Рекреаційна сфера на територіях і об’єктах природо заповідного фонду

Рекреація — це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розташовані поза їх постійним помешканням. Рекреація охоплює всі види відпочинку. Відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку на лоні природи, або під час туристичної поїздки з відвіданням національних парків,архітектурних пам'яток, музеїв.

Для того щоб розуміти терміт "рекреація" необхідно зрозуміти саме слово. Слово "рекреація" є іншомовним, у англійській мові пишеться "recreation"; "сreation" - створення, вироблення; "re" - вказує на дію по новому. Отже вірне розуміння слова "рекреація" це "створення\вироблення" знову того що вже було (і для уточнення "чого вже нема цілком, чи в більшості"). У англійській мові слово "Creator" означає "Творець", у розумінні Хто створив природу і здібності (н.п. мистецтва) у людині. Отож коли мова йдеться про рекреацію, вірніше значення цього терміну є "відтворювати" чи то оригінальне середовище забрудненої ріки, чи екосистему зі спілкою тварин у ній, чи розвалений парк архітектури збудованим вже не Творцем а працьовитою людиною, чи емоційні та інтелектуальні сили людини. Рекреаційним заняттям варто вважати те заняття що не просто відпочинок, гра, чи самозадоволення.

В понятті "рекреація у спеціально відведених ділянках" і понятті "рекреація для відтворення природного середовища, культури (н.п. способом реставрації архітектурних споруд)". Рекреація як "відпочинок у кінці тижня" і рекреація як "оздоровлення з відбудови навколишнього середовища (культурно важливих місцевостей, монументів, структур).

Класифікація рекреаційної діяльності

Розглянемо детальну структуру рекреаційної діяльності. Найчастіше в основі класифікації рек-реаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подо-рожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д. За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність.

Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого і, тим більше, стаціонарного туризму. Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює "піки" і "провали" в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об'єктивним фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти. Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку.

Зелений туризм (літній туризм) — це відвідування туристської місцевості у період вегетації флори.

Вегетаційний період — найсприятливіший для організації рекреаційної діяльності людей і відповідно характеризується максимальною щільністю туристів і найбільш комфортними умовами для рекреації, до того ж, це час дії найбільш високих тарифів на туристський продукт і послуги.

Згідно з офіційними статистичними даними Всесвітньої туристичної організації "зелені" подорожі займають від 7 до 20 % у загальному об'ємі туристичних поїздок.

Зелений туризм в Україні представлений небагатьома представниками.

Екотуризм або екологічний туризм — тип туризму, що полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та, часто,природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію. Екотуризм допомогає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомогає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження невколишнього середовища для майбутніх поколінь. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомогають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу.

Основна причина виникнення екологічного туризму у невідрегульованості відносин у системі “суспільство-природа”, або в туристичній інтерпретації — “туризм-екологія”. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять “м’який туризм” (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch — дослівно: природний туризм із м’яким дотиком до природи), “зелений туризм” тощо.

Люди, через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах, усе далі відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самотності, надмірні навантаження на нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають від нервових розладів та захворювань нервової системи. У них з’являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання.

Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонального використання природних багатств.

Екологічний туризм обов’язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до навколишнього природного середовища, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах.

Необхідно зазначити, що внаслідок понятійної плутанини багато експертів із туризму відмовилися від використання терміну, тому що він трактується різними групами споживачів по-різному. Звідси і висновок міжнародного товариства екотуризму (TIES) про те, що ще довго не буде чіткого розмежування між туризмом і екотуризмом.