- •1. Предмет і завдання психології педагогічного менеджменту
- •2. Психологія педагогічного менеджменту як галузь психологічної науки
- •3. Структура, функції та основні категорії психології педагогічного менеджменту
- •4. Методологія та методи психології педагогічного менеджменту
- •Методи вивчення особистості в системі управління.
- •1.1.Метод самоспостереження;
- •5. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: стародавній світ, античність.
- •7. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: російська та українська філософська думка.
- •8. Розвиток ідей психології управління в надрах соціології
- •9. Розв'язання проблем психології педагогічного менеджменту в теорії управління та соціальній психології
- •10. Оформлення і розвиток психології педагогічного менеджменту як самостійної науки
- •11. Перспективи розвитку психології педагогічного менеджменту
- •16. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні
- •17. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
- •18. Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління
- •19. Особливості поведінки особистості у групі
- •20. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
- •21. Постать керівника в історії розвитку суспільства
- •22. Керівник як об'єкт психологічного дослідження
- •23. Управлінські ролі керівника
- •24. Мотиваційна сфера особистості керівника
- •25. Соціально- психологічна суть поняття стилів керівництва
- •26. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті
- •27. Соціально-психологічні ознаки та класифікація стилів керівництва менеджменту в освіті
- •28. Психологічні типи керівників
- •29. Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
- •30. Психологічні якості особистості керівника
- •5. Стійкість до стресу.
- •31. Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •32. Проблема статі в управлінні
- •33. Ортобіоз особистості керівника
- •34. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •35.Співвідношення "індивідуального" і "групового" в управлінні
- •36. Психологічна характеристика організації та соціальної групи як структурних елементів управління
- •37. Психологічні особливості спільної управлінської діяльності
- •38. Психологія відповідальності в організації
- •39. Авторитет і влада керівника. Психологія впливу керівника на підлеглих як прояв його влади і авторитету в управлінні
- •40. Психологія управління нововведеннями в організації
- •7. Стихійні лиха або техногенні катастрофи.
- •41. Психологічна структура управлінської діяльності.
- •42. Морально-психологічні засади управління
- •43. Психологія професіоналізму управління
- •44. Соціокультурний та етнопсихологічний контекст управлінської діяльності
- •45. Підходи до класифікації функцій управління
- •46. Психологічні особливості планування та прийняття управлінських рішень.
- •47. Організація управлінської діяльності
- •48. Мотивація як провідна функція управління
- •49. Соціально-психологічна функція управління
- •50. Функція контролю в процесі управління
- •51. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія
- •52. Комунікативний потенціал особистості керівника
- •54. Загальна характеристика ділового (управлінського) спілкування
- •55.Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
- •56.Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
- •57. Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування
- •58.Призначення, функції та види переговорів
- •59.Стадії ведення переговорів
- •60.Тактичні прийоми та методи підготовки й ведення переговорів
- •61. Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу
- •62. Сутність і види конфліктів в організації
- •63. Основні джерела та причини виникнення конфліктів в управлінні
- •64. Форми й типи поведінки людини в ситуації конфлікту
- •65. Принципи та методи подолання конфліктів в управлінні
- •66. Соціально – психологічне поняття спільності й групи. Види та класифікація груп.
- •67. Групова диференціація. Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності.
- •68. Лідерство у групах і колективах. Типологія лідерства
- •69. Проблема розвитку і динаміка групи. Критерій стабільності трудового колективу.
- •70. Методи вивчення груп і колективів.
62. Сутність і види конфліктів в організації
Під конфліктом прийнято розуміти зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій окремих людей та їх груп. У конфлікт переростає не будь-яка суперечність, а, як правило, така. в якій представлені найбільш суттєві потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус особистості, її престиж. Небезпека конфліктів полягає в тому, що вони супроводжуються різкими негативними емоціями. Якщо конфлікт не вирішується своєчасно, це може призвести до неврозів, хворобливих станів, стійкого розладу стосунків між людьми.
Будь-який конфлікт починається з конфліктної ситуації, яка складається з учасників конфлікту (опонентів) і об'єкта конфлікту, тобто тої реально існуючої об'єктивної причини, з-за якої опоненти вступають в «боротьбу» Початком конфлікту є інцидент, тобто дія, що спрямована на створення конфлікту. В. Зазикін та А. Чернишев відзначають, що між об'єктом конфлікту та інцидентом існує такий зв'язок, як між причиною і приводом. Для прикладу, причиною конфлікту може бути неправильний стиль керівництва колективом, а приводом для розгортання конфлікту може слугувати інцидент, що виявився у прояві нетактовності, грубості по відношенню до працівника (працівників), або різка емоційна реакція на критику. З наведеного прикладу видно, що конфліктна ситуація та інцидент в певному розумінні незалежні: конфліктна ситуація може визначатись об'єктивними обставинами, а інцидент - виникати випадково; конфліктна ситуація може також створюватись спеціально, заради досягнення певних цілей, а інцидент може виникнути і без спеціальної цілеспрямованої роботи, в силу психологічної несумісності. Отже, конфліктна ситуація будь-якого типу може поєднуватися і співпадати з будь-яким видом інциденту. Під час інциденту одна із сторін починає діяти всупереч інтересам іншої сторони. Якщо протилежна сторона відповідає тим самим, то конфлікт із потенційного переходить в актуальний. Дослідники виокремлюють також предмет конфлікту, тобто ту внутрішню причину (наприклад, особиста неприязнь працівника до керівника, чи навпаки), яка є у кожного опонента, що вступає в конфлікт.
Поширеною є класифікація конфліктів в організації за безпосередніми причинами. За названою ознакою виокремлюють наступні види конфліктів:
1. Конфлікти, викликані інформаційними причинами (відсутність або брак інформації; хибна інформація; відмінності у розумінні важливості інформації; відмінності в інтерпретації інформації; відмінності в порядку та способах оцінки інформації).
2. Конфлікти інтересів (відсутність збігу виробничих інтересів; відсутність збігу особистісних інтересів);
3. Конфлікти, викликані особливостями спілкування (виразні емоції; хибне тлумачення та стереотипність мислення; відсутність зворотного зв'язку; часто повторювана негативна поведінка тощо);
4. Організаційно-структурні конфлікти (нерівність у питаннях влади та авторитету, відсутність необхідного часу, наявність фізичних, географічних та інших чинників, що гальмують співробітництво, тощо);
5. Конфлікти систем цінностей (відмінності в критеріях оцінки ідей та поведінки; розбіжності в цілях та ідеалах тощо).
За ознакою "об'єктивність - суб'єктивність причини" конфлікти поділяють на 1) ділові та 2) емоційні. В основі ділового конфлікту лежить цілком конкретна об'єктивна причина, пов'язана з трудовою діяльністю в організації. До таких конфліктів можна віднести конфлікти, що викликані суперечностями в організації праці, стилі керівництва тощо. Емоційний конфлікт протікає в формі перманентне ворожих стосунків між його учасниками, для яких причина знайдеться завжди. Джерела емоційних конфліктів криються, в основному, в особистих якостях опонентів, їх психологічній несумісності. Тут потрібно відмітити, що будь-який діловий конфлікт може перетворитись в емоційний, тобто об'єкт конфлікту сам по собі втрачає свою значущість для опонента. В цьому криється найбільша небезпека, закладена в ділових конфліктах - можливості їх перетворення в емоційні.
Часто конфлікти класифікують за формою їх вияву ( в іншій інтерпретації - за об'ємом, обсягом). В цьому випадку розрізняють внутрішньо-особистісний, міжособистісний, конфлікт між особистістю й групою, міжгруповий, внутрішньо-груповий та міжорганізаційний конфлікт.
1). Внутрішньо-особистісні конфлікти - це конфлікти усередині людини, які виникають у результаті того, що вимоги організації не узгоджуються з особистісними потребами чи цінностями співробітника, а також у відповідь на перевантаження, суперечливі вимоги тощо.
Цікавою є класифікація внутрішньо-особистісних конфліктів відомого американського психолога К, Левіна. Ним виокремлюється три види внутрішньо-особистісних конфліктів.
"Наближення - наближення" - це ситуація, коли індивіду доводиться вибирати між двома в однаковій мірі привабливими альтернативами, що вимагають протилежних дій.
"Наближення - віддалення ". В цьому випадку одна й та ж ціль є для індивіда в однаковій мірі привабливою й непривабливою.
"Віддалення - віддалення ". За таких обставин людина вимушена вибирати між двома в однаковій мірі не привабливими альтернативами. Інших варіантів немає.
2). Міжособистісні конфлікти у сфері управління та виробництва можуть виникати через домагання на обмежені ресурси, капітал, робочу силу, використання устаткування, вакантну посаду, через відмінність характерів.
3). Конфлікти між особистістю й групою виявляються як протиріччя між очікуваннями або вимогами окремої особистості й сформованими в групі нормами поведінки й праці. Вони виникають через неадекватність стилю керівництва рівню зрілості колективу, через невідповідність компетентності керівника і компетентності фахівців колективу, неприйняття групою морального складу і характеру керівника.
4). Внутрішньо-групові конфлікти. За такої ситуації всі члени групи постають в якості учасників конфлікту. Приєднуючись до тієї чи тієї сторони, люди утворюють мікрогрупи, які у процесі самого конфлікту діють як єдиний суб'єкт.
5). Міжгрупові конфлікти — це конфлікти усередині формальних груп колективу (наприклад, адміністрація і профспілки), усередині неформальних груп, а також між формальними і неформальними групами.
6). Міжорганізаційні конфлікти розгортаються як конкуренція між організаціями. Як правило, носіями та виразниками таких конфліктів є власники та керівники вищої ланки, рядові співробітники дуже рідко втягуються в такі конфлікти.
