- •1. Предмет і завдання психології педагогічного менеджменту
- •2. Психологія педагогічного менеджменту як галузь психологічної науки
- •3. Структура, функції та основні категорії психології педагогічного менеджменту
- •4. Методологія та методи психології педагогічного менеджменту
- •Методи вивчення особистості в системі управління.
- •1.1.Метод самоспостереження;
- •5. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: стародавній світ, античність.
- •7. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: російська та українська філософська думка.
- •8. Розвиток ідей психології управління в надрах соціології
- •9. Розв'язання проблем психології педагогічного менеджменту в теорії управління та соціальній психології
- •10. Оформлення і розвиток психології педагогічного менеджменту як самостійної науки
- •11. Перспективи розвитку психології педагогічного менеджменту
- •16. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні
- •17. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
- •18. Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління
- •19. Особливості поведінки особистості у групі
- •20. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
- •21. Постать керівника в історії розвитку суспільства
- •22. Керівник як об'єкт психологічного дослідження
- •23. Управлінські ролі керівника
- •24. Мотиваційна сфера особистості керівника
- •25. Соціально- психологічна суть поняття стилів керівництва
- •26. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті
- •27. Соціально-психологічні ознаки та класифікація стилів керівництва менеджменту в освіті
- •28. Психологічні типи керівників
- •29. Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
- •30. Психологічні якості особистості керівника
- •5. Стійкість до стресу.
- •31. Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •32. Проблема статі в управлінні
- •33. Ортобіоз особистості керівника
- •34. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •35.Співвідношення "індивідуального" і "групового" в управлінні
- •36. Психологічна характеристика організації та соціальної групи як структурних елементів управління
- •37. Психологічні особливості спільної управлінської діяльності
- •38. Психологія відповідальності в організації
- •39. Авторитет і влада керівника. Психологія впливу керівника на підлеглих як прояв його влади і авторитету в управлінні
- •40. Психологія управління нововведеннями в організації
- •7. Стихійні лиха або техногенні катастрофи.
- •41. Психологічна структура управлінської діяльності.
- •42. Морально-психологічні засади управління
- •43. Психологія професіоналізму управління
- •44. Соціокультурний та етнопсихологічний контекст управлінської діяльності
- •45. Підходи до класифікації функцій управління
- •46. Психологічні особливості планування та прийняття управлінських рішень.
- •47. Організація управлінської діяльності
- •48. Мотивація як провідна функція управління
- •49. Соціально-психологічна функція управління
- •50. Функція контролю в процесі управління
- •51. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія
- •52. Комунікативний потенціал особистості керівника
- •54. Загальна характеристика ділового (управлінського) спілкування
- •55.Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
- •56.Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
- •57. Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування
- •58.Призначення, функції та види переговорів
- •59.Стадії ведення переговорів
- •60.Тактичні прийоми та методи підготовки й ведення переговорів
- •61. Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу
- •62. Сутність і види конфліктів в організації
- •63. Основні джерела та причини виникнення конфліктів в управлінні
- •64. Форми й типи поведінки людини в ситуації конфлікту
- •65. Принципи та методи подолання конфліктів в управлінні
- •66. Соціально – психологічне поняття спільності й групи. Види та класифікація груп.
- •67. Групова диференціація. Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності.
- •68. Лідерство у групах і колективах. Типологія лідерства
- •69. Проблема розвитку і динаміка групи. Критерій стабільності трудового колективу.
- •70. Методи вивчення груп і колективів.
50. Функція контролю в процесі управління
Процес контролю. Процес контролю складається із запровадження стандартів, виміру фактично досягнутих результатів значно відрізняються від запроваджених стандартів. Контроль — це процес забезпечення досягнення підприємницькою організацією своїх цілей.
Керівники починають впроваджувати функцію контролю з того моменту, коли вони сформулювали цілі і завдання та створили підприємницьку організацію. Без контролю утворюється хаос і об'єднати діяльність будь-яких груп стає неможливим.
Контроль є невід'ємним елементом самої суті всякої організації. Одна із найважливіших особливостей контролю, яку слід враховувати керівникам в першу чергу, полягає в тому, що контроль повинен бути всеохоплюючим. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків.
Перший етап процесу контролю - це установка стандартів, тобто конкретних цілей, що мають часові межі. Для керування необхідні стандарти у формі показників результативності об'єкта управління для всіх його ключових областей, що визначаються при плануванні.
На другому етапі порівняння показників функціонування з заданими стандартами визначається масштаб припустимих відхилень. Відповідно до принципом винятку, тільки істотні відхилення від заданих стандартів повинні викликати спрацьовування системи контролю, інакше вона стане неекономічною і хитливою.
Наступний етап - вимір результатів - є звичайно самим заморочливим і дорогим. Порівнюючи обмірювані результати з заданими стандартами, менеджер одержує можливість визначити, які дії необхідно вживати.
Такими діями можуть бути зміни деякий внутрішніх перемінних системи, зміна стандартів або невтручання в роботу системи.
Поведінкові аспекти контролю. Люди є невід'ємним елементом контролю, як, утім, і всіх інших стадій керування. Тому при розробці процедури контролю менеджер повинний брати до уваги поведінку людей.
Звичайно, та обставина, що контроль чинить сильний і безпосередній вплив на поведінку, не повинно викликати ніякого подиву. Менеджери часто намірено роблять процес контролю навмисно видимим, щоб уплинути на поведінку співробітників і змусити їх направити свої зусилля на досягнення цілей організації.
На жаль, хоча більшість менеджерів добре знають про те, що процес контролю може бути використаний для надання позитивного впливу на поводження співробітників, деякі забувають про можливості контролю викликати ненавмисні зриви в поведінці людей. Ці негативні явища часто є побічними результатами наочності дії системи контролю.
Контроль часто сильно впливає на поведінку системи. Невдало спроектовані системи контролю можуть зробити поведінку робітників орієнтованою на них, тобто люди будуть прагнути задоволення вимог контролю, а не до досягнення поставлених цілей. Такі впливи можуть також призвести до видачі зрадливої інформації.
Проблем, що виникають унаслідок впливу системи контролю, можна уникнути, задаючи осмислені прийнятні стандарти контролю, установлюючи двосторонній зв'язок, задаючи напружені, але досяжні стандарти контролю, уникаючи зайвого контролю, а також винагороджуючи за досягнення заданих стандартів контролю.
Характеристики ефективного контролю. Поведінка людей, природно, не єдиний чинник, що визначає ефективність контролю. Для того щоб контроль міг виконати свій прямий обов‘язок, тобто забезпечити досягнення цілей організації, він повинний володіти декількома важливими властивостями.
Контроль є ефективним, якщо він має стратегічний характер, націлений на досягнення конкретних результатів, є вчасним, простий і економічним.
Коли організації здійснюють свій бізнес на закордонних ринках, функція контролю набуває додаткового ступеня складності.
Контроль на міжнародному масштабі є особливо важкою справою через велике число різноманітних областей діяльності і комунікаційних бар'єрів. Результативність контролю можна поліпшити, якщо час від часу проводити зустрічі відповідальних керівників у штаб-квартирі організації і за кордоном. Особливо важливо не покладати на іноземних керівників відповідальність за рішення тих проблем, що від них не залежать.
