- •1. Предмет і завдання психології педагогічного менеджменту
- •2. Психологія педагогічного менеджменту як галузь психологічної науки
- •3. Структура, функції та основні категорії психології педагогічного менеджменту
- •4. Методологія та методи психології педагогічного менеджменту
- •Методи вивчення особистості в системі управління.
- •1.1.Метод самоспостереження;
- •5. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: стародавній світ, античність.
- •7. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: російська та українська філософська думка.
- •8. Розвиток ідей психології управління в надрах соціології
- •9. Розв'язання проблем психології педагогічного менеджменту в теорії управління та соціальній психології
- •10. Оформлення і розвиток психології педагогічного менеджменту як самостійної науки
- •11. Перспективи розвитку психології педагогічного менеджменту
- •16. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні
- •17. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
- •18. Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління
- •19. Особливості поведінки особистості у групі
- •20. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
- •21. Постать керівника в історії розвитку суспільства
- •22. Керівник як об'єкт психологічного дослідження
- •23. Управлінські ролі керівника
- •24. Мотиваційна сфера особистості керівника
- •25. Соціально- психологічна суть поняття стилів керівництва
- •26. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті
- •27. Соціально-психологічні ознаки та класифікація стилів керівництва менеджменту в освіті
- •28. Психологічні типи керівників
- •29. Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
- •30. Психологічні якості особистості керівника
- •5. Стійкість до стресу.
- •31. Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •32. Проблема статі в управлінні
- •33. Ортобіоз особистості керівника
- •34. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •35.Співвідношення "індивідуального" і "групового" в управлінні
- •36. Психологічна характеристика організації та соціальної групи як структурних елементів управління
- •37. Психологічні особливості спільної управлінської діяльності
- •38. Психологія відповідальності в організації
- •39. Авторитет і влада керівника. Психологія впливу керівника на підлеглих як прояв його влади і авторитету в управлінні
- •40. Психологія управління нововведеннями в організації
- •7. Стихійні лиха або техногенні катастрофи.
- •41. Психологічна структура управлінської діяльності.
- •42. Морально-психологічні засади управління
- •43. Психологія професіоналізму управління
- •44. Соціокультурний та етнопсихологічний контекст управлінської діяльності
- •45. Підходи до класифікації функцій управління
- •46. Психологічні особливості планування та прийняття управлінських рішень.
- •47. Організація управлінської діяльності
- •48. Мотивація як провідна функція управління
- •49. Соціально-психологічна функція управління
- •50. Функція контролю в процесі управління
- •51. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія
- •52. Комунікативний потенціал особистості керівника
- •54. Загальна характеристика ділового (управлінського) спілкування
- •55.Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
- •56.Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
- •57. Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування
- •58.Призначення, функції та види переговорів
- •59.Стадії ведення переговорів
- •60.Тактичні прийоми та методи підготовки й ведення переговорів
- •61. Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу
- •62. Сутність і види конфліктів в організації
- •63. Основні джерела та причини виникнення конфліктів в управлінні
- •64. Форми й типи поведінки людини в ситуації конфлікту
- •65. Принципи та методи подолання конфліктів в управлінні
- •66. Соціально – психологічне поняття спільності й групи. Види та класифікація груп.
- •67. Групова диференціація. Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності.
- •68. Лідерство у групах і колективах. Типологія лідерства
- •69. Проблема розвитку і динаміка групи. Критерій стабільності трудового колективу.
- •70. Методи вивчення груп і колективів.
66. Соціально – психологічне поняття спільності й групи. Види та класифікація груп.
Група – це дві чи більше осіб, які взаємодіють так, що кожна особа впливає на інших і водночас перебуває під впливом. Відносно стійка нечисленна за складом, пов’язана спільними цілями група людей, в якій здійснюється безпосередній контакт між її членами, називається малою групою. Мала група є яскравим відбиттям великих спільнот, проблем різних галузей соціальної практики. Характерною особливістю великих груп є відсутність безпосереднього контакту між людьми. Контакт встановлюється за допомогою масових комунікацій. Такі групи об’єднують людей, що знаходяться в різних частинах однієї чи навіть багатьох країн(політичні партії,релігійні об’єднання) . Особливістю великих груп є їх структурна складність. Такі об’єднання містять багато організованих і неорганізованих об’єднань. Великі групи представлені державами, націями, партіями, класами,соціальними спільнотами, що різняться за професійними, економічними, статевими, культурними та іншими ознаками.
За способом утворення розрізняють групи умовні та реальні.
Умовна група створюється дослідником за певною, виокремленою ним ознакою. Це може бути вікова, статева, національна, а у психології праці – професійна ознака.
Реальна група – це група людей, що існує у спільному просторі й часі, члени якої об’єднані реальними взаємовідносинами та міжособистісними стосунками. Для соціальної психології реальні групи становлять великий інтерес, оскільки без їх вивчення збіднюється вивчення й умовних груп. Реальні групи, у свою чергу, поділяють на офіційні(формальні) і неофіційні(неформальні). Офіційна (формальна) організація безособова: правами і обов’язками наділяється не якась певна людина, а будь – яка, що займає дане робоче місце че посаду. При цьому виникають соціальні чекання, тобто від неї чекають певної поведінки щодо реалізації громадських функцій, передбачених узятою на себе роллю. І від того, наскільки соціальні чекання збігаються з рольовою поведінкою особистості залежить успіх виробничої діяльності, самої особи і всього колективу. Було з’ясовано найважливіші причини вступу людей до неформальних груп.
Почуття належності – одна з найсильніших емоційних потреб людини. Людина ще з дитинства прагне до належності певній спільноті: дитячий гурт, клуби, спортивні товариства, та ін. Допомога. В ідеальному варіанті підлеглі повинні мати можливість без зайвих сумнівів звертатися до свого безпосереднього керівника за порадою з метою обговорення власних проблем. Спілкування. Потреба у спілкуванні потребує постійного задоволення і це необхідно враховувати при організації виробничого та
Управлінського процесів. Симпатії та антипатії. Люди часто приєднуються до неформальних груп для того щоб бути ближче до тих кому вони симпатизують.
Неформальні групи, які є структурною одиницею формальної організації, за спрямованістю умовно поділяють на три види: позитивно спрямованні, нейтральні (невизначеного спрямування) і негативно спрямованні. Позитивно спрямованні (відкриті) – неформальні групи. Цілі прагнення, думки їх членів збігаються із загально колективними.
