25. Соціально- психологічна суть поняття стилів керівництва

Особистісний профіль керівника визначає стиль керівництва, під яким прийнято розуміти систему принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного виконання управлінської діяльності та досягнення намічених цілей. К.Левін виокремив три стилі лідерства (керівництва): авторитарний (тверді способи управління, визначення усієї стратегії діяльності групи, припинення ініціативи й обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення і т.п.); демократичний (колегіальність, заохочення ініціативи і т.п.); ліберальний (відмовлення від керування, усунення від керівництва і т.п.). У наш час окремі дослідники використовують інші назви для опису вказаних стилів: директивний (командно-адміністративний, авторитарний, при якому керівник є прихильником єдиноначальності, підпорядкуванню людей своїй волі), колегіальний (демократичний, при якому керівник надає підлеглим самостійність, довіряє їм), ліберальний (потуральний, при якому керівник практично не керує колективом, не виявляє організаторських здібностей, не розподіляє обов'язки тощо).Отже, у кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва. В наукових дослідженнях зафіксовані спроби встановити зв'язок між стилем керівництва, типом керівника, ефективністю діяльності організації та її культурою управління: • стиль відображає усталені способи діяльності певного типу керівника; він тіснопов'язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття рішень,спілкування тощо; • стиль не є вродженою якістю, а формується в процесі діяльності і змінюється, отже його можна коригувати та розвивати. Стилям керівництва можна також навчати; • описання та класифікація стилів в певній мірі відтворюють змістовні характеристики (параметри) самої управлінської діяльності (специфіка поставлених завдань, взаємовідносини з підлеглими тощо); • стиль керівництва обумовлений культурними цінностями організації, її традиціями, усталеними нормами; • чинники зовнішнього середовища (соціально-економічні, політичні, соціально -психологічні тощо) впливають на характер формування стилю керівництва. Стиль керівництва має як об'єктивну, так і суб'єктивну основу. Він залежить від моральних норм, соціально-економічних та політичних чинників, складеної системи відносин, а також від особистісних особливостей керівника. На сьогодні існує декілька підходів до аналізу стилів керівництва, які пов'язані з певним співвідношенням суб'єктивного і об'єктивного в процесі управління. Перший підхід щодо аналізу стилю керівництва спирається головним чином на структуру особистісно-ділових якостей керівника. Кожний керівник являє собою індивідуальність у тому розумінні, що має неповторне поєднання прояву окремих структурних компонентів особистісно-ділових якостей. Згідно з даним підходом створено дві класифікації. На основі першої виокремлюють такі структури: ''керівник - політичний лідер", "спеціаліст", "організатор", "наставник", "товариш". В ідеальній системі управління вони гармонійно поєднуються. На основі другої класифікації в процесі управління застосовуються авторитарний, колегіальний і ліберальний стилі керівництва. Вважається, що керівник повинен вміти застосовувати стиль, адекватний ситуації. Саме за таких умов буде досягнутий потрібний ефект. Другий підхід спирається на об'єктивні чинники в управлінні. Згідно з цим підходом розрізняють діловий, компанійський та кабінетний стилі. Для прикладу, вкажемо ознаки ділового стилю: • чіткість і якість у постановці цілей і накресленні завдань; конкретний розподіл прав і обов'язків працівників; оптимальний розподіл сил і часу на організацію діяльності; • оперативність у роботі, велика кількість методів управління; • знання потенційних психофізіологічних та професійно-моральних можливостей своїх підлеглих; • чітка часова структура діяльності, без простоїв, авралів, хаотичності у здійсненні керівництва; • налагодження системи ефективного контролю і зворотного зв'язку; • налагодження системи поінформованості працівників про результати виконання завдань; • творче мислення керівника як системна ознака успішності керівництва; • надання переваги певним способам у розв'язанні завдань над витраченим часом. На сьогодні існує кілька достатньо поширених концепцій стилів управління, які широко використовуються в процесах підготовки керівників. Традиційна концепція стилю управління склалася ще в 30-ті роки й була найбільш популярною до середини 70-х років XX століття. Ця концепція спиралася на достатньо прості та очевидні елементи способу управління й через це добре описувала справді значущі стильові характеристики. До головних структурних елементів належали: • спосіб прийняття рішення;• спосіб розподілу функцій у розв'язанні завдань;• форми контролю;• оцінка;• розподіл (атрибуція) відповідальності. За означеними показниками були виокремлені вже відомі три головні стилі управління.