67. Групова диференціація. Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності.

На основі взаємовідносин і взаємовпливів членів групи визначається групова диференціація, тобто кожний член групи визначає статус, що відрізняє його положення від положення інших.

Соціально – психологічний статус – положення суб’єкта, в малій групі, структурі, її відносин, яке визнає його права, обов’язки і привілеї.

Статус – це ступінь авторитетності особистості. Дослідження показали, що члени групи, які мають досить високий статус, здатні істотно впливати на рішення групи.

Сприймаючи й оцінюючи статус конкретної особистості, керівник повинен враховувати якомога більше професійно значущих якостей підлеглого.

Соціальна роль – це певний спосіб поведінки людей відповідно до їхнього статусу, позиції в суспільстві та системі міжособистісних взаємин.

Існують дві основні спрямованості ролей для створення групи, що працюватиме нормально. Перша – суто офіційна, цільова роль, що зумовлюється посадою, яку обіймає працівник у виробничому колективі.

Друга роль – «роль у групі». Вона не так помітна порівняно з офіційною, але істотно впливає на активізацію життя і діяльність групи.

68. Лідерство у групах і колективах. Типологія лідерства

Характеризуючи динамічні процеси у малих групах, потрібно з’ясувати, як група організується, хто бере на себе функції управління.

Група, як правило, не буває паритетною, тобто побудованою на рівноправних особистісних відносинах її членів, без елементів керівництва і підпорядкування. Проблема лідерства і керівництва є однією з актуальних у соціальній психології.

Існують три основних теоретичних підходи в розумінні походження лідерства.

«Теорія рис» - за цією теорією лідером не може бути будь-яка людина, а лише та, яка має певну сукупність психологічних якостей.

Компромісний варіант представлений синтетичною теорією лідерства. Згідно з цією теорією лідер розглядається як функція групи, і вивчати його слід насамперед з точки зору цілей і завдань групи, не забуваючи при цьому про структуру особистості лідерів. Лідерство досліджується як процес міжособистісних відносин у групі, а лідер – як суб’єкт керівництва цим процесом.

Теорія лідерства як функції групи. Феномен лідерства є результат внутрішньо групового розвитку, усі члени групи тою чи іншою мірою – члени цього процесу, а лідер – член групи з найвищим статусом, який найпослідовніше дотримується норм і цінностей групи.

Найбільш чітко відмінності між поняттями «лідер» і «керівник» окреслив Паригін:

лідер в основному покликаний регулювати міжособистісні стосунки у групі, які мають неформальний характер, у той час як керівник є носієм функцій і засобом регулювання офіційних відносин у межах соціальної організації шляхом соціального контролю і влади, на основі адміністративно – правових повноважень і норм життя;

лідерство – це групове явище, лідер не може бути без групи.

У колективі може бути кілька лідерів.

За змістом розрізняють такі типи:

лідер-організатор, який вміє швидко і чітко розподіляти виробничі завдання, оперативно приймати рішення, здійснювати контроль за їх виконанням

лідер-ініціатор, який може висовувати пропозиції, ініціативи, вести за собою особистим прикладом, пропонувати програму поведінки.

лідер-генератор емоційного настрою, який підтримує «мажорний» настрій у групі, заражає і заражає членів колективу своєю енергією, бадьорим настроєм.

За стилем керівництва лідери бувають авторитарні, демократичні й такі, що об’єднують перших два типи.