§ 3. Правові процесуальні та організаційні основи судово-психіатричної експертизи

Судово-психіатрична експертиза призначається органа­ми дізнання, слідства, суду та прокуратури і проводиться за їх відповідною постановою або ухвалою з метою отримати відповіді на питання, що виникають під час провадження в адміністративних, кримінальних та цивільних справах з приводу психічного стану особи.

Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким її призначено, у конкретні проміжки часу і від­носно певних обставин, що мають юридичне значення і ці­кавлять слідство та суд.

Організація і проведення судово-психіатричної експер­тизи грунтуються на відповідних статтях Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного, Цивільно-проце­суального кодексів України, законів України «Про судову експертизу» та «Про психіатричну допомогу» і детально регламентовані Інструкцією про проведення судово-психі- атричної експертизи в Україні, затвердженою наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 року, № 397.

Об'єктами судово-психіатричиої експертизи є:

• підозрювані, відносно яких в органів дізнання та слід­ства виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;

• обвинувачені та підсудні, відносно яких в органів слідства та суду виникли сумніви щодо їх осудності та про­цесуальної дієздатності;

• свідки і потерпілі, відносно яких в органів слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;

• потерпілі, відносно яких вирішується питання про вза­ємозв’язок змін у їх психічному стані із скоєними щодо них протиправними діями (безпорадний стан та заподіяння шкоди здоров’ю);

• позивачі, відповідачі та інші особи, відносно яких ви­рішується питання про їх дієздатність;

• позивачі, відносно яких вирішується питання про їх психічний стан у певні проміжки часу, про обгрунтованість встановленого раніше психіатричного діагнозу та вжиття відносно них медичних заходів;

• матеріали кримінальної або цивільної справи, медич­на документація, аудіовізуальні матеріали та інші про­цесуальні джерела інформації про психічний стан підекс- пертного.

Метою судово-психіатричного дослідження с визна­чити:

• психічний стан підозрюваних осіб для вирішення пи­тання про можливість проведення з ними слідчих дій;

• наявність психічних розладів у підозрюваних та обви­нувачених осіб, що заважає їм самостійно здійснювати свій захист;

• психічний стан обвинувачених, підсудних осіб та їх здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними у період часу, до якого відносяться інкриміновані їм діяння, та в ін­ші проміжки часу, які цікавлять слідство і суд;

• наявність і ступінь суспільної небезпечності осіб на підставі їх психічного стану та можливість застосування до них примусових заходів медичного характеру, передбаче­них чинним законодавством;

• психічний стан осіб, що мають бути визнані осудними, але захворіли на психічний розлад після вчинення злочину і не можуть брати участі у слідчих діях чи судовому процесі, та медичні підстави для застосування до них примусових заходів медичного характеру, передбачених чинним зако­нодавством;

• психічний стан свідків і потерпілих та їх здатність пра­вильно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати обста­вини, що мають значення у справі;

• психічний стан потерпілих та їх здатність правильно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати обставини скоє­них проти них протиправних дій та чинити опір, коли слід­ство і суд цікавить наявність у них безпорадного стану;

• ступінь важкості психічних розладів у потерпілих та їх причинний зв’язок з певними обставинами кримінального характеру, коли слідство і суд мають визначити заподіяну ним шкоду здоров’ю;

• психічний стан позивачів, відповідачів, інших осіб у цивільному процесі та їх здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними у проміжок часу, що цікавить суд;

• психічний стан осіб, відносно яких вирішується пи­тання про осудність або дієздатність;

• відповідність експертного висновку даним, які містять­ся у кримінальній, цивільній справах, медичній документа­ції, аудіовізуальних матеріалах та інших процесуальних джерелах інформації;

• відповідність даних про психічний стан особи, які міс­тяться в представлених матеріалах, даним, отриманим при її безпосередньому обстеженні експертом, у тому числі да­ним науки.

Правовою основою діяльності експертів-психіатрів є відповідні статті Кримінального, Кримінально-процесуаль­ного, Цивільного, Цивільно-процесуального кодексів Ук­раїни, Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України «Про судову експертизу» та «Про психіат­ричну допомогу» (22.02.2000 р.), (який визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов’язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регла­ментує права та обов’язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги), а також наказ МОЗ України від 08.10.2001 р., № 397 «Про затвер­дження положень та інструкцій щодо застосування приму­сових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади».

Судово-психіатрична експертиза перебуває у підпоряд­куванні органів охорони здоров’я. Її проведення покладене на психоневрологічні установи - психіатричні лікарні, пси­хоневрологічні інститути і диспансери, де створюються спеціальні судово-психіатричні комісії або відділення су­дово-психіатричної експертизи. Судово-психіатрична екс­пертиза, як правило, проводиться комісією в складі трьох лікарів-психіатрів (голова і два члени, один з яких є допо­відачем). У виняткових випадках допускається проведення експертизи одним або двома психіатрами при об’єктивній неможливості забезпечити повний склад комісії.

Методичне і наукове керівництво судово-психіатрич­ною експертизою здійснюється Міністерством охорони здоров’я України через Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ, якому надається право контролю за якістю проведення експертиз.

Судово-психіатричним експертом може бути тільки лікар- психіатр, який має відповідну підготовку в галузі судової психіатрії, атестований зі спеціальності «судово-психіат­рична експертиза». Перевага надається фахівцям, які вне­сені до Реєстру судових експертів державних і недержав­них структур.

В якості судово-психіатричних експертів залучаються лікарі, які мають клінічний психіатричний досвід і працю­ють у лікувальних психоневрологічних закладах (психіат­ричних лікарнях і клініках, психоневрологічних диспансе­рах, спеціальних психоневрологічних інститутах).

Ступінь кваліфікації експерта-психіатра визначається його науковими знаннями, стажем роботи в лікувальному психіатричному закладі і наявністю практичного експерт­ного досвіду. Він повинен також знати основи криміналь­ного, кримінально-процесуального, цивільного та цивільно- процесуального права.

Експертами не можуть бути особи, визнані у встановле­ному законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість.

Права, обов’язки і відповідальність судово-психіатрич- них експертів, як і всіх інших експертів, регламентовані ст. 77 КПК, статтями 384, 385 і 387 КК України.

Експерт, на якого покладено виконання експертизи, зобов’язаний:

• з’явитися за викликом органу, який призначає експер­тизу;

• особисто досліджувати надані йому об’єкти і давати об’єктивний висновок на поставлені перед ним запитання;

• заявити самовідвід за наявності підстав, передба­чених законодавством, які виключають його участь у справі;

• повідомити в письмовому вигляді про неможливість дати висновок, якщо йому не надані об’єкти експертизи; представлені матеріали недостатні для об’єктивного ви­сновку; питання, поставлені перед ним, виходять за межі його компетенції.

Експерт при виконанні експертизи мас право:

• досліджувати всі матеріали справи, медичну докумен­тацію, які містять інформацію, необхідну для проведення експертизи;

• клопотати перед органом, який призначив експертизу, про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку;

• бути присутнім з дозволу слідчого, прокурора, суду при провадженні слідчих (судових) дій і ставити допитува­ним питання, які стосуються предмета експертизи;

• визначити форму проведення експертизи за даною справою (амбулаторна чи стаціонарна);

• заперечувати проти присутності осіб, які не передба­чені чинним законодавством, при проведенні експертизи;

• радитися при комісійній експертизі з членами комісії, в разі незгоди з ними - скласти окремий висновок;

• викласти у висновку експертизи обставини, які мають значення у справі і з’ясування яких входить до компетенції експерта, у випадку, коли із зазначених обставин орган, який призначив експертизу, не поставив питання;

• оскаржити дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;

• отримати відшкодування витрат за відрядження у зв’язку з проведенням експертизи та оплату за її виконання згідно з затвердженою постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від І липня 1996 року № 710 «Інструкцією про поря­док і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попередньо­го слідства, прокуратури, суду або до органів, у прова­дженні яких перебувають справи про адміністративні пра­вопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівника­ми функцій експертів і спеціалістів»; у випадку угоди між установою, яка проводить експертизу, і органом, який її призначив, згідно з угодою.

Експерт несе відповідальність за:

• дачу завідомо неправдивих висновків (ст. 384 КК України);

• відмову чи ухилення від виконання покладених на нього обов’язків (ст. 385 КК України);

• розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України).

Експертиза призначається і проводиться за наявності відповідних юридичних та фактичних підстав.

Юридичними підставами для призначення експертизи є відповідні статті КПК України, що передбачають даний вид експертизи.

Судово-психіатрична експертиза проводиться за поста­новою слідчого, прокурора, органу дізнання, за ухвалою суду чи ухвалою (постановою), винесеною одноосібно суд­дею в справі окремого обвинувачення або в порядку досу- дової підготовки цивільної справи (ст. 196 КПК України). У постанові зазначаються місце і час її складання, посада особи, що вносить постанову, її прізвище, справа, в якій проводиться слідство, і обґрунтування прийнятого рішення, стаття КПК, на підставі якої прийнято рішення, підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об’єкти, які мають бути досліджені, а також перелічені матеріали, що пред’являються експертові для ознайомлення.

Клопотати про призначення судово-психіатричної екс­пертизи можуть: у кримінальному процесі - обвинувачені, підозрювані, потерпілі, їх законні представники, захисник з моменту його участі в процесі; у цивільному процесі - про­курор, цивільні позивачі, цивільні відповідачі, їх представ­ники. Ці клопотання повинні бути розглянуті в строк не більше трьох діб, але вони можуть бути і відхилені. В тако­му випадку відповідно до статей 129 і 296 КПК України повинна бути винесена мотивована постанова органів слід­ства чи судді, або мотивована ухвала суду, у яких мають бути викладені мотиви відмови.

Фактичними підставами для призначення експертизи є конкретні документовані дані про психічний стан особи, що викликають сумніви у його психічній повноцінності або осудності.

Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначає­ться у зв’язку з сумнівами щодо психічної повноцінності обвинуваченого, підозрюваного (ст. 76 КПК), свідка, по­терпілого, цивільного позивача і відповідача, а також осо­би, стосовно якої вирішується питання про її цивільну не­дієздатність. Сумніви щодо стану психічного здоров’я мо­жуть викликати лише обґрунтовані припущення про наявність у особи психічного розладу, який здатен вплину­ти на юридично значущу поведінку.

Формальними підставами для призначення судово- психіатричної експертизи є:

1. хвороблива, незвичайна, недоречна поведінка обви­нуваченого в слідчого або на суді, коли він неспроможний правильно осмислити питання, перестає відповідати на за­питання або відповідає невпопад, бурхливо реагує на окре­мі зауваження або запитання і т. ін.;

2. наявність у справі документів, що свідчать про пси­хічні порушення в минулому, перебування на лікуванні у психіатричній лікарні або на обліку в психоневрологічному диспансері або кабінеті;

3. відсутність достатніх, психологічно зрозумілих під­став і мотивів злочину - при так званих «безмотивних зло­чинах»;

4. неправильна, безглузда або дивна поведінка право­порушника під час вчинення злочину чи під час затри­мання;

5. особлива жорстокість і тяжкість злочину, якщо вини­кає сумнів у психічному здоров’ї особи, яка його скоїла;

6. наявність даних про перенесені в минулому захво­рювання головного мозку (енцефаліти, менінгоенцефалі- ти) чи травми черепу (струс, стиснення, забій головного мозку);

7. наявність даних про інвалідність або звільнення від строкової військової служби через психічне захворювання;

8. безглузді показання обвинуваченого, свідка та потер­пілого, що мають характер обмов і самообмов;

9. затримка психічного розвитку і навчання в допоміж­ній школі;

10. підозра в симуляції і дисимуляції психічної хвороби;

11. дані про велику частоту психічних захворювань у близьких родичів.

За результатами вивчення зібраних матеріалів слідчий чи суд повинні самостійно прийняти рішення про необхід­ність призначення судово-психіатричної експертизи.

Своєчасність виявлення і направлення на експертизу осіб, щодо психічної повноцінності яких виникають сумні­ви, свідчить про належну підготовку юристів і є запорукою справедливого правосуддя, а також має суттєве значення для профілактики суспільно небезпечних дій осіб з психіч­ними відхиленнями.

У разі призначення судово-психіатричної експертизи слідчий або суд зобов’язані представити комісії матеріали справи, які повинні містити дані не тільки про обставини злочину, але й про особистість підекспертного, його пове­дінку, напрям думок, характерологічні особливості (жадіб­ність, безвільність, жорстокість, мстивість, запальність і т. д.). Чим повніше вони будуть представлені в матеріалах справи, тим достовірнішими будуть висновки судово-психі­атричної експертизи.

Важливо встановити, як поводився підекспертний у мо­мент вчинення злочину, до і після нього, які думки вислов­лював, який у нього був зовнішній вигляд і т. ін.

Для проведення експертизи надзвичайно важливо мати характеристику підекспертного на всіх етапах його життя: у ранньому дитинстві, шкільні роки, період самостійної роботи. Рекомендується з’ясувати, чи не було відставання у фізичному і розумовому розвитку, коли він почав ходити, говорити; чи не було в нього будь-яких судомних нападів, травм голови, чи не переносив він важких інфекційних за­хворювань; як навчався в школі, чи не відставав у навчанні, яка була його поведінка при проходженні військової служ­би, у побуті, сім’ї і на роботі; чи не спостерігалося дивацтв, якщо спостерігалися, то в чому вони проявлялися; чи часто він змінював професію, місце роботи; чи не зловживав ал­коголем.

Треба з’ясувати, чи не хворів він раніше на будь-яке психічне захворювання, чи не перебував під наглядом психіатра в диспансері або на стаціонарному лікуванні. В таких випадках необхідно установити, коли почалося за­хворювання, в чому воно проявлялось, в якому лікувальному закладі перебував підекспертний, тривалість перебування, діагноз, яке лікування проводилося і як воно протікало. Для цього повинні бути подані оригінали історій хвороб, амбу­латорних карт, медичних обстежень про звільнення від військової служби, довідка МСЕК про інвалідність, медичні довідки про травми голови; копії попередніх судово-пси­хіатричних висновків; історія хвороби, якщо перебував на примусовому лікуванні; при розладах мислення - записи, щоденники, листи, скарги, що стосуються душевного само­почуття, переживань і т. ін. За наявності короткочасного психічного розладу в період вчинення протиправних дій - протоколи допитів свідків і осіб, які бачили обвинуваченого до і після скоєного, з урахуванням поведінки, особливостей висловлень, послідовності вчинків і реагування на дії ото­чуючих.

Від ретельності підготовки матеріалів для проведення експертизи залежить її повнота і всебічність, надійність експертного висновку. Цілий ряд дій має право проводити лише орган, що призначив експертизу, і заборонено пере­кладати їх проведення на експертів. Це передусім стосуєть­ся збирання матеріалів, що підлягають дослідженню. Всі важливі для судження про психічний стан обвинуваченого дані слідчий повинен зібрати не тільки шляхом допиту об­винуваченого, але і його родичів, близьких, знайомих та інших осіб.

Слід пам’ятати, що призначення судово-психіатричної експертизи відразу ж після затримання підозрюваного або на ранніх етапах досудового слідства, коли ще не зібрані необхідні матеріали, може призвести до неправильних, помилкових висновків. Судово-психіатричну експертизу варто призначати після того, коли факти, що стосуються злочину, стають достовірними, а у відношенні підексперт- ного зібрані дані, що достатньо характеризують його осо­бистість.

Після прийняття рішення про призначення експертизи слідчий (суд) повинен прийняти рішення про те, в який судово-психіатричний експертний заклад чи якому спеціа­лісту в галузі психіатрії буде направлено постанову (ухва­лу), інші матеріали для вивчення та підекспертного для проведення обстеження.

Відповідно до Інструкції про проведення судово-психі­атричної експертизи розрізняють такі види судово-пси- хіатричних експертиз: стаціонарна, амбулаторна, експер­тиза у кабінеті слідчого, суді, заочна і посмертна.