§ 24. Наркоманії і токсикоманії

Наркоманія - загальна назва хвороб, які проявляються потягом до постійного прийому у зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної і фізичної залежності від них з розвитком абстиненції після припинення їх прийому; при­зводить до глибоких змін особи та інших розладів психіки, а також до порушення функції внутрішніх органів.

Комітет експертів ВООЗ в оцінці препаратів, які викли­кають наркоманію, визначив такі основні ознаки, які харак­теризують ці речовини:

1. Хворобливий потяг, який визначається потребою в постійному чи періодичному поновленні прийому препара­ту для отримання задоволення чи полегшення тяжкого пси­хічного чи фізичного стану.

2. Розвиток абстинентного синдрому, тобто специфічних фізичних розладів (характерних для кожного препарату), які виникають після виведення конкретного препарату із організму і супроводжується нестійким (непереборним) бажанням ввести додаткову дозу цього препарату для по­легшення страждань.

3. Виникнення толерантності, яка характеризується по­слабленням реакції організму на введення певної дози пре­парату і появою потреби в прийомі великої дози для отри­мання бажаного фармакодинамічного ефекту.

4. Психотоксична дія, тобто прийом високої одноразової дози чи хронічне вживання даних препаратів викликає змі­ну особистості і поведінки.

Основною обов’язковою ознакою, яка характеризує нар­команію, є перша із перелічених ознак (тобто хворобливий потяг), а інші можуть бути виражені в різній ступені в за­лежності від препаратів, які вживаються. Єдиної причини споживання наркотиків не існує. Можна виділити ряд фак­торів, які сприяють утворенню пристрасті до відповідних речовин.

Наркоманія нерідко спостерігається в осіб з хронічними захворюваннями, яким з медичних показань тривало при­значаються наркотичні засоби (часто знеболюючі). До таких захворювань можна віднести, наприклад, невралгії, деякі патологічні процеси в шлунково-кишковому тракті (вираз­кова хвороба, холецистити, панкреатити та ін.), приступи стенокардії, астматичні стани, онкологічні захворювання тощо.

У підлітків і юнацькому віці спонукальним мотивом для початку прийому наркотиків можуть стати цікавість, праг­нення до експериментів, схильність до наслідування, під­порядкованість груповій поведінці, бажання випробувати на собі із почуття протиріччя ефект дії тієї чи іншої речо­вини.

Зловживання наркотиками виникає і в зв’язку з несприят­ливим впливом оточення - неправильним вихованням, по­ганим прикладом ровесників чи дорослих, неблагополуч- ною обстановкою в сім’ї. Велике значення має доступність наркотиків.

Наркоманія частіше розвивається в осіб з конституцій­ними аномаліями характеру чи набутими психопатоподіб- ними змінами.

Серед наркоманів нерідко зустрічаються особи низького рівня інтелектуального розвитку (обмеженість інтересів, емоційна бідність, моральна недостатність, орієнтація на споживання і розваги).

Загальна клінічна характеристика наркоманій

Всі форми наркоманій характеризуються спільністю розвитку, прояву, протікання і наслідку. Але за наявності указаної спільності вони відрізняються симптомологічно, а також наслідками (ускладненнями), що зв’язано з токсич­ними властивостями тієї чи іншої речовини.

Для клінічної картини наркоманій, незалежно від виду вживання наркотику, характерні три синдроми:

1. Синдром зміненої реактивності.

2. Синдром психічної залежності.

3. Синдром фізичної залежності.

Для першого синдрому типова зміна персносимості нар­котику (толерантність). З початком захворювання чутли­вість до наркотику постійно знижується, у зв’язку з чим переносимість окремих препаратів підвищується (наприк­лад, препаратів опію в 200 разів). Швидкість розвитку то­лерантності залежить як від регулярності прийому, так і від властивостей речовини. Опійні алкалоїди, наприклад, здат­ні швидко викликати високу толерантність (через 1-2 міся­ці). Чим більша толерантність до речовини, тим менше зло­якісні наслідки зловживання.

Змінена реактивність при наркоманії проявляється змі­ною картини сп’яніння. Починається поступове згасання ейфорії і хворий збільшує дозу наркотику. Потім, не дивля­чись на подальше збільшення дози, стан ейфорії якісно змі­нюється: знижується інтенсивність першої фази (власне ейфорії), скорочується друга фаза і зникають завершальні її дрімота чи сон.

З розвитком хвороби поступове ослаблення заспокою­ючої дії змінюється її повним зникненням (наркотик почи­нає діяти на наркомана збуджуюче).

Якщо здорова людина до введення наркотику активна і бадьора, а після введення - сонлива і в’яла, то наркоман в’ялий до введення наркотику і активний та бадьорий - пі­сля введення. Трансформація заспокоюючої дії наркотику в стимулюючу - один із основних симптомів наркоманії. По­тім інтенсивність стимулюючої дії наркотику знижується, доки не досягне ступеня помірної тонізації.

Синдром психічної залежності включає два основних симптоми: нездоланний потяг до прийому наркотику і до­сягнення психічного комфорту за наявності інтоксикації наркотиком.

Спочатку неусвідомлсний потяг проявляється побічни­ми ознаками: незадоволеністю через відсутність наркотику, оживленням в передчутті прийому, розмовами на «нарко­тичні теми».

Поступовий потяг, думки про наркотизацію у свідомості наркомана займають домінуюче положення, забарвлюють всі переживання, відношення, і хворий починає повністю усвідом­лювати бажання приймати наркотик знову і знову.

Стан сп’яніння виявляється виключно цінним для нар­комана. Сфера потягів, відчуттів перебудовується таким чином, що ні одна приємна ситуація чи подразник не сприймається ним такими, якщо він не знаходиться під дією наркотику.

Любі інші відчуття втрачають значимість у порівнянні з дією наркотику. В подальшому практично повністю зникає здатність до переживань приємних відчуттів і почуттів, як­що подразник - не наркотик.

З прогресуванням захворювання психічна залежність від наркотику поглиблюється і не може бути пояснена тільки прагненням до наркотичного сп’яніння. Унаслідок наростаючих змін особи, деградації всі думки хворого ви­являються зосередженими на одній мсті - придбати і при­йняти наркотик.

Психічна залежність від наркотику є найбільш стійким симптомом захворювання і зберігається в прихованій формі навіть по закінченні тривалого часу після припинення вжи­вання наркотику.

Синдром фізичної залежності включає симптоми фізич­ного потягу до наркотику, можливість досягнення фізич­ного комфорту в стані інтоксикації, а також абстинснтний синдром.

На відмінність від психічного потягу, який суб’єктивно займає свідомість наркомана, фізичний потяг може бути установлений об’єктивно.

Інтенсивний фізичний потяг визначає поведінку нарко­мана і супроводжується психосоматичними і нервово-веге­тативними змінами - рухливістю, багатомовністю, блідіс­тю, розширенням зіниць, сухістю слизових оболонок, під­вищенням м’язового тонусу, збільшенням частоти серцевих скорочень і підвищенням артеріального тиску.

Перелічені ознаки притаманні любому інтенсивному по­тягу, але при наркоманійному потягу вони поєднуються з напруженим напрямком на пошук наркотику. Фізичний по­тяг називають також нестримним, так як хворі в пошуках наркотику не зупиняються навіть перед кримінальними вчинками.

За відсутності наркотику пацієнт почуває себе хворим, відчуває неприємні почуття.

Абстинснтний синдром, звичайно, появляється до сере­дини - кінця першої доби за відсутності наркотику в орга­нізмі наркомана і протікає на фоні нестримного потягу. У першу добу для абстинентного синдрому характерні по­зіхання, сльозо- і слизотеча, нежить, чхання, гусяча шкіра; на другу добу появляються приступи жару, потіння, напруга в м’язах; до кінця другої доби - болі в м’язах, суглобах, рух­ливе занепокоєння; на третю добу - диспептичні розлади, судороги. Ці симптоми виражені в різній ступені і залежать від виду наркотику, який вживається.

Для кожного наркотику існує чітко визначений, специ­фічний вид абстинентних розладів. Внаслідок прогресуван­ня хвороби тяжкість абстинетних станів наростає, що обу­мовлює поглиблення фізичної залежності від наркотику.

Класифікація наркотичних речовин:

1. Опіати:

а) натуральні - опій-сирець, опій, омнопон, пантопон, морфіну гідрохлорид, макова соломка;

б) синтетичні - промедол, метадон, петилин;

в) напівсинтетичні - героїн (діацетилморфін).

2. Препарати конопель - індійських, південночуйських, маньчжурських, американських.

3. Препарати кокаїну - кока-листя, кока-паста, гідрохло­рид кокаїну, «крек».

4. Амфетаміни - фенамін, первітин, ефедрон.

5. Галюциногени - ЛСД-25, препарати лізергінової кис­лоти, псилоцибін, мескалін.

6. Седативно-гіпнотичні засоби - барбітурати, бензодіа- зепіни та інші.

7. Препарати різних груп - циклодол, оксибутират натрію, димедрол, піпольфен, солутан, астматол, теофедрин, сустак.

8. Легкі органічні розчинники - бензин, толуол, ацетон, бензол, клей БФ-6.

9. Кхат - поширений в Африці, де росте однойменне дерево.

Клінічні прояви окремих видів наркоманій:

А) Опійні наркоманії

Клініка і динаміка розвитку наркоманічного абстинетно- го синдрому внаслідок вживання різних препаратів групи опію значною мірою подібні. У зв’язку з цим часто вико­ристовують термін «опіоманії».

Темп розвитку пристрасті до різних препаратів не одна­ковий. При парентеральному введенні морфіну чи омнопо- ну вже після кількох ін’єкцій в ряді випадків спостерігаєть­ся значний потяг до препарату, потім зростає доза наркоти­ку, і за короткий час для морфіну, наприклад, вона досягає 1,0-1,5 г на добу. Особливо поширене в наш час вживан­ня препаратів, що за допомогою примітивної технології добувають з макової соломки,- «кокнар», «хімка». До них швидко виробляється звичка. Дія цих препаратів продов­жується після прийому чи введення у вену 6-8 годин, а по­тім, внаслідок сформованого наркоманічного синдрому, розвиваються явища абстиненції.

Опійний абстинентний синдром значно триваліший, ніж алкогольний. При ньому на перший план виступають веге­тативні розлади, позіхання, чхання, нежить, сльозотеча, хворого морозить. Потім приєднується біль у м’язах, кіст­ках. Характерний біль у щелепних суглобах, зведення ще­леп під час їжі. Приблизно на третю добу з’являється жах­ливий біль у кишках, пронос, можуть бути судомні прояви в окремих групах м’язів, особливо обличчя, припливи крові до голови, тахікардія, непритомність, колапс.

Психічний стан характеризується напруженням, триво­гою, непереборним потягом до наркотику. Хворі не знахо­дять собі місця, роздратовані, грубі, можуть бути агресив­ними. Зустрічається нахил до депресії з суїцидними тенден­ціями. Прагнення за будь-яку ціну полегшити свій стан, добути наркотик веде до правопорушень і злочинів.

Наркоман, який прийшов до лікарні на добровільне лі­кування, в період абстиненції вимагає виписати його, по­грожує, плаче.

Тривале вживання опіатів призводить до значних змін у соматичній і психічній сферах. Морфіністи завжди висна­жені, астенізовані, з землистим кольором обличчя. Вони рано сивіють, лисіють, у них руйнуються зуби, зростає м’язова слабкість. Значно змінюється особистість хворого. Коло інтересів різко звужується і концентрується тільки на способах добування наркотику. Типові пасивність, соціаль­на бездіяльність.

Б) Гашишизм

Гашиш (синоніми - анаша, план, маріхуана) - препарат з індійських конопель, який найчастіше вживають для курін­ня разом з тютюном.

Гашиш викликає ейфорію, благодушність, розгальмова- ність. При передозуванні спостерігаються зміни в сприй­манні кольорів, простору і часу. Навколишні предмети то збільшуються, то зменшуються. Кімната здається розшире­ною до розмірів величезної зали-чи звуженою. Спостеріга­ються приступи веселощів і сміху, хоча справжнього від­чуття веселощів у хворого немає. Афективні коливання можуть бути значними, аж до відчуття різкого страху. Роз­виваються підвищені спрага й апетит, посилюється сексу­альний потяг. Описані психічні розлади у вигляді галюци- наторно-параноїдного синдрому.

Абстинєнтні явища при гашишизмі бувають переважно у вигляді психічної залежності.

Постійне вживання гашишу помітно змінює особистість. Наркоман стає недовірливим, хворобливо підозрілим до оточуючих, злостивим. З’являються млявість, підвищена стомлюваність, апатія.

Гашишизм небезпечний тим, що від нього часто спосте­рігається перехід до зловживання іншими наркотиками. Діючою речовиною в гашиші є дельтатетрагідроканабінол (ДТГК), який повністю затримує синтез ацетилхоліну в мозковій тканині, що й лежить в основі механізму його дії на організм. Він також гальмує синтез Т-лімфоцитів, що відповідають за імунітет. Ось чому особи, що вживають гашиш, часто страждають на соматичні захворювання, у них частіше спостерігається рак легень.

В) Кокаїнова наркоманія

Цей вид наркоманії поширений у Південній Америці, де ростуть дерева коки. Наркомани жують листки коки чи за­варюють їх, як чай. З них же добувають напівфабрикат - кока-пасту, яку перемішують з тютюном і курять. Така пас­та містить до 90% кокаїну. До 98% кокаїну міститься в гід- рохлориді кокаїну. Його вдихають, палять, вводять внут­рішньовенно.

Алкалоїдом кокаїну є «крек» - один із найсильніших наркотиків. У медицині його не застосовують. Цей нарко­тик має низьку температуру плавлення, і тому його вжива­ють шляхом паління люльки. Абстннентні прояви майже такі самі, як від вживання опіатів.

Г) Наркоманія амфітамінами

Ці препарати застосовують як стимулятори. Вони легко проходять через гематоенцефалічний і клінічний бар’єри та інактивуються в печінці. Вони вивільняють катехоламі- ни, кількість яких у синапсах збільшується - на цьому ґрунтується їхній наркотичний ефект. При гострій інто­ксикації хворий відчуває приплив енергії, веселощів, стає активним, багатослівним,, прагне бути діяльним, однак його дії стереотипні. Він переоцінює свої можливості, не спить, не відчуває втоми. Це поєднується з соматичними розладами - тахікардія, пітливість, різке підвищення арте­ріального тиску, гіпсррефлексія, розширення зіниць, поча­стішання дихання, зниження апетиту. У разі введення ток­сичних доз виникають судоми, колапс, кома і настає смерть. Летальна доза - 25 мг на 1 кг маси тіла у дорослих і 5 мг на 1 кг маси тіла - у дітей. Можуть виникати психіч­ні порушення - делірій, гострі параноїдні реакції з агресив­ними діями.

При вживанні ефедрону (до його складу входить перві- тин) часто розвивається значна психічна залежність, а то­лерантність підвищується до 1000 мг на добу. Швидкість підвищення толерантності залежить від способу введення і виду наркотику.

У разі хронічного зловживання амфетамінами спостері­гаються затяжні галюцинаторно-маячні і шизоформні кар­тини.

Після відміни наркотику у хворих виникають гострі де­пресивні реакції, часто з суїцидними діями, хоча при цьому буває підвищений апетит. Через виснаження наркомани самі припиняють наркотизацію і тому амфетаміни вжива­ють циклами, запоями. Чітко визначеного синдрому при їх уживанні немає.

Д) Наркоманії галюциногенами

ЛСД-25 - найсильніший з галюциногенів. Вперше його добули з жита, зараз виробляють синтетичним шляхом. Приймають як внутрішнє. Швидко проникає в кров, рівно­мірно розподіляється в усіх органах. Його вважають анта­гоністом серотоніну. Це сильний стимулятор. Навіть після одного прийому тривалий час буває безсоння і значне збу­дження. Психічні розлади при цьому виді наркоманії ви­ходять на перший план. Вони тривають 8-12 годин після надходження ЛСД в організм, але інколи мають затяжний перебіг. Психопатологічна картина включає порушення яскравості освітлення, потім настають ілюзорні і галюцина- торні зорові розлади - сяйво, веселка перед очима, що має калейдоскопічний характер. Після цього виникають слухові галюцинації неприємного змісту, причому їх виразність і тональність безперервно змінюються. Приєднуються парес­тезії, порушення схеми тіла, деперсоналізація і дереаліза­ція, відчуття скорочення часу. Зовні у хворих спостеріга­ються афективні перепади - чергування ейфорії з дисфорією, виразного сміху з тривогою. Поряд з цим спостерігають­ся соматоневрологічні порушення - мідріаз, світлобоязнь, «гра зіниць» у такт дихання, відчуття жару, пітливість, сльозотеча, почуття голоду і нудоти одночасно, гіперреф- лексія, іноді клонус. При вживанні галюциногенів фізичної залежності не буває.

Є препарати, які ще не внесені до списку наркотиків, тому їх вживання має назву токсикоманії.

Е) Барбітурова токсикоманія

Препарати барбітурової кислоти широко застосовують у медичній практиці понад сто років. Барбраміл, нембутал, етаміналнатрій та інші спричиняють психічну і фізичну за­лежність. Барбітурова токсикоманія вже досить вивчена. Дія цих препаратів подібна до алкоголю - вони дають загаль- мованість, сонливість, порушується координація рухів. Знижується настрій. У деяких випадках на фоні загальмо- ваності може виникнути збудження. Мова погано модульо­вана, «змазана». Уповільнюється пульс, знижується артері­альний тиск, температура тіла, зіниці розширюються, спо­стерігаються ністагм, атактичні розлади. Може настати смерть від гострої ниркової недостатності, зупинки дихан­ня чи серця, інтоксикації. Слід пам’ятати, що після припи­нення наркотизації барбітуратами швидко зменшується то­лерантність і прийом попередніх доз препарату може при­звести до значної інтоксикації і смерті. Абстинентний синдром при цьому виді токсикоманії найважчий. Він роз­вивається вже через 24 години після прийому препарату, досягає піку на 2-3 добу. Проявляється тремором, судомами, безсонням, ілюзіями, розладами схеми тіла, тривогою, орто- статичним колапсом. Найнебезпечніший - судомний синд­ром; бувають також епілептичний статус, делірій, маячні психози. Тому при абстиненції барбітурати повністю за­боронити не можна; слід зменшувати дози чи заміняти бар­бітурати на люмінал. При барбітуроманії значно змінюєть­ся особистість хворого, формується психоорганічний синд­ром з інтелектуально-мнестичними розладами, афективними порушеннями, подібними до таких як у хворих на епі­лепсію.

Ж) Токсикоманія бензодіазепінами

Тазепам, сибазон, нозепам, хлозепід та інші препарати широко відомі в усьому світі. Пристрасть до них не має таких небезпечних наслідків, як до барбітуратів, оскільки вони навіть у великих дозах не призводять до тяжких сома­тичних порушень. У першу чергу виникає психічна залеж­ність і поступово підвищується толерантність. При цьому спостерігається певна закономірність - чим сильніший бен- зодіазепін, тим повільніше підвищується толерантність, і навпаки. Наприклад, при вживанні еленіуму толерантність підвищується вже протягом одного місяця, а феназепаму - протягом трьох місяців. Перші прояви залежності - це по­рушення ритму сну (хворий серед ночі пробуджується і на­далі вже не може заснути). Фізична залежність розвивається пізніше і вона мало виражена. Ці препарати спричиняють слабкість, релаксацію, запаморочення. Абстинентні прояви спостерігаються у вигляді безсоння, м'язової слабкості, анорексії, дисфорії. Можуть бути судомні припадки.