
- •1. Предмет і завдання психології педагогічного менеджменту
- •2. Психологія педагогічного менеджменту як галузь психологічної науки
- •3. Структура, функції та основні категорії психології педагогічного менеджменту
- •4. Методологія та методи психології педагогічного менеджменту
- •Методи вивчення особистості в системі управління.
- •1.1.Метод самоспостереження;
- •5. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: стародавній світ, античність.
- •7. Зародження та розвиток ідей психології управління в надрах ф: російська та українська філософська думка.
- •8. Розвиток ідей психології управління в надрах соціології
- •9. Розв'язання проблем психології педагогічного менеджменту в теорії управління та соціальній психології
- •10. Оформлення і розвиток психології педагогічного менеджменту як самостійної науки
- •11. Перспективи розвитку психології педагогічного менеджменту
- •16. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні
- •17. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
- •18. Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління
- •19. Особливості поведінки особистості у групі
- •20. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
- •21. Постать керівника в історії розвитку суспільства
- •22. Керівник як об'єкт психологічного дослідження
- •23. Управлінські ролі керівника
- •24. Мотиваційна сфера особистості керівника
- •25. Соціально- психологічна суть поняття стилів керівництва
- •26. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті
- •27. Соціально-психологічні ознаки та класифікація стилів керівництва менеджменту в освіті
- •28. Психологічні типи керівників
- •29. Труднощі, вимоги та обмеження у роботі керівників
- •30. Психологічні якості особистості керівника
- •5. Стійкість до стресу.
- •31. Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •32. Проблема статі в управлінні
- •33. Ортобіоз особистості керівника
- •34. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •35.Співвідношення "індивідуального" і "групового" в управлінні
- •36. Психологічна характеристика організації та соціальної групи як структурних елементів управління
- •37. Психологічні особливості спільної управлінської діяльності
- •38. Психологія відповідальності в організації
- •39. Авторитет і влада керівника. Психологія впливу керівника на підлеглих як прояв його влади і авторитету в управлінні
- •40. Психологія управління нововведеннями в організації
- •7. Стихійні лиха або техногенні катастрофи.
- •41. Психологічна структура управлінської діяльності.
- •42. Морально-психологічні засади управління
- •43. Психологія професіоналізму управління
- •44. Соціокультурний та етнопсихологічний контекст управлінської діяльності
- •45. Підходи до класифікації функцій управління
- •46. Психологічні особливості планування та прийняття управлінських рішень.
- •47. Організація управлінської діяльності
- •48. Мотивація як провідна функція управління
- •49. Соціально-психологічна функція управління
- •50. Функція контролю в процесі управління
- •51. Комунікативна природа управління освітою. Міжособистісна взаємодія
- •52. Комунікативний потенціал особистості керівника
- •54. Загальна характеристика ділового (управлінського) спілкування
- •55.Соціально-психологічна специфіка ділового спілкування в управлінській діяльності
- •56.Ділове спілкування як засіб управлінського впливу
- •57. Етнокультурні та етнопсихологічні особливості ділового спілкування
- •58.Призначення, функції та види переговорів
- •59.Стадії ведення переговорів
- •60.Тактичні прийоми та методи підготовки й ведення переговорів
- •61. Етнопсихологічні особливості учасників переговорного процесу
- •62. Сутність і види конфліктів в організації
- •63. Основні джерела та причини виникнення конфліктів в управлінні
- •64. Форми й типи поведінки людини в ситуації конфлікту
- •65. Принципи та методи подолання конфліктів в управлінні
- •66. Соціально – психологічне поняття спільності й групи. Види та класифікація груп.
- •67. Групова диференціація. Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності.
- •68. Лідерство у групах і колективах. Типологія лідерства
- •69. Проблема розвитку і динаміка групи. Критерій стабільності трудового колективу.
- •70. Методи вивчення груп і колективів.
28. Психологічні типи керівників
Поняття «тип» (з грецької «відбиток», «форма») визначається як людина, що наділена характерними властивостями, як яскравий представник певної групи людей. Тип керівника — особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості (суспільна скерованість особистості, «потаємне» «Я» і стереотипи поведінки).
На формування типу керівника впливають такі чинники: політична система суспільства; виробничі відносини; загальнолюдські цінності; цінності певного суспільства, які становлять мораль; психофізіологічна природа людини; національний менталітет.
Тип поведінки керівника є суттєвим чинником впливу управлінського стилю на якість і ефективність роботи організації. К.-Г. Юнг залежно від способів сприймання інформації й процесу прийняття рішень виокремлює чотири типи особистості:
1. Ті, що думають свідомо. Люблять порядок, чіткість і контроль, надають перевагу короткочасним програмам і приймають стандартні рішення.
2. Ті, що думають інтуїтивно. Вони більш схильні до довгострокового планування, виявляють нахили до інновацій, сміливо йдуть на ризик.
3. Ті, що відчувають свідомо. Привабливими вважають короткочасні програми, особливу увагу приділяють людському чиннику.
4. Ті, що відчувають інтуїтивно. Покладаються на інтуїцію, уникають правил, їх приваблюють довгострокові цілі й проблеми, що вимагають нестандартних рішень.
Залежно від дій керівника у конфліктній ситуації, виділяють такі типи: конкуруючий, компромісний, той, що пристосовується, уникає і співпрацює.
Інші дослідження стверджують, що в управлінській культурі наявні чотири основних типи керівників:
1. “Майстри”. Дотримуються традиційної системи цінностей. Їм буває керувати складними і мінливими організаційними системами.
2. “Борці з джунглями”. Пристрасно прагнуть до влади. Колег по роботі сприймають як конкурентів або ворогів, а підлеглих — як засіб боротьби за владу. Виокремлюють два підтипи — “леви” і “лисиці” .
3.“Люди компанії”. Ідентифікують себе зі своєю організацією. Підпорядковують себе іншим, дбаючи більше про безпеку, ніж про успіхи. Найбільш творчі з них створюють у компанії доброзичливу атмосферу; в умовах жорсткої конкуренції неспроможні успішно налагоджувати справи.
4. “Гравці”. Робота для них як своєрідна гра, люблять ризикувати, але обґрунтовано, схильні до нововведень.
Ю. Красовський виокремлює дві групи типів керівників:
“Опорні” — співробітники, які становлять ділову основу організації. До них належать типи “творець” і “незамінний”, які є ядром організації, забезпечують активність її функціонування.
“Ажурні” — “прикраса” організації, створюють фон, однак ніколи не стануть опорою підрозділу або організації. До цієї групи належать: “мораліст”, “дилетант” (береться за будь-яку справу, незважаючи на відсутність знань, досвіду для їх здійснення); “скептик” (недовіра до всього, сумніви у всьому); “попелюшка” (слухняні виконавці, яким нерідко доводиться братися за чорну, невдячну роботу; “себелюбець” (має загострене почуття гонору, дуже активний); “діловий” (прагматичний, відсутнє відчуття перспективи); “гравець” (Його інтереси і мотиви нестійкі та вибіркові. За жорсткого контролю і відповідальності йому під силу складні завдання, він бере активну участь у життєдіяльності організації); “енергійний”; “архіваріус” (надзвичайно педантичний і скрупульозний, неухильно виконує інструкції, робить роботу, яка для інших є важкою і нецікавою.
В управлінській практиці поширені й такі типи керівників:
− “штабісти” (дисципліновані, вміють діяти згідно із законом, функціонально мислять; проте не схильні до самостійних рішень в екстремальних ситуаціях, ризику, відповідальності тощо;
− “борці за справедливість”. Виявляють ініціативу, добропорядність, принциповість, професіоналізм у роботі. Попри певну зовнішню схожість суттєво відрізняються від “скандалістів”, у яких завищений рівень домагань за недостатності кваліфікації та здібностей;
— “орачі”. Ретельно виконують свої службові обов'язки, кар'єра для них — не самоціль, а моральне заохочення часто важить більше, ніж матеріальне;
— “імітатори”. Потрапивши на керівну посаду випадково або завдяки зв'язкам, вони імітують бурхливу діяльність, оточують себе “привілейованими”, виявляють надмірну активність. Здебільшого їм не вистачає професійної, ділової компетентності. Незалежно від домінування ознак, на підставі яких можна зарахувати керівників до певного психологічного типу і які визначають стиль їх роботи, кожен із них повинен бути наділений якостями, без яких неможливо вибудувати стратегію своєї поведінки й управлінську кар'єру. До таких якостей належать:
1. Історія. Допомагає максимально використову-вати минулий досвід в управлінській діяльності, у виробленні власного стилю керівництва і типу поведінки. 2. Аналіз. Дає змогу спостерігати й оцінювати справи у певний момент. Для цього керівникові необхідно немало знати, спиратися на якомога ширшу інформацію, бути високорозвиненою особистістю. 3. Передбачення. Озброює відчуттям певності перспектив розвитку, правильності обраного типу поведінки. Однак без усвідомлення уроків історії й аналітичних навиків досягти цього неможливо. Урахування цих чинників є запорукою опанування керівником культури управління, допомагає виробити в собі необхідну для будь-якої управлінської діяльності рису — почуття відповідальності.