37. Психологічні особливості спільної управлінської діяльності

В наш час практично будь-яка трудова діяльність за змістом та за формою організації об'єктивно стій спільною, тобто такою, яка здійснюється разом з ким-небудь. Спільність, в даному контексті, передбачає взаємозв'язок з іншими людьми.

Дослідниками /Л. Уманський та інші/ виокремлюється три моделі спільної діяльності: І) спільно-індивідуальна, 2) спільно-послідовна, 3) спільно - взаємопов'язана. Теоретичний аналіз досліджень з даної проблематики дозволяє виокремити наступні характеристики спільної діяльності:

1. Просторова та часова присутність учасників взаємодії, яка створює можливість особистого контакту (обмін діями, інформацією та спостереженнями).

2. Наявність спільної мети.

3. Наявність органів управління та організації праці.

4. Розподіл єдиного процесу спільної діяльності між учасниками.

Проблема спільної діяльності в управлінні поширюється як на специфіку функціювання груп керівників, так і на особливості використання потенціалу підлеглих у розв'язанні завдань та прийнятті рішень (йдеться про спільне з рядовими співробітниками управління).

Що стосується спільної діяльності у групі, в якій одночасно взаємодіють керівники (може бути і один керівник) і підлеглі, то вона (ця діяльність) з погляду управління розглядається як колективне (спільне) управління, в якому спостерігається активність як керівника, так і підлеглих у розв'язанні проблем організації. Доведено, що спільна участь будується на наданні співробітникам можливості прийняття рішень та усування проблем, що передбачає передачу дедалі ширшого кола повноважень та обов'язків рядовим працівникам і керівникам нижчої ланки. Цей процес має супроводжуватися усвідомленням їхньої відповідальності перед організацією за підвищення якості, ефективності та рентабельності. Натомість, колективне управління зовсім не означає, що керівники стають взагалі непотрібними. Воно тільки передбачає зміну деяких функцій. Щоб спільна діяльність керівництва та рядових працівників була ефективною, керівники мають бути готові поділитися частиною своїх повноважень із співробітниками. Вони також мають довіряти своїм підлеглим, дбати про навчання методам розв'язання проблем та їх запобігання. В той же час робітники повинні визнавати рішення, прийняті більшістю голосів, а керівництво повинне мати мужність відкидати запропоновані рішення, невигідні для організації. За умов колективного управління керівництво має виходити з того, що кожний може мати корисні ідеї і що комбінування різних ідей допоможе знайти оптимальне рішення.

Дослідники відзначають, що практично всім групам можна допомогти та -заохотити їх до просування уверх до більш високих рівнів розвитку. Серед чинників, які сприяють ефективній роботі організації, називаються наступні: 1) ефективний добір кадрів і селекція; 2) чітка організаційна структура; 3) адекватний контроль; 4) кваліфіковане навчання; 5) висока зацікавленість; 6) практична винахідливість; 7) вдала колективна робота; 8) зріла управлінська філософія; 9) великі управлінські ресурси (створення запасу потенційних управлінських кадрів); 10) зрозумілі цілі; 11) чесна винагорода; 12) позитивний індивідуальний розвиток. Аналіз цих чинників являє собою один із способів з'ясування того складного переплетіння дій окремих людей, яке надає організації та її керівникові індивідуальності.