§ 11. Симптоматологія психічних розладів

Діагноз психічного розладу встановлюється в результаті психіатричного огляду особи і не може базуватися на не­згоді особи з існуючими в суспільстві політичними, мо­ральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов’я­заних із станом її психічного здоров’я.

Загальна чае^ина вчення про психічні хвороби є найва­жливішим рбзділом психіатрії, що знайомить із низкою спеціальних термінів і понять.

Симптоматологія має своїм завданням різнобічне ви­вчення окремих ознак психічних захворювань - симптомів і певних їх споріднених об’єднань, що мають закономірні внутрішні зв’язки,- синдромів. Психічні хвороби мають прояв у понад як 300 симптомах і синдромах.

З виявлення симптомів і синдромів починається обсте­ження психічно хворих. У клінічній картині симптоми і синдроми трапляються в різноманітних співвідношеннях і варіантах, що вивчаються при діагностиці захворювання.

У психічній діяльності людини можна умовно виділити три її сторони, що нерозривно пов’язані між собою: І) пі­знавальну діяльність; 2) емоції, за допомогою яких виявля­ється ставлення людини до навколишніх явищ, до того, що займає її мислення; 3) вольові процеси, що найтіснішим способом пов’язані з діяльністю людини.

Пізнавальна діяльність та її розлади

При всіх психічних захворюваннях у першу чергу вияв­ляються порушення пізнавальної діяльності. Ці розлади виражаються у порушенні процесів сприйняття навколиш­нього світу, порушенні уваги, перебігу уявлень, розладах синтетичної діяльності мозку з розвитком маревних ідей і нав’язливих станів, у зниженні інтелекту і розвитку недо­умства.

Пізнавальна діяльність людини пов’язана з відчуттями і сприйняттями. Відчуття і сприйняття - це складові елемен­ти об’єктивної істини. Відчуття - це найбільш елементарна реакція мозку, що відбиває окремі властивості, ознаки пред­метів, явищ (колір, запах, форму, розмір). Сприйняття - це більш високий ступінь пізнання навколишнього світу, ніж відчуття; це складний комплекс відчуттів з аналізом і син­тезом, з урахуванням свого досвіду, спогадів, уявлень, що полягає у відбитку не тільки окремих ознак предмета, а його цілісності. Сприйняття - це відображення предметів і явищ оточуючої дійсності, що безпосередньо діють на ор­гани відчуття. Уявлення - це слід колишнього відчуття або сприйняття.

Розлади сприйняття

Гіперстезія - загострена чутливість до зовнішніх подраз­ників, які в нормі залишаються непоміченими. Хворі не пе­реносять яскравого світла, голосних звуків (гіперакузія), гострих запахів (гіперослія), дотику до тіла (гіперестезія) тощо. Все це викликає болючу реакцію і важко переносить­ся хворими.

Гіпостезія - понижена чутливість. Все сприймається в тьмяних тонах, звуки послаблені, не сприймається запах і смак їжі тощо. Ці розлади бувають при астенонсвротичних станах, органічних ураженнях головного мозку, істерії.

Агнозія (невпізнання) - стани, при яких хворі бачать предмети, але не можуть визначити їх колір, форму, при­значення, не пізнають знайомі звуки, запахи і предмети за тактильними відчуттями.

Сенестопатії - різнорідні неприємні, обтяжливі і просто нестерпні відчуття (стягування, натягування, переливання, печіння, лоскотання, свердління, булькання, перевертання, болю), які виникають у різних поверхнях тіла чи у внутрі­шніх органах, нерідко без визначеної локалізації і важко піддаються чіткому опису. Спостерігаються при шизофре­нії, депресії, ряді інтоксикацій.

Ілюзії - помилкове, перекручене, порушене сприйняття, переважно зором і слухом, предметів або явищ, що реально існують, тобто таке сприйняття, при якому подразник є, але сприймається він спотворено, неправильно. Найчастіше виникають вони на тлі зміненої емоційної напруги (афек- тах) або свідомості як провісники гострих психотичних станів. Можуть спостерігатися й у практично здорових лю­дей, особливо в стані стомлення, страху чи напруженого чекання. Ілюзії поділяються (за органами почуттів) на: зо­рові, слухові, смакові, нюхові і тактильні.

Зорові ілюзії можуть бути простими за своїми проявами і повсякденними за змістом (вйсячий одяг сприймається як людська фігура; гілка, що нахилилася,- як простягнута рука або дуло зброї). Виникають вони, як правило, в сутінках і при поганому освітленні, на тлі тривожного настрою. Зоро­ві ілюзії фантастичного змісту називаються парейдоліялш. Квітка, що стоїть на вікні, сприймається як екзотична, збільшених розмірів, рослина; навколишні предмети - як фантастичні істоти; окремі візерунки шпалер перетворю­ються в сцени незвичайних подій. Парейдолії частіше ви­никають на тлі різкої тривоги, страху, при початкових ста­нах потьмарення свідомості.

Слухові ілюзії за частотою посідають друге місце після зорових. Вони можуть бути простими - шум дощу сприй­мається як шепіт; окремі звуки - як постріли. При вербаль­них (словесних) ілюзіях у сторонніх розмовах або звуках суб’єкт чує окремі слова на свою адресу, що мають осудли­вий або загрозливий зміст, в передачах по радіо чи телеба­ченню чують звинувачення на свою адресу тощо. Для них притаманний афект напруженої тривоги і підозрілість.

Галюцинації - мимоволі виникаючі на хворобливій ос­нові предметні сприйняття без наявності реального об’єкта, без якогось зовнішнього подразника, які сприймаються хворим за реальну дійсність. Хворий сприймає тс, чого на­справді немає. Виникають галюцинації при утворенні в корі головного мозку осередку застійного збудження.

Виділяють зорові (оптичні), слухові (акустичні), нюхові, смакові і тактильні (дотикальні) галюцинації.

Зорові галюцинації (бачення) можуть бути простими і складними, одноманітними і змішаними, чіткими ^ нечіт­кими, кольоровими і безбарвними, натуральних розмірів, зменшеними і збільшеними в розмірах, рухомими і неру­хомими. Якщо, змінюючи одна одну, зорові галюцинації мають складний зміст, їх називають сцсноподібними або кінематографічними, а якщо переважають бачення пейза­жів - панорамними.

Зорові галюцинації притаманні для психозів, що гостро виникають, бурхливо протікають і супроводжуються поть­маренням свідомості. їх супроводжують афект тривоги, страху, люті, рідко - захоплення і зацікавленість. Поведінка хворих визначається характером зорових галюцинацій, під впливом яких вони можуть скоювати різного роду суспіль­но небезпечні діяння.

Слухові галюцинації, які виникають у формі елементар­них, невербальних (немовних) обманів, називаються акоа- змами (шум, окремі звуки, шипіння, постріли). Коли хво­рий чує окремі слова або фрази - це фонеми (вербальні, словесні галюцинації). Хворі часто їх називають голосами.

Останні можуть належати знайомим і незнайомим особам; чоловікам, жінкам і дітям; бути тихими і голосними, що оглушають; що знаходяться на одному місці і що наближа­ються або віддаляються. Зміст словесних галюцинацій різ­номанітний: лайка, образа, обвинувачення, погрози, глузу­вання, захист, заспокоєння, порада, попередження, розпо­рядження (імперативні), реєстрація вчинків хворих (що коментують дії).

Слухові галюцинації типові для повільно протікаючих, підгострих і хронічних психічних захворювань; виникають, як правило, на тлі ясної свідомості. Вони супроводжуються подивом, здивуванням, страхом, а також різними вчинками: пошук того, кому належить голос, втеча, оборона, напад; вчиненням найчастіше вкрай небезпечних дій, спрямованих проти самого себе (при імперативних галюцинаціях).

Нюхові галюцинації - це уявні від ледве відчутних до задушливих, неприємні або приємні запахи (гниття, смале­ного, нечистот, газів, квітів, смачної їжі і т. ін.). Спостері­гаються, як і слухові, найчастіше при шизофренії.

Смакові галюцинації - це неприємні або приємні сма­кові відчуття, що виникають у роті без прийому їжі.

Тактильні галюцинації - це неприємні відчуття, що виникають у шкірі або під шкірою (лоскотання, повзання, стискання, стікання рідини).

Описані галюцинації називаються істинними (справжні­ми). Вони характеризуються проекцією зовні і реальністю для людини, що їх переживає.

Псевдогалюцинації (помилкові галюцинації), описані В. X. Кандинським у 1890 р., не мають характеру об’єктив­ної реальності і проекції зовні. Хворі ставляться до них як до чужих, зроблених кимось ззовні. Вони позбавлені реаль­ної чуттєвості, відчуття реальності. Такі галюцинації на­чебто існують зсередини, у самій людині, і не виходять зов­ні. Значення псевдогалюцинацій важливе тому, що вони багато в чому несуть і ознаки маревних ідей. Сполучення їх із маренням впливу і переслідування утворює синдром Кандинського-Клерамбо.

Поведінка в момент переживання галюцинацій значною мірою залежить від того, як хворий до них ставиться: кри­тично чи некритично. Про критичне ставлення говорять у тих випадках, коли вони оцінюються як хворобливі прояви. Іноді хворі приховують їх від оточуючих. Про некритичне ставлення говорять тоді, коли галюцинації (голоси або образи) приймаються за реально існуючі. У подібних ви­падках поведінка хворого нерідко визначається змістом галюцинацій.

Гіпнагогічні галюцинації - зорові образи або слухові обмани, що виникають при засипанні, з закритими очи­ма або в дрімотному стані. Вони можуть спостерігатися у здорових людей при вираженому стомленні; нерідко вони є провісниками інтоксикаційних та інфекційних пси­хозів.

Психосенсорні розлади - порушення сприйняття прос­торових відношень, ваги власного тіла, його форми, вели­чини, оточуючих предметів тощо. Відмінність цих пору­шень від ілюзій в тому, що реальні предмети сприймаються чи різко зменшеними (мікропсія), чи, навпаки, різко збіль­шеними (макропсія), чи перекрученими (дисмегалопсія).

Розлади схеми тіла (аутометаморфопсія) - викривлене відчуття форми свого тіла, рук, ніг, власної ваги, розташу­вання тіла в просторі.

Метаморфопсії - викривлене сприйняття розмірів і роз­ташування в просторі реально існуючих предметів.

Дереалізація - зовнішнє оточення сприймається хворим як примара, безкольорове, силуетне. З’являються сумніви щодо реальності існуючого світу, предметів, людей. Близь­кими за змістом є феномени «ніколи не баченого», наприк­лад, знайома місцевість виглядає незнайомою; і «раніше баченого», коли в незнайомій місцевості виникає непобор­не відчуття того, що раніше людина тут вже була, все це бачила.