§ 6. Психіатричне обстеження засуджених

Психіатричне обстеження засуджених відповідно до пунк­тів 1,2 ст. 84 КК і ст. 408 КПК України призначається в тих випадках, коли засуджений захворів на психічну хворобу, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними, або іншою тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання в місцях позбавлен­ня волі. Як правило, психіатричне обстеження засуджених під час відбування покарання проводиться лікарськими ко­місіями місць позбавлення волі. Якщо в суду є сумніви щодо правильності й обґрунтованості висновку лікарської комісії, він призначає судово-психіатричну експертизу.

Сумніви в психічній неповноцінності засуджених вини­кають частіше за все у випадках тривалого і постійного по­рушення ними режиму утримання, невмотивованої відмови від роботи, незвичайної конфліктності, повторних необ­грунтованих скарг і протестів та інших незвичайних вчин­ків (відчуженість, потайність, відмова від словесного кон­такту з оточуючими та ін.).

На вирішення судово-психіатричної експертизи ви­носять такі питання:

1. Чи виявляє дана особа психічне захворювання?

2. Якщо так, то яким є діагноз захворювання, які глиби­на, стійкість і прогноз психічних порушень?

3. Чи може даний засуджений знаходитись в місцях по­збавлення волі?

4. Чи являє він небезпеку для оточуючих?

5. Чи підлягає він лікуванню в лікарні місць позбавлення волі або ж у зв’язку з глибиною і тяжкістю захворювання підлягає достроковому звільненню, або може бути переда­ний на піклування органів охорони здоров’я?

Психічні розлади у засуджених можуть впливати на мож­ливість подальшого відбування покарання внаслідок не­дієздатності чи обмеженої дієздатності у виправно-трудо­вому відношенні. До таких, що виключають можливість відбувати покарання, відносять глибокі, стійкі психічні роз­лади з тривалим перебігом і несприятливим прогнозом, що позбавляють особу здатності правильно розуміти і викону­вати вимоги чинних норм виправно-трудового законодав­ства. Такі засуджені підлягають звільненню судом від по­дальшого відбування покарання на підставі подання уста­нови, яка відає відбуванням покарання, та відповідного ви­сновку лікарської комісії, і суддя вправі застосувати до них примусові заходи медичного характеру (ст. 84 КК, ст. 408 5 КПК України).

Кбли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час

відбуття покарання поміщено до лікарні в зв’язку з душев­ною хворобою, то час перебування засудженого в лікуваль­ній установі зараховується в строк позбавлення волі (ст. 406 КПК України).

До хвороб, що перешкоджають відбуванню покарання в місцях позбавлення волі, віднесені: шизофренія, епілептич­ні психози і слабоумство, неоперабельні пухлпни головного і спинного мозку та ін.

У разі тимчасового розладу психічної діяльності (реак­тивні стани, декомпенсація при психопатіях тощо) лікуван­ня засуджених проводиться в психіатричних відділеннях і стаціонарах у лікарнях місць позбавлення волі.

Після проведення необхідних терапевтичних заходів і після одужання ці особи повертаються в місця позбавлення волі для подальшого відбування покарання, якщо не закін­чилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК України, або відсутні інші підстави для звільнення від по­карання. При цьому час, протягом якого до осіб застосову­валися примусові заходи медичного характеру, зараховує­ться в строк покарання, а саме один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (п. 4 ст. 84 КК України).

У випадку вчинення засудженими в період покарання суспільно небезпечних діянь і виникнення сумнівів в їх психічному здоров’ї призначається судово-психіатрична

експертиза, перед якою ставлять питання як осудності, так і можливості відбування покарання. Рішення з цих питань можуть бути різними.

Якщо такий засуджений захворів хронічним психічним захворюванням, то його слід визнавати неосудним у відно­шенні інкримінованого йому діяння і виносити висновок про неможливість ним відбування покарання. У разі тимча­сового розладу психічної діяльності в момент вчинення протиправного діяння засуджений визнається неосудним, але при цьому виноситься висновок про ііою можливість після одужання відбувати покарання гю попередній кримі­нальній справі. Заходи медичного характеру в першому ви­падку визначаються особливостями психічного стану і со­ціальною небезпекою хворого, у другому - рекомендується примусове лікування в психіатричній лікарні і суворим на­глядом, а після одужання, поверненням у виправно-трудові установи для відбування покарання по першому злочину.