43. Психологія професіоналізму управління

Отже, коли ми говоримо про управлінську діяльність як про професійну, то передбачаємо, що її функції виконуються спеціально підготовленими спеціалістами з управління, які можуть і вміють використовувати надбання науково-технічного прогресу, наукові розробки суміжних з управлінням наук, в тому числі психології управління. Йдеться про урахування керівниками не лише тенденцій та закономірностей розвитку ринкової системи, але й особливостей розвитку людини, її індивідуальних, психофізіологічних можливостей в професіоналізації управління.

Професіоналізм управлінської діяльності складається із сукупності соціокультурних, загальнотеоретичних, спеціальних управлінських і психологічних знань, вмінь та навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного здійснення управлінської діяльності й корекції цієї діяльності. Можна виокремити такі компоненти професіоналізму управлінської діяльності керівника: професіоналізм діяльності керівника (готовність здійснювати управлінську діяльність, технології стимулювання до досягнення вершин професійної управлінської діяльності, чинники зовнішнього середовища); професіоналізм спілкування та своєрідність стосунків, що складаються між керівниками й співробітниками; професіоналізм особистості керівника (характеристика знань, вмінь і навичок, спеціальних здібностей, що підвищують ступінь готовності здійснювати управлінську діяльність, самовиховання, самоосвіта й освіта як умови досягнення вершин професіоналізму); сукупні показники активної діяльності співробітників, що характеризують їх психологічну й професійну зрілість (ступінь сформованості професійних знань, вмінь та навичок, ціннісне ставлення до виконання завдань, спрямованих на досягнення загальної цілі організації, наявність спеціальних здібностей тощо).

Професіоналізм управління -це ціннісне відношення індивіда до управлінської діяльності, мотиваційна готовність здійснювати даний вид діяльності в умовах соціуму.

Професійний шлях керівника в системі управління в значній мірі визначається його вмінням бачити свою життєву перспективу, яка є інтегральною, багатомірною категорією. В даному випадку вона ототожнюється з уявою керівника про управлінську кар'єру й виконує функцію подальшого вдосконалення його реальної практичної діяльності .

Отже, готовність особистості керівника - це соціальна детер­мінований і психічно зумовлений потребами людини мотивований процес, який знаходить своє виявлення в позитивному емоційно-вольовому відношенні до управлінської діяльності, це сконцентрований показник професіоналізму, це можливості людини, які характеризують здатність людини досягти вершин (акме) майстерності, це, нарешті, реальні вчинки особистості, що сприяють оптимальному й успішному функціюванню та розвитку організації.

Що стосується ціннісного відношення до професіоналізму, то не всі зовнішні цінності приймаються особистістю, і отже, не завжди вони стають регуляторами індивідуальної поведінки, а лише тоді, коли вони не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям, коли нова перспектива, що виникла в результаті прийняття цінностей, дозволяє особистості задовольнити свої потреби, а зовнішні впливи не викликають внутрішнього дискомфорту. Таким чином, сутність ціннісного відношення керівника до професіоналізму характеризується переходом, трансформацією структурних складових професіоналізму як соціальна значущих управлінських цінностей в особистісні та реалізацією їх в управлінській діяльності. Під цінностями в даному контексті розуміються ідеї, наукові управлінські концепції, успішна управлінська практика та передовий досвід, що сприяють підвищенню професіоналізму й ефективності управлінської діяльності.

Безперечним є той факт, що для суспільства та для самої особистості керівника надзвичайно важливо продовжити акме -найбільш активний творчий період життя людини. Це нагальна потреба й актуальна проблема сучасних теоретико-прикладних досліджень