§ 5. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих

£_3 ід повідно до положень чинного процесуального зако­нодавства «доказами у кримінальній справі є всякі фактич­ні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають зна­чення для правильного вирішення справи».

Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показання­ми потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповід­ними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами» (ст. 65 КПК України).

Показання свідків і потерпілих на досудовому слідстві і судовому розгляді є одним із важливих доказів у кримі­нальному процесі. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню у даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підо­зрюваного, та його взаємовідносини з ними (ст. 68 КПК України). Тому оцінка достовірності показань свідків є над­звичайно відповідальним завданням для повноти і об’єк­тивності розслідування.) о»

Показання очевидців, навіть психічно здорових осіб, ін­коли є недостатньо повноцінними і перебувають у проти­річчі з дійсністю. Це може залежати від емоційного стану свідка чи потерпілого, властивостей пам’яті, механізмів сприйняття і відтворення інформації, індивідуальних особ­ливостей особи, бажання чи небажання повідомити окремі факти. Для того, щоб бути повноцінним свідком, особа по­винна мати збережені психічні функції, розуміти юридич­ний бік події і наслідки для обвинуваченого повідомлених нею відомостей.

Повноцінний свідок повинен правильно і точно сприй­мати події і явища, що ним спостерігалися, запам’ятовувати бачене і чуте і правильно давати про те показання, у тому числі неодноразово. Тобто, процесуальні права свідків і потерпілих можуть бути повністю реалізованими лише за умови достатньої психічної збереженості їхньої особи.

Але показання свідків інколи можуть бути неповноцін­ними. В одних випадках вони можуть бути неправдивими через недобросовісне ставлення свідка до виконання своїх цивільних обов’язків (у випадках неправдивих свідчень). В інших - свідок, навіть добросовісно ставлячись до своїх обов’язків, все ж таки дає показання, які - в протиріччі з дійсністю.

Добросовісна помилка свідків може бути обумовлена рядом обставин: суб’єктивним станом свідка (жах, розгуб­леність), помилками сприйняття, нездатністю запам’ятову­вати і відтворювати бачене чи іншими причинами психіч­ного характеру.

Відповідно до п. З ст. 69 КПК України «не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово- психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них».

Якщо в слідчого і суду виникає сумнів у психічному здоров’ї свідка і потерпілого, то, відповідно до ст. 76 КПК України, ці особи направляються на судово-пеихіатрич- ну експертизу для визначення психічного і фізичного стану.

Завдання експертів-психіатрів полягає в тому, щоб з’ясу­вати, чи не хворіють ці особи на будь-яке психічне захворю­вання і чи здатні вони правильно сприймати факти, свідками яких були, утримувати їх у пам’яті і відтворювати у своїх показаннях. При цьому об’єктом оцінки для експерта-пси- хіатра є клінічна характеристика психічного стану особи, яка дає показання, виявлення психопатологічних розладів, а не особливості і зміст, тим більше не достовірність її показань, оскільки це відноситься до компетенції суду, прокурора, слідчого чи особи, яка проводить дізнання, які оцінюють до­кази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин сгдеави в їх сукупності (ст. 67 КПК України).

(/І Свідком і потерпілим може бути особа з будь-якою формою психічної патології. Але практика свідчить, що найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається відносно осіб, що страждають на розумову незрілість (олі­гофренію), ранні органічні ураження головного мозку, осіб, що отримали черепно-мозкову травму при кримінальній ситуації, і значно рідше відносно хворих на шизофренію. Експертний висновок набуває особливої актуальності, якщо мова йде про потерпілих з психічною патологією, які були єдиними очевидцями злочину.

Експертний висновок щодо осіб з психічною патологією повинен відображати здатність особи здійснювати проце­суальні функції на різних етапах юридичної ситуації з ура­хуванням характеру розладу і його динаміки. Медичний критерій визначається поняттям «душевна хвороба», який охоплює всі форми психічної патології. Юридичний крите­рій визначається неможливістю потерпілих і свідків прави­льно сприймати обставини справи і давати про них пра­вильні показання, розуміти характер і значення вчинених відносно потерпілого дій, чинити опір тощо.

Показання психічно хворого свідка можуть відбивати патологічні переживання, мати характер маревного тлума­чення подій, навіть тих, які мали місце в реальній дійсності. У таких показаннях іноді трапляються перекручені відо­мості внаслідок порушення пам’яті, інтелекту і підвищеної сугестивності особи. Показання психічно хворих свідків можуть бути також проявами обмови і самообмови внаслі­док психічних порушень.

Наявність порушень психіки не завжди виключає мож­ливість допиту такої особи як свідка. Так, психічні розлади не виключають можливості хворих давати правильні пока­зання, які хоча і не мають юридичної чинності доказу в справі, але в деяких випадках можуть дати цінний матеріал для проведення слідства і розкриття злочину.

У таких випадках допит потрібно проводити обережно, у вигляді бесіди з хворим, після консультації психіатра або в його присутності, а отримані фактичні дані не сприймати як докази і шукати їх підтвердження іншими даними у справі.

Таким чином, об’єктом судово-психіатричної експерти­зи повинні бути не показання свідків і їх достовірність, а сам свідок (чи потерпілий) і його здатність давати показан­ня. Це повністю відповідає закону, який передбачає поста­новку перед експертом питань, які стосуються свідків, а не їх показань.

При психопатіях, в осіб з органічними ураженнями го­ловного мозку без ознак недоумства, при епілепсії без знач­ної зміни інтелекту, при шизофренії в стадії стійкої ремісії без явного дефекту, при незначному прояві дебільності хворі можуть виступати в якості свідків.

Відносно свідків, як правило, вирішується одне питання: чи може дана особа правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них правильні по­казання.

\ Відносно потерпілих коло питань, які вирішуються су­дово-психіатричною експертизою, є значно ширшим. Залеж­но від глибини ураження психіки правильність сприйняття різних обставин у потерпілих може бути різною. При гли­бокій дебільності, що межує з імбецильністю, потерпілі не здатні сприймати обставини справи і давати про них пока­зання внаслідок глибокого розладу вольової сфери. Проти­лежний варіант являють собою хворі з інтелектуальним не­дорозвитком. Вони обмежені малим запасом знань, не про­являють емоційно-вольових розладів, але добре адаптовані у житті і можуть правильно сприймати обставини справи і давати про них правильні показання. Хворі з проміжними варіантами розладів можуть повністю сприймати обставини події та давати про неї показання, але не розуміють значен­ня вчинених дій.у

При черепно-мозкових травмах, які супроводжуються порушенням свідомості і втратою пам’яті, якщо потерпілі перебувають у стаціонарах, -допит слід проводити після висновку психіатра або психоневролога про психічний стан хворого.

Через злочинні дії (розбійний напад, спроба згвалтуван­ня, згвалтування і т. ін.) може розвинутись хворобливий стан психіки (реактивний психоз, параноїд, галюциноз то­що). У таких випадках призначається комплексна судово- медична експертиза за участю психіатра для визначення тяжкості психічного розладу, його прогнозу і зв’язку зі злочинним актом.

Особливо складною буває експертиза за фактом само­губства потерпілого.

Складною також є судово-психіатрична експертиза без­порадного стану особи (переважно потерпілої у справі про зґвалтування), коли потерпіла в силу фізичного або психіч­ного дефекту (фізичні вади, малолітній вік, розлад психіч­ної діяльності або інший хворобливий або несвідомий стан і т. ін.) не могла розуміти характеру дій і значення того, що було вчинено з нею, не могла керувати своїми вчинками або чинити опір насильнику. До безпорадного стану слід віднести: сон, непритомність, сильне алкогольне чи інше сп'яніння, що викликається вживанням психоактивних ре­човин, гіпноз, слабоумство і психічна хвороба. Констатація безпорадного стану належить до компетенції органів роз­слідування і суду, а психіатр-експерт лише оцінює психіч­ний стан потерпілого в момент кримінальної дії, тобто ви­значає можливість особи за її психічним станом розуміти характер і значення дій, які вчиняються щодо потер­пілої, та чинити опір насильнику у певній кримінальній си­туації.

Експертна оцінка безпорадного стану потерпілих, що виник у результаті прийому алкоголю, відрізняється від оцінки алкогольного сп’яніння правопорушників. На без­порадний стан потерпілих вкачує загальмованість, пасив­ність, відчуженість, безтурботність, значні розлади орієн­тації. Дуже важко відповісти, чи могла потерпіла при зґвал­туванні в стані сильного сп’яніння усвідомлювати дії обви­нуваченого і чинити йому опір. При цьому не має значення, чи сама вона привела себе до стану сп’яніння, чи цс мало місце під натиском інших осіб. Такі фізичні ознаки сп’янін­ня, як виражені порушення ходи, мови, нудота, блювання, подальший сон, є об’єктивними ознаками отруєння алкого­лем. Велике значення мають особливості поведінки потер­пілої в цей час, які дозволяють оцінити її проступки як результат обумовленої інтоксикацією зміни орієнтації в оточуючому середовищі і оцінки подій, які відбувалися. Цими особливостями є: невластива потерпілій розгальмо- ваність, яка змінювалась апатією, безтурботністю, байду­жим відношенням до дій, які проводились з нею, відсут­ність реакції на минуле, спроба приховати ознаки вчинено­го статевого акту.

Таким чином, судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих будується на клінічній оцінці порушених і збе­режених психічних функцій особи, що дозволяє виносити виважені і вірогідні експертні висновки і тим самим сприяє захисту прав свідків і потерпілих з різними психічними розладами.