- •1. Предмет і завдання психології педагогічного менеджменту
- •2. Психологія педагогічного менеджменту як галузь психологічної науки
- •3. Структура, функції та основні категорії психології педагогічного менеджменту
- •4. Методологія та методи психології педагогічного менеджменту
- •Методи вивчення особистості в системі управління.
- •1.1.Метод самоспостереження;
- •5. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: стародавній світ, античність.
- •7. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: російська та українська філософська думка.
- •8. Розвиток ідей психології управління в надрах соціології
- •9. Розв'язання проблем психології педагогічного менеджменту в теорії управління та соціальній психології
- •10. Оформлення і розвиток психології педагогічного менеджменту як самостійної науки
- •11. Перспективи розвитку психології педагогічного менеджменту
- •16. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні
- •17. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
- •18. Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління
- •19. Особливості поведінки особистості у групі
- •20. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
- •21. Постать керівника в історії розвитку суспільства
- •22. Керівник як об'єкт психологічного дослідження
- •23. Управлінські ролі керівника
- •24. Мотиваційна сфера особистості керівника
- •25. Соціально- психологічна суть поняття стилів керівництва
- •26. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті
- •27. Соціально-психологічні ознаки та класифікація стилів керівництва менеджменту в освіті
- •28. Психологічні типи керівників
- •29. Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
- •30. Психологічні якості особистості керівника
- •5. Стійкість до стресу.
- •31. Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •32. Проблема статі в управлінні
- •33. Ортобіоз особистості керівника
- •34. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •35.Співвідношення "індивідуального" і "групового" в управлінні
- •36. Психологічна характеристика організації та соціальної групи як структурних елементів управління
- •37. Психологічні особливості спільної управлінської діяльності
- •38. Психологія відповідальності в організації
- •39. Авторитет і влада керівника. Психологія впливу керівника на підлеглих як прояв його влади і авторитету в управлінні
- •40. Психологія управління нововведеннями в організації
- •7. Стихійні лиха або техногенні катастрофи.
- •41. Психологічна структура управлінської діяльності.
- •42. Морально-психологічні засади управління
- •43. Психологія професіоналізму управління
- •44. Соціокультурний та етнопсихологічний контекст управлінської діяльності
- •45. Підходи до класифікації функцій управління
- •46. Психологічні особливості планування та прийняття управлінських рішень.
- •47. Організація управлінської діяльності
- •48. Мотивація як провідна функція управління
- •49. Соціально-психологічна функція управління
- •50. Функція контролю в процесі управління
- •51. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія
- •52. Комунікативний потенціал особистості керівника
- •54. Загальна характеристика ділового (управлінського) спілкування
- •55.Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
- •56.Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
- •57. Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування
- •58.Призначення, функції та види переговорів
- •59.Стадії ведення переговорів
- •60.Тактичні прийоми та методи підготовки й ведення переговорів
- •61. Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу
- •62. Сутність і види конфліктів в організації
- •63. Основні джерела та причини виникнення конфліктів в управлінні
- •64. Форми й типи поведінки людини в ситуації конфлікту
- •65. Принципи та методи подолання конфліктів в управлінні
- •66. Соціально – психологічне поняття спільності й групи. Види та класифікація груп.
- •67. Групова диференціація. Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності.
- •68. Лідерство у групах і колективах. Типологія лідерства
- •69. Проблема розвитку і динаміка групи. Критерій стабільності трудового колективу.
- •70. Методи вивчення груп і колективів.
58.Призначення, функції та види переговорів
Переговори як образ мислення та організація життєдіяльності притаманні не для всіх соціально-економічних, політичних та управлінських моделей суспільства. Для прикладу, адміністративно-командні системи використовують переговори лише як виключну форму взаємодії.Погодження інтересів можна і потрібно вирішувати засобами переговорів, призначення яких, по-перше, розв'язувати спірні питання, а по-друге, співпрацювати. І те й інше призначення спрямоване на те, аби домовитись, обговорити проблему, яка становить спільний інтерес, прийняти спільне рішення. Однак є випадки, коли сторони не готові до прийняття рішення. Такі переговори розглядаються як попередні, на яких йде лише обмін поглядами, точками зору, інформацією.Перед тим, як сідати за стіл переговорів, необхідно також знати, що переговорна діяльність передбачає стосунки в системі суб'єкт-суб'єкт, а не суб'єкт-об'єктні відношення. Переговорний процес - це діяльність двох суб'єктів взаємодії, кожен з яких керується своїми цілями, інтересами, завданнями, намірами. У процесі суб'єкт-суб'єктних стосунків відбувається співучасть, співпереживання, співробітництво.Переговори являють собою спільну діяльність одного суб'єкта з іншим, що веде до ефективного вирішення спірних питань і суперечностей з оптимальним урахуванням потреб кожної із сторін. При цьому ця діяльність характеризується тим, що кожен із учасників переговорного процесу має свої цілі, інтереси, наміри, які частково співпадають, а частково різняться. Саме збіг інтересів робить переговори можливими, а розбіжність потреб спонукує сторони до їх проведення.Переговори потрібні для прийняття спільного рішення, тобто такого, яке б задовольняло всіх учасників переговорного процесу і розглядалося ними як найкраще в даній ситуації.Аналіз практики ведення ділових переговорів дозволяє виокремити наступні їх функції:1. Інформаційно-комунікативна. Сприяє обміну інформацією, поглядами, точками зору, налагодженню нових зв'язків. Названа функція обов'язково присутня на будь-яких переговорах, однак якщо вони обмежуються лише цією функцією, то такі переговори скоріше можна назвати консультаціями.2.Регулятивна. Передбачає встановлення певної взаємодії на переговорах, упорядкування спільної діяльності.3. Координаційна. Спрямована на узгодження дій між учасниками переговорів, на приведення у відповідність, встановлення взаємозв'язку між суб'єктами переговорного процесу.4. Контролююча. Передбачає перевірку виконання досягнутих раніше угод.Ідучи на переговори, їх учасники можуть дотримуватися різних позицій і виходити з різних принципів. 1) розглядати переговори як засіб здобути перемогу; 2) ставитися до переговорів, як до засобу спільного з партнером аналізу проблеми і пошуку шляхів її розв'язання. Названі позиції передбачають два підходи до переговорів: 1) конфронтаційний, в основі якого лежить упевненість, що основною метою переговорів є перемога як найбільш повне досягнення власної цілі; 2) партнерський, котрий переслідує мету зрозуміти, що стоїть за позицією партнера, спільно з ним проаналізувати проблему і знайти оптимальні варіанти вирішення суперечності.Щодо видів переговорів, то в наукові літературі представлено декілька типологій переговорного процесу. В основі першої класифікації лежить кількісний аспект переговорів. За цією ознакою розрізняють двосторонні та багатосторонні переговори. Інша класифікація враховує відносини, в межах яких ведуться переговори: конфлікту чи співробітництва. В залежності від цього виокремлюють:• переговори, спрямовані на урегулювання конфліктних і спірних ситуацій;
• переговори для спільної діяльності.
