніж у 1917 році; Петлюра очолив майже безсилу державу.

З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарнув, Ченстохова, Варшава).

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

Утворення Директорії. В ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві відбулося таємне засідання керівництва українських політичних партій, організованих у Національний союз. На ньому були представлені також Селянська спілка, профспілка залізничників і українські січові стрільці. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Центральної Ради й створили п'ятиособовий верховний орган УНР — Директорію. Головою її став В. Винниченко, членами — С Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко. Такий орган створювався з конкретною метою — для повалення гетьмана. Після цього передбачалося визначити форму державної організації УНР.

Звільнений з в'язниці Петлюра негайно подався до Білої Церкви, де переформовувалися січові стрільці. Через день тут опинилися й ін. члени Директорії. Уклавши угоду про нейтралітет з Великою солдатською радою, що утворилася в окупаційних військах після німецької революції, Директорія повела стрільців на Київ.

На хвилі широкого повстанського руху сили гетьмана швидко танули, а сили Директорії зростали. З блискавичною швидкістю вона ширила свій контроль над Україною. На початку грудня війська Директорії опинилися вже в Одесі. В ніч на 19 грудня у Києві підняли повстання бойові дружини, головним чином більшовицької та єврейських соціалістичних партій. Гетьман зрікся влади й подався до Німеччини.