34. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація

В довідковій літературі під регресом /від латинської regressus - зворотний рух/ розуміється перехід від вищих форм до нижчих, зміна до гіршого, занепад; процес, що діалектичне пов'язаний з прогресом. Б. Ломов відносив до деформації часові, стійкі й необернені негативні зміни. Особистісний регрес керівника, з одного боку, визначається поступовими, безперервними і незворотними змінами, що можуть бути пов'язані з його віком, особливостями психіки, а з другого, - з особливостями управлінської діяльності, системним оточенням. Саме другий бік проблеми визначає професійну управлінську деформацію, яка включає, на думку О. Молл, частково регресивну лінію розвитку керівника і негативну мінливість без якісних перетворень.

Вченими доведено, що детермінантою регресивного розвитку можуть слугувати процеси, що відбуваються у суспільстві суспільні відносини, що в значній мірі визначають спрямованість особистості, за певних умов можуть привести до звуження її інтересів. Дослідники /Е. Жариков, Г. Суходольськнй, Г Лопатін та інші/ вважають, що певні етапи суспільного розвитку мають механізм гальмування людської активності, який є найбільш значущим для управлінського персоналу. Цей механізм включає наступні спонуки: збереження і розвиток досягнутого у взаємовідносинах людей як основи посадового росту і уникнення діяльності, що вміщує елементи ризику, особливо ризику порушити неформальні відносини, стереотипізацію мислення; абсолютизація адміністративної концепції управління.

Механізмом регресивного розвитку можуть бути організаційні умови, що склалися всередині установи. В управлінській практиці частим є таке явище, як "організаційна лінь", в основі якої звички та інерція. З цим явищем пов'язане неправильне планування робочого часу, невміння встановлювати пріоритетні цілі, виокремлювати головні завдання, стратегічні дії, вчинки. В дослідженнях відзначається, що вірогідність деформації особистості зростає за умов відсутності стійких вимог до діяльності, зворотного зв'язку, об'єктивних оцінок здібностей, поведінки керівників. Отже, до деформуючого впливу соціального середовища, при наявності певних внутрішніх умов, відносяться: постійна увага оточуючих до керівника, захоплення, захвалювання, страх підлеглих, відсутність якого-небудь опору керівництву. За таких обставин формуються комплекси посадового переважання, синдром вседозволеності. Гіпертрофія певних властивостей особистості, яка є передумовою її деформації, виникає як спосіб відповіді на неприємні соціальні впливи і поступово набуває власної логіки розвитку. На думку російського психолога Л. Анциферової, у цьому випадку активність особистості проявляється у створенні нею певного середовища, що сприяє домінуванню негативних якостей в особистісній структурі.

На регресивний розвиток особистості керівника впливають захисні механізми. Керівник може виконувати не специфічну для нього роботу (деформація діяльності), уникати перевірок з боку вищого керівництва, бути дратівливим, без причини критикувати підлеглих тощо. Такі захисні механізми блокують, огороджують керівників від конфліктів, системного оточення. Регулярне повторення та активізація одних і тих самих захисних механізмів призводить, на думку О. Молл, до регресії особистості керівника.

Експериментальні дані свідчать про те, що всі елементи особистості керівника та її структура можуть піддатися регресивному розвитку. О. Молл виокремила і проаналізувала типи особистісного регресу:

1) перший тип регресії є повторенням прогресивного розвитку в оберненому порядку (він передбачає згортання у керівників інтегральних здібностей до інформаційної підготовки і реалізації управлінських рішень, зниження чіткості у визначенні пріоритетів під впливом зниження активності);

2) другий тип регресії характеризується зниженням інтегральної здібності до прийняття рішень, що пов'язане із зміною ставлення до себе і до праці (завищена самооцінка, прийняття необгрунтованих рішень);

3) третій тип регресії визначається втратою почуття перспективи у розвитку виробництва (знижується вимогливість, падає ефективність взаємодії керівника із соціальним середовищем);

4) четвертий тип регресії визначається зниженням емоційної стійкості та зміною ставлення до людей.

Дослідження О. Молл довели, що в основі регресивного особистісного розвитку лежать: порушення взаємодії із середовищем, системним оточенням, особистісні передумови. Перший і четвертий типи регресивного особистісного розвитку пов'язані із змінами у біологічно обумовленій підсистемі особистості. Другий та третій типи регресивного розвитку визначаються соціальне обумовленою підсистемою особистості.

Загалом, дослідження вчених показують, що особистість керівника може піддаватися регресивному розвитку До регресу схильні не лише його мотиваційна сфера, ставлення до себе, до праці, але й всі елементи особистості керівника, її структура. Невпевненість у собі, особливості індивідуальної управлінської концепції також можуть провокувати регресивний розвиток особистості керівника.