21. Постать керівника в історії розвитку суспільства

Розвиток індустрії, промисловості, збільшення обсягів виробництва, особливо починаючи з другої половини XIX століття, висунув чимало нових проблем у галузі управління. Перші промислові об'єднання призвели до появи постаті керівника, яку можна назвати диктаторською. Даний принцип управління вимагав від керівника різко виражених вольових якостей характеру, активності, наполегливості, безкомпромісного і навіть жорстокого ставлення до підлеглих. Формування цього принципу управління відбувалося у період всебічної залежності маси трудових людей від підприємця заводу чи поміщика-латифундиста на селі, яка освячувалася і відповідним політико-ідеологічним, соціально-правовим та морально-релігійним забарвленням: панівною в суспільстві християнською релігією та етикою. Головна їх вимога: не противитися злу, насильству і бути в усьому покірливим. Чимало рис і властивостей такого типу керівника перейшли і в майбутнє.

Закріплювався він через систему нововведень, вдосконалень, і ця система у свій час сприяла, по-перше, досягненню високого рівня продуктивності праці, а по-друге, збереженню наглядово-командного управління за робітником, від якого вимагалося лише виконання однієї, гранично спрощеної операції. При цьому керівника не цікавило, що така організація виробництва (та певною мірою і системи управління) призводила до падіння інтересу, незацікавленості, бездумності робітника.

Натомість розвиток промисловості, ускладнення суспільних та виробничих відносин, виникнення великих промислових монополій, які почали переростати у транснаціональні конгломерати, призвів до якісних змін як в організації праці, в самій її суті так і в свідомості керівника. Відбувалося розуміння того, що праця потребує певної професійної підготовки працівників. Поставала також потреба у знаннях, у необхідності осмислення працюючим того, що він виробляє, у поєднанні своїх трудових операцій з роботою інших. Паралельно виникли нові потреби в організації самої системи управління та певній підготовці тих людей, які повсякденно керують роботою працюючих. Все це сприяло окресленню постаті іншого типу керівника, якому властиві патерналізм (від латинської paternus - батьківський). Патерналістські риси і нахили керівника передбачали благодійність, піклування про працівників, що виявлялося у необхідності пробуджувати інтерес робітників до праці, у матеріальному стимулюванні тощо. Провідним у діяльності керівника стає принцип справедливості з дотриманням вимогливості. Даний принцип управління вимагав певної поваги і уваги до працюючих, уміння прислухатися до їхньої думки, навіть враховувати окремі поради, заохочувати творчий елемент підходу до праці. З другого боку, довіривши організації свій талант, свої знання і вміння, людина починає свідомо включатися у численні відносини, засвоювати їх, що призводить до формування взаємної відповідальності, прийняття певних зобов'язань. Більш відчутною стає і певна увага управлінців до людської особистості працюючих, їх настроїв, певного духовного стану тощо.

Принцип справедливості в управлінні відповідно спирався на зміни в суспільно-політичному та ідеологічному житті. Відомо, що найповніше він розкривається на прикладі розвитку американського суспільства, в духовному житті якого почала переважати релігія клерикалізму та етика протестантизму, утвердилися гасла "рівних можливостей", "людських відносин", "соціального партнерства" тощо, заохочувався індивідуалізм та особиста наполегливість. Утвердженню патерналістського типу керівника сприяли засоби преси, мистецтва, та й спосіб самого життя. Слід відзначити, що на певному етапі суспільного розвитку ці якості й властивості виявили себе деякою мірою позитивно, однак згодом дедалі більше стає помітною їхня негативність.

Подальше вдосконалення системи управління вимагало її як практичного, так і теоретичного осмислення, що сприяло появі наукових праць і розробок, які характеризували відповідні вимоги до керівника, зазначали властивості, що мали бути у нього й утверджуватися в усій системі управління. В роботах Ф.Тейлора, дається визначення ідеального керівника, який повинен володіти високорозвиненим розумом, бути освіченим, мати певні технічні знання. Від нього вимагалися: сила, енергійність, рішучість, розважливість, які б сприяли забезпеченню максимальних прибутків підприємству. Ф. Тейлор був прихильником того, що єдиним способом спонукування робітників до виконання стандартних завдань і рутинних операцій, є фінансові стимули: якщо робітник виконує виробничу ціль, визначену заздалегідь, то він отримує заробітну платню стандартного рівня, якщо ж виробляє більший об'єм продукції, відповідно збільшується і його матеріальна винагорода. Звідси й бере свій початок донині діючий принцип "батога та пряника" і система управління, яка була охарактеризована як система підпорядкування людини машині.

Початок 30 років ознаменувався економічною кризою, яка охопила більшість капіталістичних країн і породила новий тип керівника — «керівника – маклера», що діє за принципом "купи— продай", який, трохи трансформувавшись, існує і в наш час. Серед характерологічних рис такого керівника дедалі очевидніше виокремлювалися, з одного боку, такі позитивні риси, як уміння дістати матеріали, збути продукцію, бути привабливим для інших, контактним, уміння схиляти на свій бік партнера по бізнесу, створювати атмосферу довіри, "проштовхнути" вигідну справу, залагодити її, а з другого, - глибше утверджувалася здатність надурити, обійти конкурента тощо, хоча головним напрямом залишалося робити все можливе, аби пом'якшити невдоволення, владнати справу, запобігти конфлікту. Загалом, функція керівника-маклера — споживацька, адже він має справу з уже створеними цінностями і хоча головним завданням залишається прибуток, він домагається його отримання завдяки перепродажу, маніпулюванню цінами, штучним їх завищенням чи заниженням відповідно до кон'юнктури ринку. Дія подібного типу керівника не є такою, що спрямована на створення чи то нових засобів виробництва, чи нових товарів, умов для вдосконалення праці робітників тощо.

Наш час характеризується активним процесом становлення керівників нового типу, людей знаючих, ділових, відповідальних, із незвичайними уміннями і навичками, людей, які дбають про виробництво і персонал, про самовдосконалення і професійне вдосконалення працівників. Важливим принципом діяльності таких керівників стає принцип професіоналізму в поєднанні з актуалізацією постаті людини, її психофізіологічного, соціально-морального потенціалу, культури ділових взаємовідносин. Особистість в управлінні починає розглядатися як найвища цінність, як носій національного світогляду.