IV. Акт експертизи

35. По закінченні експертизи експертом (комісією) скла­дається акт експертизи, що містить вступну, дослідницьку, мотивовану частини і висновки.

36. Вступна частина містить:

• дату проведення експертизи;

• прізвище експерта, його фах, науковий ступінь, вчене звання, посада, експертний стаж, кваліфікаційний клас, ранг;

• підстави і форми проведення експертизи;

• прізвища присутніх при експертизі;

• перелік об’єктів, поданих на експертизу;

• питання, поставлені перед експертом, органами, які призначили експертизу;

• підпис експерта під попередженням про відповідальність.

37. Дослідницька частина містить:

• факти, які отримані при дослідженні поданих на експер­тизу об’єктів, що стосуються психічного стану особи, в різні періоди часу та їх пояснення;

• дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологіч­ний стани тощо).

38. Мотивована частина містить:

• обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об’єктів експертизи.

39. Висновок містить відповіді експерта на поставлені пе­ред ним питання у межах його компетенції і повинні носити конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені питання, він дає відповідь з власної ініціативи. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

40. Акт (одноособової, комісійної) експертизи підписує­ться експертом, членами комісії. При комісійній експертизі у випадку незгоди експертів щодо відповідей на поставлені питання кожен з них складає і підписує окремий акт або час­тину спільного акта, який відображає хід і результати дослі­джень, проведених ним особисто.

Начальник

Головного управління організації

медичної допомоги населенню Н. Г. Гойда

Затверджено

Наказ Міністерства охорони здоров ’я України

2001. р. № 397

Інструкція про порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб з психічними розладами, які скоїли суспільно небезпечні діяння

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Примусові заходи медичного характеру згідно з чинним законодавством застосовуються за ухвалою суду або поста­новою судді до осіб з психічними розладами, які скоїли су­спільно небезпечні діяння (надалі - особи), і здійснюються закладами охорони здоров’я.

2. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб з метою попередження з їх боку нових суспільно не­безпечних діянь; захисту їх прав; лікування.

3. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу» до осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а саме:

• надання амбулаторної психіатричної допомоги в приму­совому порядку;

• госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

• госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

• госпіталізація до психіатричного закладу з суворим на­глядом.

4. Примусові заходи медичного характеру до осіб засто­совуються, продовжуються, змінюються або припиняються тільки судом згідно з чинним законодавством.

5. Особам, визнаним неосудними і тим, до яких не засто­совано примусовий захід медичного характеру та у випадку його припинення, психіатрична допомога надасться психіат­ричними закладами на загальних підставах відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» та норматив­но-правових актів.

6. Примусові заходи медичного характеру можуть засто­совуватись до осіб, які:

• скоїли суспільно небезпечні дії, передбачені криміналь­ним законом, якщо ці особи визнані судом неосудними;

• захворіли після споєння злочину (але до винесення ви­року) на психічну хворобу, яка виключає здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, належно від того, чи вирішені експертні питання (осудності або неосудності);

• захворіли на психічну хворобу з хронічним перебігом, яка перешкоджає відбуванню покарання після набуття виро­ком законної сили.

7. Примусові заходи медичного характеру призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються судом при наявності:

• акта судово-психіатричної експертизи: про наявність у особи, яка звинувачується у скоєнні суспільно небезпечного діяння, психічного захворювання, що виключає її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на період скоєння інкримінованого діяння та (або) на момент огляду експерт­ною комісією; про ступінь суспільної небезпечності даної особи за характером її захворювання і медичних підстав для застосування відповідного заходу медичного характеру;

• висновку медичної комісії психіатричного закладу, що здійснює примусовий захід медичного характеру, про зміну психічного стану хворого, ступеня його суспільної небезпеч­ності і наявності медичних підстав для зміни або припинен­ня раніше призначеного примусового заходу медичного ха­рактеру;

• висновку медичної комісії, що проводить огляд засу­джених, про наявність психічної хвороби з хронічним пере­бігом, яка позбавляє особу здатності усвідомлювати себе, оточуюче, керувати своїми діями і перешкоджає відбуван­ню покарання, а також про необхідні заходи медичного ха­рактеру, виходячи із ступеня суспільної небезпечності хво­рого.

2. КРИТЕРІЇ ВИБОРУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

8. Примусовий захід медичного характеру застосовується при наявності суспільної небезпечності хворого, що підтвер­джена:

• юридичним критерієм - фактом скоєння ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законо­давством;

• медичним критерієм - наявністю у даної особи психіч­ного розладу, який виключає здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент розгляду справи у суді.

У разі відсутності одного із критеріїв застосування при­мусового заходу медичного характеру неможливе.

9. Вид примусового заходу медичного характеру залежить від ступеня суспільної небезпечності хворого. Ступінь суспі­льної небезпечності хворого визначається окремо у кожному випадку на підставі тяжкості інкримінованого діяння і типу його суспільної небезпечності При цьому повинні врахову­ватись не тільки обставини скоєного інкримінованого діяння, а й прояви її попередньоїсоціальної небезпечності.

10. Суспільно небезпечні діяння, що вчинені психічно хворим, залежно від ступеня тяжкості скоєного поділяють­ся на:

• діяння проти життя і здоров’я громадян, що завдали фі­зичної шкоди або несуть загрозу такої шкоди, включаючи порушення статевої недоторканості;

• діяння, які не спрямовані проти життя і здоров’я грома­дян та мають у зв’язку із своїми об’єктивними ознаками не­значну суспільну небезпечність у випадку їх скоєння осуд­ною особою, що передбачають мінімальні терміни пока­рання;

• інші діяння, які не спрямовані проти життя і здоров’я громадян, за винятком тих, що передбачені у попередньому пункті.

11. При застосуванні примусового заходу медичного ха­рактеру враховується тип суспільної небезпечності хворого як показник, що інтегрує особливості психічного розладу, настанови особистості і обставин скоєння суспільно небезпеч­ного діяння. Виділяються активний і пасивний типи суспіль­ної небезпечності особи, які суб’єктивно характеризують вчинене суспільно небезпечне діяння.

12. Активний тип суспільної небезпечності особи харак­теризується тим, що мотив, який збуджує до суспільно не­безпечного діяння, походить від нього, незалежно від зовніш­ніх обставин і безпосередньо пов’язаний з психопатологіч­ною характеристикою психічного розладу (як продуктивною, так і негативною) і антисуспільною спрямованістю настанов особистості Найбільш характерними рисами активного типу є прояви агресивності з боку хворого, що стають причиною вчинення суспільно небезпечного діяння.

13. Активний тип суспільної небезпечності спостерігаєть­ся у хворих з такими психічними розладами:

• синдроми розладнаної свідомості, які супроводжуються тривогою, страхом, емоційним напруженням, збудженням рухливості (деліріозні розлади, сутінкові розлади свідомості, пароксизмальні психотичні стани тощо);

• психопатологічні синдроми із розгальмованістю стате­вого потягу;

• маячні ідеї певного змісту, скеровані проти конкретних осіб або організацій, які проявляються як на вербальному, так і дійовому рівні (ідеї переслідування, отруєння, оволо­діння, стороннього впливу на мозок, статеві та інші органи тощо);

• психопатологічні синдроми з іалюцинаторними про­явами імперативного і страхітливого характеру;

• психопатологічні синдроми з маячними ідеями своєї особливої значимості і намірами або спробами у зв’язку з цим привернути до себе увагу суспільства через скоєння не­безпечного діяння;

• психопатологічні синдроми з маячними ідеями захисту або реалізації своїх «винаходів» шляхом, що становить не­безпеку для оточуючих;

• депресивні стани з хворобливими ідеями звинувачення своєї особи і можливістю скоєння розширеного самогубства;

• маніакальні стани з підвищеною розкутістю і дійовою розгальмованістю;

• психопатологічні стани, які незалежно від клінічної кар­тини, супроводжуються проявами агресивності, роздратова­ності, подразливості, дійової розкутості, спалахливості як ознаками негативних настанов особистості або преморбідних рис хворого;

• розлади настрою дисфоричного характеру у хворих на епілепсію з вираженими змінами в інтелектуальній і емоцій­ній сферах.

14. Пасивний тип суспільної небезпечності хворого харак­теризується тим, що причини вчинення суспільно небезпеч­ного діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосеред­ньо характером його психічних розладів, преморбідними рисами або настановами особистості, а прямо пов’язані з зов­нішніми обставинами або діями оточуючих осіб. Найбільш характерними рисами пасивного типу є відсутність проявів агресивності з боку хворого, його пасивність, віддаленість від того, що його оточує, падіння енергетичного потенціалу психічної сфери і особистості, зниження рухової активності та збуджувальних мотивів.

Хворі легко підкоряються і піддаються навіюванню, або, навпаки, проявляють неподатливість зовнішньому подразни­ку, при тривалій дії якого може виникнути короткочасна агресія з їх боку. У першому випадку хворі можуть буги втяг­нуті та умисно використані здоровими особами у майнових злочинах. У другому - дії хворих мають ситуативний харак­тер і спрямовані на ліквідацію подразника, що спричиняє дискомфорт.

15. Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігаєть­ся у хворих з такими психічними розладами:

• синдроми розладнаної свідомості, які не супроводжую­ться тривогою, страхом, емоційним напруженням (аментивні, онейроїдні розлади тощо);

• синдроми постпсихотичного психічного дефекту як фі­налу або як етапу перебігу психічної хвороби (за винятком психопатоподібного);

• синдроми недоумства різного походження;

• розумова відсталість без ознак виражених емоційно- вольових розладів;

• психотичні стани з проявами підвищеної підкорюванос- ті та здатності до навіювання.

16. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку надається особі, яка скоїла суспільно небезпечне діяння і визнана судом неосудною. Судом може бути засто­совано зазначений примусовий захід медичного характеру особі, яка на момент розгляду справи не виявляє ознак пси­хічного розладу і не потребує госпіталізації до психіатрично­го закладу.

17. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні, відділення) із звичайним наглядом показана для осіб, які:

• скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян (проти майна держави та приватних осіб, порядку управління, суспільної безпеки тощо) при пасивному типі суспільної небезпечності хворого, тобто при відсутності без­посереднього зв'язку дій із психопатологічною симптомати­кою і відсутністю ознак антисоціальних настанов особистості;

• скоїли суспільно небезпечні дії незалежно від типу су­спільної небезпечності хворого при наявності медичних по­казань для лікування в умовах психіатричного закладу із звичайним наглядом;

• знаходилися у минулому згідно з ухвалою суду в психі­атричному закладі (з суворим або посиленим наглядом) і при зміні їх психічного стану, який призвів до зниження суспіль­ної небезпечності, виключив необхідність подальшого ліку­вання в раніше зазначених судом умовах стаціонару;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здо­ров’я громадян, але до винесення судом вироку захворіли на психічний розлад, який позбавляє здатності усвідомлювати свої дії, керувати ними, і направлені у зв’язку з цим на ліку­вання до виходу з хворобливого стану;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здо­ров’я громадян, але захворіли під час відбуття покарання на психічний розлад з хронічним перебігом, якщо їх психопато­логічні прояви несуть у собі високу ймовірність скоєння но­вих суспільно небезпечних дій.

18. Госпіталізація до психіатричного закладу (відділення) з посиленим наглядом застосовується до осіб, які:

• скоїли тяжкі суспільно небезпечні діяння проти життя і здоров’я громадян (вбивство, тілссні ушкодження), при па­сивному типі суспільної небезпечності хворих, дії яких без­посередньо не пов’язані з відповідною психопатологічною симптоматикою, при відсутності ознак антисоціальних на­станов особистості та малою ймовірністю їх повторення;

• скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров’я громадян, але мають значну суспільну небезпечність (проти майна держави та приватних осіб, порядку управління, су­спільної безпеки тощо) при активному типі суспільної небез­печності хворого, тобто при безпосередньому зв’язку ДІЙ І'З психопатологічною симптоматикою або з антисоціальними настановами особистості;

• госпіталізовані у минулому згідно з ухвалою суду до психіатричного закладу з суворим наглядом, при зміні їх психічного стану, який призвів до зниження суспільної нс- безнечності і включив необхідність подальшого лікування у вищезазначеному психіатричному закладі;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здо­ров’я громадян, але мають значну суспільну небезпечність, але до винесення вироку судом захворіли на психічну хворо­бу, яка позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, та направлені у зв’язку з цим на лікування до виходу з хворобливого стану;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здо­ров’я громадян, але мають значну суспільну небезпечність, але захворіли під час відбуття покарання на психічний роз­лад з хронічним перебігом, якщо його психопатологічні про­яви несуть у собі високу ймовірність скоєння нових суспіль­но небезпечних дій.

19. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні) з суворим наглядом застосовується до особливо суспільно не­безпечних психічно хворих з активним типом суспільної не­безпечності, дії яких безпосередньо пов’язані з відповідною психопатологічною симптоматикою, і скоїли діяння проти життя і здоров’я громадян (вбивства, тілесні ушкодження, згвалтування, розбійні напади тощо). До категорії таких хво­рих слід відносити тих, які:

• мають ознаки хронічного психічного розладу (незалеж­но від його стадії та наявності зв’язку між діянням і симпто­матикою), антисоціальних настанов особистості (судимість, примусові заходи медичного характеру в анамнезі, труднощі в утриманні в лікарні тощо);

• захворіли до винесення вироку судом на психічний роз­лад, який позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керу­вати ними, та у зв’язку з чим були направлені на лікування до виходу з хворобливого стану;

• захворіли під час відбуття покарання на психічний роз­лад з хронічним перебігом, психопатологічні прояви якого несуть високу ймовірність нових тяжких суспільно небезпеч­них дій. До психіатричного закладу з суворим наглядом не приймаються неповнолітні, які не досягли 16-річного віку.

20. Психічно хворі, госпіталізовані до психіатричних за­кладів згідно з ухвалою суду про застосування примусових заходів медичного характеру, утримуються в умовах, які ви­ключають можливість скоєння ними нового суспільно небез­печного діяння. їм забороняється надавати лікувальні від­пустки та виписувати із стаціонару без ухвали суду.

21. Після припинення за рішенням суду застосування примусових заходів медичного характеру хворий передасть­ся на піклування законних представників (родичам або опі­кунам) з обов’язковим лікарським наглядом.

2. ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

22. Примусові заклади медичного характеру застосовую­ться в психіатричних закладах за територіальною ознакою згідно з ухвалою суду.

23. Підставою для застосування та зміни відповідного примусового заходу медичного характеру є ухвала суду або постанова судді. До копії ухвали суду додаються засвідчені підписами посадових осіб та печатками:

• копія акта судово-психіатричної експертизи;

• копія акта психіатричного огляду (для засуджених і для хворих, яким змінюється примусовий захід медичного характеру);

• документи, які посвідчують особу і місце проживання (паспорт, довідка про звільнення тощо).

24. Виконання ухвали суду про госпіталізацію психічно хворого, визнаного неосудним, до психіатричного закладу:

• із звичайним наглядом здійснюється закладами охорони здоров’я при сприянні, у необхідних випадках, органами внутрішніх справ;

• із посиленим та суворим наглядами, а також хворих, які знаходяться під вартою, здійснюється органами внутрішніх справ.

25. Психічно хворі, госпіталізовані до психіатричного за­кладу, розміщуються по його відділеннях (палатах) відповід­но до їх психічного стану, ступеня суспільної небезпечності, характеру соціальних настанов.

26. Психічно хворі, яким застосована амбулаторна психіа­трична допомога в примусовому порядку та госпіталізовані до психіатричного закладу із звичайним наглядом, переводя­ться до іншого з дозволу керівників цих закладів.

27. Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного закладу з посиленим наглядом, переводяться до іншого згід­но з умовами і територіальним розподілом, затвердженим Міністерством охорони здоров’я.

28. Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного закладу з суворим наглядом, переводяться до іншого з дозво­лу Міністерства охорони здоров’я.

29. Психічно хворі, яким застосовані примусові заходи медичного характеру у психіатричних закладах, переводять­ся до психіатричних закладів за кордон і навпаки з дозволу Міністерства охорони здоров’я.

30. У випадку, коли у період застосування примусового заходу медичного характеру з’являються сумніви про наяв­ність психічного розладу і обґрунтованості визнання особи неосудною або щодо правильності його вибору, складається відповідний висновок комісії лікарів-психіатрів психіатрич­ного закладу, який направляється його керівництвом до про­куратури за місцем знаходження суду, який виніс ухвалу за цією справою для вирішення питання про її перегляд згідно з чинним законодавством.

31. У випадку, коли хворий під час застосування приму­сового заходу медичного характеру скоїв нове суспільно не­безпечне діяння, передбачене кримінальним законодавством, відповідні матеріали направляються керівництвом психіат­ричного закладу до територіальної прокуратури або органу внутрішніх справ для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

32. У випадку втечі хворого під час застосування примусо­вого заходу медичного характеру, керівництво психіатрично­го закладу негайно сповіщає про цс територіальному проку­рору, орган внутрішніх справ, суд, що призначив примусовий захід медичного характеру, психоневрологічний диспансер, родичів хворого, його опікуна. Підрозділ охорони, а у психі­атричному закладі із звичайним наглядом - керівництво за­кладу вживає заходів до розшуку хворого та його повернення до лікарні.

33. У разі смерті хворого під час застосування примусово­го заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу повідомляє про цс його родичів, законних представ­ників, опікуна, територіального прокурора, суд, який виніс ухвалу про застосування цього заходу, психоневрологічний диспансер.

34. У випадку втечі або смерті осіб, стосовно яких кри­мінальну справу не закінчено, керівництво психіатричного закладу повинно повідомити також орган слідства та суд, у провадженні яких знаходиться припинена кримінальна справа.

2. ПОРЯДОК ЗАПОВНЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТАЦІЇ НА ХВОРИХ, ЯКИМ ЗАСТОСОВАНІ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

35. Документація на хворих, яким згідно з ухвалою суду або постановою судді застосовані примусові заходи медич­ного характеру у відповідних психіатричних закладах, виді­ляється в окреме діловодство і зберігається в умовах, що за­безпечують її недоторканність для сторонніх осіб. Перелік таких хворих проводиться у спеціальному журналі або кар­тотеці.

До медичної карти хворого додаються:

• копія ухвали суду про застосування і вид примусового заходу медичного характеру;

• копія акта судово-психіатричної експертизи або акта психіатричного огляду;

• листування адміністрації психіатричного закладу з установами і родичами з приводу нсихічного стану цього хворого, його соціально-побутових питань і, при необхіднос­ті, медичні довідки тощо.

36. Відомості, що містяться у цих документах і торкають­ся психічного і соматичного станів особи, є медичною таєм­ницею і не можуть оприлюднюватися без її згоди або згоди її законного представника, опікуна, за винятком випадків, пе­редбачених чинним законодавством.

37. Право на допуск до зазначеної документації мають особи, які займаються лікувально-діагностичним процесом хворого, адміністрація психіатричного закладу, представни­ки вищестоящих органів охорони здоров'я, прокуратури і судово-слідчих органів.

38. Після виписки хворого із психіатричного закладу згід­но з ухвалою суду медична карта хворого передається до архіву відповідного психіатричного закладу. Амбулаторна карта хворого може бути використана для подальшого лі­карського нагляду згідно з ст. 94 Кримінального кодексу України.

39. Скарги та заяви хворих, до яких застосований приму­совий захід медичного характеру, повинні розглядатися ад­міністрацією психіатричного закладу, установами, на які по­кладено нагляд і контроль за здійсненням примусових захо­дів медичного характеру тощо у встановленому чинним законодавством порядку.

2. ПРОДОВЖЕННЯ, ЗМІНА АБО ПРИПИНЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВОГО ЗАХОДУ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

40. Особи, до яких застосовано примусовий захід медич­ного характеру, підлягають огляду не рідше одного разу на шість місяців комісією лікарів-психіатрів психіатрич­ного закладу у складі: головного лікаря (заступника по ме­дичній частині), завідувача відділення і лікуючого лікаря. При потребі до складу комісії можуть бути залучені й інші фахівці.

41. Склад комісії для огляду хворих у психіатричному за­кладі з суворим наглядом затверджується за поданням голов­ного лікаря Міністерством охорони здоров’я України.

42. Комісія визначає психічний стан хворого і наявність підстав для звернення до суду із заявою про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу ме­дичного характеру. Огляд може бути проведений достроко­во, раніше шести місяців перебування хворого на лікуванні, за відповідним запитом суду.

43. Питання про продовження, зміну або припинення за­стосування примусового заходу медичного характеру вирі­шуються судом на підставі заяви представника психіатрич­ного закладу, до якої додається обґрунтований висновок ко­місії лікарів-психіатрів.

44. Огляд хворого може бути доручений судом іншій ко­місії лікарів-психіатрів, з переведенням хворого для стаціо­нарного дослідження до відповідної установи у випадках:

• мотивованої незгоди суду з висновками комісії лікарів- психіатрів;

• при оскарженні відмови суду задовольнити заявку пси­хіатричного закладу про зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру.

45. Висновки комісії лікарів-психіатрів про необхідність припинення або зміну виду застосованих примусових заходів медичного характеру викладаються в «Акті психіатричного огляду», копія якого додається до медичної карти хворого.

46. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусових заходів медичного характеру комі­сія лікарів-психіатрів складає обґрунтований висновок про необхідність продовження застосування цих заходів і направ­ляє його до суду.

47. Заява психіатричного закладу про припинення засто­сування або зміну виду примусового заходу медичного харак­теру разом з «Актом психіатричного огляду» направляється до суду не пізніше десяти діб після прийняття комісією від­повідного рішення.

48. Припинення застосування або зміну виду примусового заходу медичного характеру може бути здійснено при наяв­ності в «Акті психіатричного огляду» даних про позитивну зміну психічного стану хворого або його одужання, внаслі­док чого знизився або зник ступінь його суспільної небезпеч­ності і відпала необхідність подальшого утримання і ліку­вання в умовах психіатричного закладу. Остаточне рішення у цих випадках приймає суд.

49. Зміна раніше застосованого примусового заходу ме­

дичною характеру на інший з більш суворими умовами на­гляду, після набуття ухвалою суду законної сили, може від­бутися у випадках:

• виявлення нових обставин, які були невідомі судово- психіатричній експертній комісії та суду і могли б суттєвим чином вплинути на його рішення. Відновлення такої справи відбувається згідно з чинним законодавством;

• вчинення хворим нового суспільно небезпечного діяння, визнання його неосудним і призначення судом більш суворо­го примусового заходу медичного характеру.

50. Хворий виписується за місцем проживання із психіат­ричного закладу або переводиться до іншого з умовами на­гляду, призначеними судом, після такого як ухвала суду на­буває законної сили. Переведення хворого до іншого психіат­ричного закладу згідно з ухвалою суду здійснюється орга­нами охорони здоров’я.

51. У разі припинення застосованих примусових заходів медичного характеру, залежно від стану здоров’я, хворий виписується за місцем проживання самостійно, у супроводі законних представників або медичних працівників. До пси­хоневрологічного диспансеру (кабінету) направляється витяг з медичної карти хворого і копія ухвали суду.

52. Хворий, який за психічним станом потребує постійно­го стороннього догляду, після припинення застосованих примусових заходів медичного характеру може бути переве­дений до психіатричної лікарні за місцем проживання, при відсутності законного представника - до вирішення його со­ціальних питань. Витрати щодо переведення хворих покла­даються на психіатричний заклад, з якого від вибуває.

2. СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХВОРИХ

53. Керівництво психіатричного закладу:

• вживає необхідні заходи щодо захисту і охорони прав та законних інтересів осіб, яким застосовані примусові заходи медичного характеру згідно з ухвалою суду;

• при наявності підстав клопоче перед судом про визнан­ня хворого недієздатним і встановлення над ним опіки.

54. Психічно хворі, які мали трудові стосунки з підприєм­ством до госпіталізації їх до психіатричного закладу, під час застосування примусового заходу медичного характеру ко­ристуються правом отримання на загальних засадах допомо­ги за державним соціальним страхуванням та пенсій при на­явності ознак стійкої втрати працездатності.

2. НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ПРИМУСОВОГО ЗАХОДУ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

55. Нагляд за законністю виконання ухвал судів про за­стосування, продовження, зміну або припинення примусово­го заходу медичного характеру здійснюється органами про­куратури на підставі чинного законодавства України.

56. Контроль за своєчасним і правильним проведенням лікувально-реабілітаційних заходів під час застосування примусового заходу медичного характеру здійснюється те­риторіальними органами охорони здоров’я.

Начальник

Головного управління організації

медичної допомоги населенню Н. Г. Гойда

Затверджено Наказ Міністерства охорони здоров 'я України

2001. р.М 397