24. Мотиваційна сфера особистості керівника

Діяльність керівника, як і будь-який інший прояв активності людини, може бути детермінована як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. В першому випадку мовиться про зовнішні умови і обставини управлінської діяльності, в основному, стимули. Стимулюють працю керівника матеріальна винагорода, схвалення діяльності колегами або вищим керівним складом, придбання акцій підприємства, просування по службовій драбині, надання статусу самостійності тощо. Отже, ми маємо справу з диспозиційною і ситуаційною мотиваціями як аналогами внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки кадрів управління.

Потреби є найбільш важливим компонентом в мотиваційній сфері особистості керівника. Аналіз психологічної, соціологічної наукової літератури дає можливість виокремити наступні потреби, що властиві керівникам, які знаходять задоволення в управлінській діяльності:

• в досягненні успіху, влади,

• у відчутті соціальної значущості своєї діяльності, участі у вирішенні загальнонаціональних завдань, в доведенні цінності власної особистості;

• у самоствердженні через власну справу;

• бути переможцем;

• потреба у розвитку.

Інтерес до управлінської діяльності є вагомим мотивуючим засобом реалізації потреби у розвитку. Задоволення в даному випадку несе зміст роботи, її процес.. Незадоволеність співвідноситься з самооцінкою, в результаті чого виокремлюється той її компонент, який пов'язаний з рівнем розвитку особистості та передбачає формування потреби в особистісній зміні. Віковий період, управлінський досвід також накладають свій відбиток на потребу особистісного розвитку.

На низці потреб формується мотивація посадового росту. В результаті були отримані різні мотиваційні профілі для різних рівнів сформованості управлінської діяльності: нижчий рівень сформованості діяльності характеризується мотивацією, спрямованою на досягнення життєвого комфорту; середній рівень досягнень в управлінні відзначається перевагою потреби в безпеці, збереженні статусу в управлінській ієрархії; вищому рівню сформованості діяльності відповідає діяльність, що пов'язана з домінуючою потребою в самоактуалізації, найбільш повною реалізацією своїх можливостей, постійним самовдосконаленням, з почуттям обов'язку.

Мотивація досягнення успіху, забезпечує розвиток здатності оперативно вирішувати проблеми в умовах, що швидко змінюються, стійкості до стресу, врівноваженості.. Криза управлінської мотивації, про яку йдеться в психологічних дослідженнях, обумовлена рядом чинників:

•підвищення цінності для потенційних і реальних керівників вільного часу, здоров'я, безпеки;

• практика підготовки керівників, яка передбачає постійне співставлення в процесі навчання можливостей потенційного управлінця з абстрактною «ідеальною» моделлю керівника, що приводить до зниження самооцінки, сприяє послабленню незалежності;

• незадоволеність керівників своїм статусом, службовим становищем;

• наявність суперечності між уявленнями про управлінську діяльність, що формується на основі наукової літератури, і практикою;

• відсутність потреби бачити результати своєї праці (керівники нічого не виробляють і часто-густо позбавлені можливості бачити матеріальні результати своєї праці);

• розбіжність між формальним статусом керівника і його реальною владою (недостатність влади, що є в наявності для вирішення управлінських завдань властива як для розвинутих капіталістичних країн, так і для нашої країни; вона тягне за собою в ряді випадків "відчуження праці», відхилення управлінської діяльності як такої, що не прийнятна);

• економічна, політична криза в країні, відсутність стабільності в суспільстві;

• мотиви уникнення яскраво вираженого успіху або невдач, прагнення до надмірного вдосконалення, постановка недосяжних цілей саморозвитку.

На формування мотивів посадового росту значний вплив здійснюють такі чинники, як: 1) наявність чіткої системи просування по ієрархічній драбині; 2) обізнаність про проблеми управління; 3) поширеність в організації довгострокового планування управлінського шляху; 4) поінформованість про наявні перспективи просування; 5) урахування індивідуального вкладу працівника в загальну оправу; 6) висока оцінка ініціативи та напруженої роботи керівника, адекватна регулярна оцінка результатів праці, діяльності та її елементів, особистісних характеристик молодого керівника Суттєвим чинником, що дозволяє мати позитивну мотивацію управлінської діяльності, є потреба в сенсі праці й смислі життя..

Ще одним важливим компонентом мотиваційної сфери особистості керівника є мета. Мета - це безпосередньо усвідомлюваний результат, на який в даний момент спрямована дія, що задовольняє актуалізовану потребу керівника. Мотиви досягнення цілей, які ставить перед собою керівник, можуть бути різними: намагання досягти успіху в управлінській діяльності, отримати визнання серед колег, задовольнити свої матеріальні, духовні потреби. Потреби і мотиви є фундаментом життєвої мети особистості керівника, яка визна­чає накреслений керівником рівень досягнень, що можуть розглядати­ся в двох аспектах - як просування по рівнях ієрархії системи уп­равління і як особистісний управлінський розвиток..

Потреби, мотиви і цілі є психологічною основою ціннісних орієнтацій особистості керівника. Ціннісні орієнтації виражають стан мотиваційної сфери особистості, забезпечують вибірковість сприймання керівником життя. Вони є для людини тим критерієм, який визначає її сенс життя і без якого вона не може існувати. Зміни ціннісних орієнтацій кадрів управління пов'язані з процесами, що відбуваються у суспільстві.

На динаміку і структуру мотиваційних процесів як окремої людини, так і різних організаційних підструктур впливає ряд чинників:

• адаптація як певна необхідна фаза підготовки особистісних засобів, які дозволяють зробити оптимальним процес включення в систему організаційних відносин, прийняття і засвоєння професійних функцій та інституціональних ролей, як підготовку для розгортання всього розмаїття форм активності суб'єкта;

• влада і підкорення як проблема соціального контролю і санкцій;

•патерналізм: довіривши організації свій талант, сили, ма­теріальний достаток, людина свідомо включається в чисельні відносини організації, засвоює їх; відбувається процес формування взаємної відповідальності, прийняття певних зобов'язань.

Розглянуті мотиваційні утворення: мотиви, потреби і цілі є основними складовими мотиваційної сфери особистості керівника .Чим більше у керівника різних мотивів, потреб і цілей, тим більш розвинутою є його мотиваційна сфера.. Навіть короткий аналіз мотиваційної сфери особистості керівника показує наскільки складною є названа проблема. Змінюється життя, економічна, політична ситуація і під їх впливом змінюється особистість керівника і пов'язана з нею мотиваційна сфера: з'являються нові мотиви, відбувається зміна структури мотивів, інволюція старих мотивів. Процес навчання, самовдосконалення, набуття професійних навичок і вмінь сприяє розвиткові та трансформації мотиваційної сфери кадрів управління: по-перше, відбувається трансформація загальних мотивів особистості у трудові; по-друге, змінюється система професійних мотивів; по-третє, намагання досягти успіху корелює з успішністю; по-четверте, ефективність управлінської діяльності у керівників, що досягли межі посадового росту, зберігається за умови зміни провідної мотивації з управлінської на не специфічну для управлінської діяльності.

. Отже, досягнення загальної мети не заперечує наявності індивідуальної мотиваційної сфери як на рівні "керівник - керівник", так і на рівні “керівник – підлеглий” .Таким чином в управлінській діяльності, два види мотивації: 1) індивідуальна мотиваційна сфера та 2) спільна (групова) мотивація. Спонукальні моменти особливо посилюються, коли група і індивід відчувають відповідальність за досягнення поставленої мети та її результати. Дії учасників взаємодії тим сильніше мотивовані, чим сильніше вони відчувають відповідальність за наслідки своєї роботи.