II. Права і обов’язки експерта

16. Права і обов’язки експерта, на якого покладено вико­нання експертизи, незалежно від виду судочинства передба­чаються Законом «Про судову експертизу» (статті 12, 13) та процесуальним законодавством.

17. Експерт виконує конкретне судово-психіатричне до­слідження, що виключає правову оцінку та прийняття рішен­ня про застосування до осіб юридичних заходів, і обмежує­ться рекомендацією застосування певних заходів медичного характеру.

18. Експерт, на якого покладено виконання експертизи, зобов’язаний:

• з’явитися за викликом органу, який призначає експертизу;

• особисто досліджувати надані йому об’єкти і давати об’єктивний висновок на поставлені перед ним питання;

• заявити самовідвід при наявності підстав, передбачених законодавством, які виключають його участь у справі;

• повідомити в письмовому вигляді про неможливість дати висновок, якщо йому не надані об’єкти експертизи; представ­лені матеріали недостатні для об’єктивного висновку; питан­ня, поставлені перед ним, виходять за межі його компетенції.

19. Експерт при виконанні експертизи має право:

• досліджувати всі матеріали справи, медичну документа­цію, які містять інформацію, необхідну для проведення екс­пертизи;

• клопотати перед органом, який призначив експертизу, про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі ви­сновку;

• бути присутнім з дозволу слідчого, прокурора, суду при проведенні слідчих (судових) дій і ставити допитуваним пи­тання, які стосуються предмета експертизи;

• визначити форму проведення експертизи за даною спра­вою (амбулаторна чи стаціонарна);

• заперечувати проти присутності осіб, які не передбачені чинним законодавством при проведенні експертизи;

• радитися при комісійній експертизі з членами комісії, в разі незгоди з ними, скласти окремий висновок;

• викласти у висновку експертизи обставини, які мають значення у справі і з’ясування яких входить до компетенції експерта, у випадку, коли із зазначених обставин орган, який призначив експертизу, не поставив питання;

• оскаржити дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;

• отримати відшкодування витрат за відрядження у зв’язку з проведенням експертиз та оплату за її виконання згідно з затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 «Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що ви­кликаються до органів дізнання, попереднього слідства, про­куратури, суду або до органів, у провадженні яких перебува­ють справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціаліс­тів»; у випадку угоди між установою, яка проводить експерти­зу, і органом, який її призначив, згідно з угодою.

2. Форми проведення експертизи

20. Експертиза призначається і проводиться за наявності відповідних юридичних та фактичних підстав.

Юридичними підставами для призначення експертизи є відповідні статті КПК України, що передбачають даний вид експертизи.

Фактичними підставами для призначення експертизи є конкретні документовані дані про психічний стан особи, що викликають сумніви у його психічній повноцінності або осудності.

Зазначені матеріали є об’єктами експертного дослідження

і обов’язково надаються експерту органом, який призначив експертизу. У разі їх відсутності або поставлені питання ви­ходять за межі спеціальних знань експерта, він письмово сповіщає вищезазначений орган, про неможливість зробити висновки, докладно мотивуючи свої рішення.

21. Експертиза може бути первинна, повторна і додаткова.

Первинною є експертиза вперше призначена за даною

справою.

Повторною є експертиза, призначена у випадку, коли ви­сновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності і визнаний судом не­обгрунтованим. Призначення повторної експертизи повинно бути мотивовано, а її проведення доручається іншому складу експертів.

Додатковою є експертиза, призначена у випадку, коли її попередня експертиза визнана недостатньою і проведення її доручається експертам у тому самому або іншому складі.

22. Керівник судово-експертної установи, отримавши поста­нову (ухвалу) про призначення повторної експертизи, доручає її проведення по можливості експертам з кваліфікаційним класом не нижче за експертів, які провели первинну експертизу.

23. Амбулаторна експертиза може проводитись у кабінеті слідчого, суді, слідчому ізоляторі, психіагричному закладі (диспансер, лікарня тощо). Виклик експерта на вимогу слід­чих або судових органів здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства

24. Термін проведення амбулаторної експертизи стано­вить до 20 діб з моменту отримання всіх необхідних матеріа­лів. Залежно від ступеня складності експертизи і обсягу її об’єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути по­довжений на підставі мотивованого рішення скснсрта, наді­сланого органу, який призначив експертизу.

25. При проведенні експертизи у суді експерт оголошує висновок (акт) у судовому засіданні і дає роз’яснення з пи­тань, які виникли в учасників процесу.

26. Експерт (комісія експертів), який проводить амбула­торну експертизу, у випадку неможливості відповісти на всі питання, поставлені перед ним, обґрунтовує висновок про необхідність проведення стаціонарної експертизи.

27. Стаціонарна експертиза обвинуваченому проводиться в судово-експертній установі (підрозділі) при наявності постанови щодо обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, санкціонованої судом; постанови судді або ухвали суду про призначення відповідної експертизи.

Стаціонарна експертиза потерпілому, свідку, позивачу та відповідачу у кримінальних і цивільних справах призначає­ться судом тільки за їх згодою.

28. Стаціонарна експертиза проводиться у судово-екс­пертній установі (Центр судово-психіатричної експертизи, відділення судово-психіатричної експертизи психіатричної лікарні, науково-дослідного інституту) з окремим утриман­ням осіб, які знаходяться і не знаходяться під вартою.

29. Режим тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на експертизу, забезпечується органами внутріш­ніх справ.

30. Охорону, нагдяд та конвоювання особи, яка знаходить­ся під вартою, за межі відділення для проведення обстеження або надання термінової спеціалізованої медичної допомоги в іншому закладі охорони здоров’я здійснюють співробітники органів внутрішніх справ, які охороняють відділення. У ви­падку, коли особа має ознаки тяжкого психічного розладу, її супроводжує і медичний працівник.

31. При проведенні стаціонарної експертизи, при наявнос­ті медичних показань особам застосовуються адекватні їх стану методи лікування і дослідження, на які є дозвіл Мініс­терства охорони здоров’я України.

32. Термін проведення стаціонарної експертизи становить до ЗО діб. Залежно від обсягу та складності експертизи тер­мін її проведення може бути скорочений або подовжений, про що судово-експертна установа письмово повідомляє ор­ган, який призначив експертизу.

33. Особа, яка знаходиться під вартою, після заключно­го огляду експертною комісією повертається до установи, яка направила на експертизу, незалежно від експертного рі­шення.

34. Особа, яка не знаходиться під вартою, після закінчен­ня експертизи може бути виписана із судово-експертної установи залежно від психічного стану самостійно або в су­проводі родичів, законних представників, опікуна на підставі дозволу слідчого на його виписку. Особа, яка за психічним станом не може усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними і становить безпосередню небезпеку для себе і оточую­чих, може бути переведена до психіатричної лікарні за міс­цем порушення кримінальної справи, згідно з діючими нор­мативними документами, де і знаходиться до рішення суду за цією справою. Це положення поширюється на осіб, які на момент закінчення експертизи звільнені з-під варти.