26. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті

У загальному вигляді джерелами стилю керівництва є особистість керівника та його управлінська діяльність.

В.С. Мерлін виділяє три основних чинники, які впливають на формування індивідуального стилю діяльності людини: особливості та об’єктивні вимоги діяльності, властивості особистості, особливості міжособистісних стосунків та спілкування. Їх можна конкретизувати.

Таким чином, джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті можна поділити на об’єктивні та суб’єктивні.

До об’єктивних чинників, які зумовлюють ті риси стилю, що є загальними для всіх освітянських установ належать: 1) вимоги суспільства до освіти та діяльності установ освіти; 2) особливості стилю керівної організації (стиль управлінського впливу, який притаманний вищій інстанції, значною мірою зумовлює стиль підвідомчої установи через здійснювані щодо неї організаційні та контролюючі заходи); 3) особливості діяльності установ освіти; 4) вимоги до управлінської діяльності в установі освіти в плані оптимізації загальноуправлінських та цільових функцій керівництва.

Суб’єктивними чинниками, що впливають на стиль керівництва, є такі: 1) психофізіологічні та особистісні якості керівника колективу (через особистість керівника проходять всі об’єктивні, зовнішні впливи, а також відбиваються особливості керованого ним колективу, в результаті чого формується неповторний стиль керівництва); 2) психофізіологічні та особистісні особливості окремих підлеглих – вікові, статеві, особливості темпераменту, морально-вольові якості, характер, потреби та ін..; 3) управлінська, загальнокультурна та загальнонаукова компетентність керівника; 4) обізнаність керівника про особливості колективу (це допомагає обрати стиль керівництва, який найкраще відповідає конкретним умовам праці колективу та керівника); 5) соціально-психологічні особливості колективу: морально-психологічний клімат, згуртованість, підготовка до праці, ціннісно-орієнтаційна єдність, дисциплінованість, рівень суспільної думки тощо.

Варто зазначити, що будь-які чинники переломлюються через конкретну ситуацію, в якій доводиться діяти керівникові. Її зумовлюють: особливості події, рівень складності завдання та його зміст, наявність часу для прийняття рішення, психічний стан учасників події та інші обставини.

Саме в процесі оволодіння управлінською діяльністю формується стиль управління керівника. З одного боку, він підпорядковує свою особистість вимогам цього виду праці, а з іншого – його особистість позначається на особливостях виконання функцій управління, створюючи індивідуальний стиль діяльності.

27. Соціально-психологічні ознаки та класифікація стилів керівництва менеджменту в освіті

Стиль керівництва – це система методів, прийомів, засобів, які домінують в управлінській діяльності менеджера освіти, а також індивідуальні особливості їх добору і застосування. Усвідомлення керівником суті поняття стилю керівництва і свідомий добір та застосування методів, прийомів, засобів, спрямованих на досягнення мети управління, є одним з  резервів удосконалення стилю і оптимізації діяльності менеджера освіти.

Виділяють такі основні параметри (ознаки) стилю: 1) особливості реалізації функцій управління; 2) особливості делегування повноважень підлеглим; 3) ступінь надання підлеглим можливості для прояву  ініціативи, індивідуального стилю діяльності; 4) рівень забезпечення підлеглих інформацією, гласність у керівництві; 5) ступінь об’єктивності оцінювання праці та особистості підлеглих; 6) співвідношення адміністративних і соціально-психологічних методів керівництва; 7) співвідношення заохочень і покарань; 8) зовнішні прояви ставлення до підлеглих; 9) тон спілкування з підлеглими, ступінь дотримання правил етикету службових взаємин; 10) особливості поводження з людьми, які не є підлеглими (дітьми, батьками), іншими людьми (відвідувачами).

Існують різні класифікації стилів.

   Згідно з однією із класифікацій (Левін) виокремлюють такі стилі керівництва: 1) авторитарний (жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи й можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення та ін.; 2) демократичний (основні його ознаки — колегіальність, заохочення ініціативи тощо; 3) ліберальний (в основі його — відмова від прямого керування). Окремі дослідники, описуючи стилі керівництва, використовують інші назви: директивний (командно-адміністративний, авторитарний); колегіальний (демократичний); ліберальний (потуральний).

Кайдалов та Суїменко стилі управління виділяють за такими підходами: 1. За природою чинника, що впливає на колектив, особистість: прагматичний, адміністраторський, моралізаторський. 2. За характером мети: директивний, товариський, потуральний. 3. За перевагою способів впливу на процес: автократичний, демократичний і пасивний (ліберальний).

Шакуров на основі таких груп взаємопов’язаних рис стилю керівництва, як повага до людей, колегіальність, ділова спрямованість, новаторство, вимогливість , формулює критерій гармонійного стилю і визначає гармонійний, помірно гармонійний і дисгармонійний стилі керівництва.

Розгорнуту типологію лідерства дає Б. Паригін. 1. За змістом діяльності: а) лідер-натхненик (програміст), б) лідер-виконавець (організатор), в) лідер з рисами першого і другого. 2. За стилем керівництва: а) авторитарний, б) демократичний, в) ліберальний (вільний), г) з рисами авторитарного і демократичного. 3. За характером діяльності: універсальний та ситуативний.