- •1. Предмет і завдання психології педагогічного менеджменту
- •2. Психологія педагогічного менеджменту як галузь психологічної науки
- •3. Структура, функції та основні категорії психології педагогічного менеджменту
- •4. Методологія та методи психології педагогічного менеджменту
- •Методи вивчення особистості в системі управління.
- •1.1.Метод самоспостереження;
- •5. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: стародавній світ, античність.
- •7. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: російська та українська філософська думка.
- •8. Розвиток ідей психології управління в надрах соціології
- •9. Розв'язання проблем психології педагогічного менеджменту в теорії управління та соціальній психології
- •10. Оформлення і розвиток психології педагогічного менеджменту як самостійної науки
- •11. Перспективи розвитку психології педагогічного менеджменту
- •16. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні
- •17. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
- •18. Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління
- •19. Особливості поведінки особистості у групі
- •20. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
- •21. Постать керівника в історії розвитку суспільства
- •22. Керівник як об'єкт психологічного дослідження
- •23. Управлінські ролі керівника
- •24. Мотиваційна сфера особистості керівника
- •25. Соціально- психологічна суть поняття стилів керівництва
- •26. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті
- •27. Соціально-психологічні ознаки та класифікація стилів керівництва менеджменту в освіті
- •28. Психологічні типи керівників
- •29. Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
- •30. Психологічні якості особистості керівника
- •5. Стійкість до стресу.
- •31. Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •32. Проблема статі в управлінні
- •33. Ортобіоз особистості керівника
- •34. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •35.Співвідношення "індивідуального" і "групового" в управлінні
- •36. Психологічна характеристика організації та соціальної групи як структурних елементів управління
- •37. Психологічні особливості спільної управлінської діяльності
- •38. Психологія відповідальності в організації
- •39. Авторитет і влада керівника. Психологія впливу керівника на підлеглих як прояв його влади і авторитету в управлінні
- •40. Психологія управління нововведеннями в організації
- •7. Стихійні лиха або техногенні катастрофи.
- •41. Психологічна структура управлінської діяльності.
- •42. Морально-психологічні засади управління
- •43. Психологія професіоналізму управління
- •44. Соціокультурний та етнопсихологічний контекст управлінської діяльності
- •45. Підходи до класифікації функцій управління
- •46. Психологічні особливості планування та прийняття управлінських рішень.
- •47. Організація управлінської діяльності
- •48. Мотивація як провідна функція управління
- •49. Соціально-психологічна функція управління
- •50. Функція контролю в процесі управління
- •51. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія
- •52. Комунікативний потенціал особистості керівника
- •54. Загальна характеристика ділового (управлінського) спілкування
- •55.Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
- •56.Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
- •57. Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування
- •58.Призначення, функції та види переговорів
- •59.Стадії ведення переговорів
- •60.Тактичні прийоми та методи підготовки й ведення переговорів
- •61. Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу
- •62. Сутність і види конфліктів в організації
- •63. Основні джерела та причини виникнення конфліктів в управлінні
- •64. Форми й типи поведінки людини в ситуації конфлікту
- •65. Принципи та методи подолання конфліктів в управлінні
- •66. Соціально – психологічне поняття спільності й групи. Види та класифікація груп.
- •67. Групова диференціація. Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності.
- •68. Лідерство у групах і колективах. Типологія лідерства
- •69. Проблема розвитку і динаміка групи. Критерій стабільності трудового колективу.
- •70. Методи вивчення груп і колективів.
51. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія
Оскільки соціальне управління, окрім управління інформацією-передбачає безпосереднє керівництво людьми, то процес спілкування в ньому є його неодмінною складовою. Отже, управлінська діяльність керівника поза комунікацією, без співпраці й діалогу, без взаємодії та сприйняття людьми один одного не може існувати. Таким чином актуалізується соціально-психологічний аспект управління. Керівник здійснює комунікацію і коли говорить по телефону, і коли проводить оперативну нараду чи приймає участь у ділових переговорах, і коли розв'язує конфліктну проблему або проводить співбесіду тощо. В будь-якій із названих ситуацій успіх її визначається якістю процесу спілкування, умінням керівника слухати й передавати інформацію, його здатністю зрозуміти співрозмовника. Йдеться, загалом, про широкий діапазон комунікативних знань, вмінь і навичок, якими повинен бути наділений керівник і які є необхідною складовою частиною його управлінської діяльності.
Змістом управлінського спілкування виступають обмін інформацією, організація керівником взаємодії та взаєморозуміння, які неможливі без сприйняття людьми один одного і без міжособистісних взаємовпливів. Спілкування в управлінні слугує в якості дуже важливого інструменту розв'язання основних управлінських функцій: організація, мотивація, планування та контроль. Комунікація, будучи також функцією управління, у свою чергу виступає в якості інтегруючої складової, котра об'єднує ролі управління й ролі спілкування. Все сказане дозволяє зробити висновок про розуміння управлінської діяльності керівника як соціально-психологічної (мовиться, в першу чергу, про ту її частину, де вона виходить на проблеми керівництва людьми), як такої, де спілкування відіграє важливу роль, що значною мірою зумовлене особливою значущістю соціальних функцій управління й психологічними особливостями учасників управлінського процесу.
Соціально-психологічна особливість управління полягає в тому, що поза спілкуванням з учасниками взаємодії, без співпраці та діалогу керівника з іншими членами організації не може бути справжнього вирішення управлінських завдань, прийняття управлінських рішень, професійного зростання керівника та його співробітників. Діалогічний тип відносин у цьому процесі можна вважати універсальною, необхідною умовою ефективності управлінської діяльності керівника, формою розкриття потенційних можливостей учасників управлінської взаємодії. В науковій літературі виокремлюють й інші психологічні критерії ефективності: задоволеність від приналежності до групи та від самого процесу роботи, авторитет керівника, самооцінка керівництва тощо, які визначають рівень сформованості соціально-психологічного клімату в установі чи фірмі.
Спілкування в управлінській діяльності керівника - це атрибутивна властивість управління. Воно породжене необхідністю здійснення цього процесу і має на меті діалектичну взаємодію між суб'єктами управління, між суб'єктом і об'єктом управління для досягнення поставлених цілей. Таким чином, управлінська діяльність - це діяльність людей, між якими складаються, окрім організаційно-технічних, соціально-економічних і певні соціально-психологічні відносини. Соціально-психологічний аспект управління передбачає урахування таких закономірностей, які походять як із суспільної, так і з біологічної зумовленості людської поведінки та людських відносин - міжособистісних, міжгрупових, внутрішньо особистісних, що характеризують у сукупності ставлення людей до роботи, до нагромадження і використання ними свого інтелектуального, морального, професійного та іншого потенціалу.
Розкриваючи комунікативну природу соціального управління, слід враховувати загальнонаукові константи щодо проблеми спілкування в управлінні. Аналіз соціально-психологічної літератури дає можливість виокремити наступні характеристики комунікативної природи управління:
• комунікація, як функція управління є у той же час інтегруючою складовою, що забезпечує в тій чи іншій мірі виконання інших функцій, таких, як організація, мотивація, планування і контроль;
• спілкування розглядається з позицій діяльності принципово соціальної і діалогічної, тобто такої, що здійснюється не окремим керівником або групою суб'єктів управління у вигляді особливого роду професійних дій стосовно підлеглих, а саме всіма учасниками управлінського процесу по відношенню до діяльності, яка їх об'єднує;
• керівник і підлеглий в процесі обміном інформацією, взаємодії та сприйняття один одного розуміються як учасники спільної управлінської діяльності.
Даний підхід базується на необхідності забезпечити керівника як на етапі його підготовки до професійної діяльності, так і в повсякденній роботі в організації переконанням того, що без спілкування із співробітниками, без обміну ідеями, думками та інформацією з ними не може бути справжньої взаємодії та управління.
Щодо діалогічної стратегії в управлінні, то вона виходить з визнання повноцінності та принципової рівноправності учасників взаємодії, незалежно від того, яка різниця у них за соціальним статусом, рівнем знань і досвіду.
З позицій комунікативного підходу управлінська діяльність керівника як соціальний різновид управління, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях учасників управлінського процесу, оптимізації всіх форм їхнього спілкування з метою розв'язання суспільне значущих завдань. Вона також покликана гарантувати їм повагу і саморозкриття своїх особистісних здібностей у ході комунікації. Отже, управлінська діяльність керівника з позицій соціальної психології постає як умова доцільної взаємодії людини із соціальним оточенням, а спілкування в ній одночасно виступає в якості як зовнішньої умови, засобу ефективної дії, так і внутрішньої характеристики психічної активності особистості.
