§ 25. Олігофренія

Олігофренія (уроджена розумова відсталість, уроджене недоумство, розумовий недорозвиток) - це уроджене або набуте у перші роки життя (до 3 років) недоумство з пере­важною недостатністю інтелектуальних функцій. Особли­вістю олігофреній є те, що притаманні для них психічні розлади виникають не в результаті зниження інтелекту або інших функцій психіки, як це спостерігається при інших психічних захворюваннях, а являють собою первинне не­дорозвинення.

Дані досліджень ВООЗ свідчать про зростання серед на­селення осіб з уродженою розумовою недостатністю (1-3%), причому спостерігається перевага серед хворих олігофре­нією осіб чоловічої статі. Це пояснюється спадковими при­чинами (Х-хромосомна спадковість).

Основною причиною олігофреній є шкідливий вплив зов­нішніх факторів на плід в період його розвитку або на дитину під час пологів чи на ранніх етапах життя після народження. Такими шкідливими факторами можуть бути інтоксикації, інфекційні захворювання батьків дитини, виснаження матері в період вагітності, механічні ушкодження плоду, травми мозку при пологах, вплив медикаментозних засобів під час вагітності чи годування дитини груддю. Сьогодні відомо по­над 300 спадково обумовлених захворювань, які супрово­джуються уродженою розумовою недорозвиненістю.

Питома вага спадково обумовлених форм олігофреній значно менше тих, які викликані впливом зовнішнього се­редовища (екзогенних).

Уроджене недоумство на відміну від набутого не є про­гресуючим процесом. Під впливом медико-виховних захо­дів в окремих випадках можна домогтися навіть деякого поліпшення психічного функціонування.

Нерідко зниження інтелекту поєднується з різними фі­зичними вадами (неправильна статура, непропорційні кін­цівки, малі або надмірно великі об’єми черепа, тупий вираз обличчя), нервовими (недостатньо координовані рухи), ендо­кринними і біохімічними порушеннями.

Клінічні прояви олігофреній різноманітні, але мають за­гальні ознаки. Характерною особливістю є наявність то­тального психічного недорозвинення: порушення інтелек­туальної діяльності, мислення, сприйняття, мови, мотори­ки, емоційно-вольової сфери. Елементарні функції психіки, інстинкти залишаються збереженими.

У залежності від ступеня розумової недостатності олі­гофренію умовно поділяють на три групи: ідіотію, імбеци­льність і дебільність. Усередині кожної групи виділяють також легкий, середній і тяжкий ступені.

Ідіотія є самим тяжким ступенем природженого слабо­умства. Друга сигнальна система у хворих ідіотією не роз­винута. Вони позбавлені мови і здатні виражати свій емо­ційний стан лише незрозумілими звуками. У більшості з них спостерігається значний ступінь моторного порушення та інші дефекти, що вказують на наявність аномального розвитку центральної нервової системи. Рухи ніг і рук не- узгоджені, незграбні, здебільшого хворі не вміють ходити, сидять у постелі, розхитуються, плескають у долоні, б’ють себе кулаками. Вираз обличчя неосмислений, обличчя час­то одутле, язик товстий, мова майже не формується, хворі не розуміють мови інших людей. Увага на зовнішніх по­дразниках не зупиняється, зір блукає. Вони не можуть ово­лодіти навиками самообслуговування і охайності. Зовні їх поведінка не мотивована, можуть спостерігатися окремі імпульсивні поступки, агресія, калічення членів. У цих хво­рих може також порушуватися інстинктивна діяльність. При важких ступенях ідіотії хворі надто прожерливі, їдять все підряд, не відрізняють їстівні предмети від неїстівних (їдять листя, траву, грудки землі, каміння), можуть бути агресивні до тих, хто їх годує, наносять самопоранення. Імпульсивні вчинки і акти агресії виникають здебільшого під впливом відчуття голоду. Вони цілком не здатні до навчання, трудо­вої діяльності, не в змозі себе обслуговувати і тому потре­бують постійного нагляду і піклування. Часто при ідіотії спостерігаються виражені загальносоматичні порушення, фізичні пороки, через що хворі мають малу життєздатність і часто гинуть від різних захворювань, що приєдналися.

Імбецильність. На відміну від ідіотії при імбецильності хворі здатні до найпростіших форм психічної діяльності (наприклад, до утворення уявлень). Вони здатні утримувати в пам’яті вислови повсякденного вжитку, назви обмеженого числа предметів і користуватися своїм більш ніж скромним словниковим запасом. Пробуючи висловити яку-небудь думку, такі хворі допомагають собі мімікою і жестами. Мис­лення їх примітивне, мова має грубі дефекти (гаркавість, заїкуватість, шепелявість). Моторика недорозвинена. Рухи погано координовані, хода скована, валькувата. Емоційні реакції при імбецильності також вкрай недосконалі. Хворі похмурі, злісні, схильні до агресії, інколи досить жорстокої; інші - догідливі, довірливі, послужливі. В процесі наполег­ливого навчання хворі здатні набувати елементарні трудові навички; їм можна прищеплювати правила самообслугову­вання (уміння роздягатися і вдягатися, самостійно їсти, під­мітати чи мити підлогу і т. п.). При середньому і легкому ступенях імбецильності хворі навіть можуть навчатися в до­поміжній школі. Вони можуть освоїти деякі навички читання, письма, рахунку. Вади психічного розвитку дозволяють імбе- цилам оволодіти лише елементарними навичками життя, виконувати просту роботу під наглядом інших осіб. Критика у них різко знижена, відсутні такі розуміння, як сором, пова­га, моральність, соціальні заборони. Водночас вони бувають впертими, набридливими, брехливими, пихатими і нерідко стають предметом розваги для оточуючих. Такі особи часто довірливі, навіювані і погоджуються на прохання інших вчи­нити суспільно небезпечні дії, значення яких не розуміють. У деяких випадках у хворих спостерігаються розлади сексу­ального потягу, тому вони можуть нападати на жінок з мс­тою зґвалтування, скоювати небезпечні сексуальні дії у від­ношенні неповнолітніх.

Дебільність - найбільш легкий ступінь природженого слабоумства. Мислення цих хворих характеризується конкрет­ністю. Утворення абстрактних понять неможливе або уповіль­нене. Вони не в змозі зрозуміти переносне значення при­слів’їв, приказок. Словниковий запас хворих обмежений декількома сотнями слів. Механічна пам’ять може бути роз­винутою в них досить добре, але, запам’ятовуючи вірші, окремі фрази, інструкції, хворі вживають їх без урахування обставин, часто недоречно. Багато хто з них переоцінюють свої здібності, можливості і дуже ображаються, коли їм роб­лять зауваження. Дебіли схильні до наслідувального пово­дження, легко підпадають сторонньому впливу. Цим іноді користуються антисоціальні елементи, залучаючи їх до спів­участі в злочинах. Нерідко при дебільності має місце розгаль- мованість потягів, зокрема статевого. Перекручення сексуаль­ного поводження може робити хворих небезпечними для нав­колишніх. Іноді при дебільності спостерігається злостивість, упертість, агресивність, але, як правило, вони добродушні, слухняні, ласкаві. Навчання у звичайній школі є для дебілів непосильним, хоча іноді вони потрапляють туди через непо­розуміння. Набагато доцільніше навчати цих хворих у допо­міжних школах за спеціальною програмою з ухилом на трудове виховання. Оволодівши нескладною професією, хворі надалі можуть успішно працювати і приносити користь суспільству.

Необхідно пам’ятати, що, збираючи слідчі матеріали, необхідно враховувати підвищену сугестивність олігофре­нів. Іноді вони «підтверджують» те, що слідчий лише при­пускає. Велику роль у цих випадках відіграє форма бесіди з таким дебілом.

Не менш скрутне становище може виникнути під час допиту олігофрена як свідка. В деяких випадках олігофрени схильні до обмов і самообмов.

Судово-психіатрична оцінка. Особи, які страждають олігофренією, складають близько 8% тих, які направляють­ся на судово-психіатричну експертизу; це в більшості ви­падків обвинувачені, але можуть бути і потерпілі, позивачі і відповідачі. Ідіоти і імбецили правопорушень не вчиняють через свою безпорадність, а якби і вчиняли суспільно не­безпечні діяння, то були б визнані неосудними через глибо­кий ступінь недоумства. Крім того, вони майже постійно знаходяться під наглядом. Що стосується дебілів, то висно­вок про їхню осудність повинний будуватися на підставі урахування ступеня розумового недорозвинення, характеру самого правопорушення і всієї клінічної картини в кожно­му конкретному випадку.

Особи з легкою дебільністю здатні свідомо регулювати свою поведінку у юридично значущих ситуаціях, можуть передбачати наслідки своїх дій і тому вони визнаються осудними і дієздатними.

Олігофренів з неглибоким розумовим дефектом можна допитувати на досудовому слідстві та у судовому процссі в якості свідків і потерпілих, оцінюючи їхні показання у по­єднанні з іншими доказами. Необхідно враховувати також, що олігофрени мають схильність до обмов і самообмов. Це може бути наслідком переляку, розгубленості або бажання своєрідного «звеличення» своєї особи.

При ідіотії і імбецильності хворі є недієздатними. Також недієздатними є дебіли в тяжкому ступені хвороби, які в силу психічної неповноцінності не здатні розуміти значен­ня своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх здійснення. За наявності дебільності більш легких ступенів ці особи визнаються дієздатними. Вони можуть укладати різні цивільні угоди і складати договори, одружуватися, виховувати дітей тощо.